Глибинні зрушення у поезії першої половини XX століття. Поетична мозаїка. Авангардистські й модерністські явища у Західній поезії першої половини XX століття

Гійом Аполлінер

(1880—1918)

Гійом Аполлінер (справжнє ім’я — Вільгельм Аполлінарій Костровицький) — французький поет, прозаїк, драматург, автор статей про літературу та мистецтво, один із найвидатніших митців європейського авангарду*. Естетичні шукання Аполлінера тісно пов'язані з характерним для доби Модерну пафосом докорінного оновлення світу та мистецтва.

Життя Гійома Аполлінера у датах і фактах

26 серпня 1880 р. — народився в Римі як позашлюбна дитина і був зареєстрований під фіктивним прізвищем Дульчіні. Потім хлопчика визнала мати — Анжеліка Костровицька, яка й дала йому своє прізвище. Дитячі та юнацькі роки поета пройшли на європейському півдні. Він відвідував колежі в Монако та Каннах, пізніше — ліцей у Ніцці.

1897 р. — разом із ліцейським товаришем підготував рукописний журнал, до якого ввійшли вірші, статті на політичні теми, роздуми щодо театрального життя та ін. Тоді ж з’явився перший псевдонім поета — «Гійом Макабр» (Гійом Зловісний).

1899 р. — родина Костровицьких переїхала до Парижа.

1901 р. — влаштувався вчителем французької мови до родини Міло. Спільні подорожі уздовж Рейну, до міст Німеччини й Австрії, зокрема до Праги, знайшли відображення у його ліриці тієї пори. Окремі вірші почали виходити в періодиці.

1902 р. — опублікував оповідання «Єресіарх» під псевдонімом «Гійом Аполлінер».

1903 р. — відбулося знайомство Аполлінера з художником Пікассо, яке поклало початок тісним творчим і товариським стосункам між двома митцями.

1910 р. — вийшов друком прозовий збірник «Єресіарх і К°».

1911 р. — проти Аполлінера та Пікассо було порушено кримінальну справу. Митців звинувачували у причетності до викрадення з Лувру кількох експонатів, зокрема і знаменитої «Джоконди» Леонардо да Вінчі. І хоча згодом усі звинувачення було знято, публічний скандал глибоко вразив Аполлінера — ще й тому, що причетність до такої справи значно погіршувала шанси на отримання французького громадянства, котрого поет наполегливо добивався. Того ж року з’явилася перша збірка його віршів «Звірослов, або Почет Орфея».

1913 р. — побачила світ лірична збірка «Алкоголі. Вірші 1898—1913 рр.», котрою Аполлінер заявив про себе як поет-новатор.

1914 р. — записався добровольцем до французької армії та був відправлений на фронт.

1916 р. — отримав французьке громадянство, а через тиждень був тяжко поранений у голову осколком снаряда. Після лікування демобілізувався і знову долучився до паризького літературного життя.

1918 р. — завершив поетичну збірку «Каліграми. Вірші Миру та Війни», у якій узагальнив здобутий на фронті досвід.

9 листопада 1918 р. — помер від грипу в Парижі.

У творчій лабораторії Гійома Аполлінера

Перші поезії Аполлінера були написані у символістському* ключі. Того часу символізм усе ще панував у французькій поезії, хоча й виявляв ознаки вичерпаності. Злам у творчому становленні поета відбувся під впливом спілкування з Пікассо та захоплення кубістським живописом. Деякі принципи кубізму Аполлінер спробував застосувати в ліриці. Проте не варто шукати в ній безпосереднього впливу Пікассо. Творча взаємодія двох митців була складнішою й виявлялася насамперед у прагненні радикального оновлення мистецтва. У своїй творчості вони, сказати б, рухалися назустріч один одному: Пікассо збагачував живопис ліричною стихією, підпорядковуючи мову образотворчого мистецтва задачам суб’єктивного самовираження, а Аполлінер наближав поезію до авангардного малярства з його колажністю**, технікою зображення одного предмета через інший тощо.

Народження поета-новатора засвідчила збірка «Алкоголі». У ній сповна проявилися авангардистський пафос та оновлена поетична техніка.

Аполлінерова поетична реформа була спрямована на утвердження засад нового мистецтва. Сам поет визначав його як «новий реалізм», «натуралізм вищого типу», «надреалізм». Однак було би помилкою зараховувати аполлінерівські поезії до реалістичних або натуралістичних творів. Поет справді намагався наситити лірику «прозою життя», а тому обертав прикмети «непоетичної» буденності (приміром, стиль газетних репортажів) на елементи образності ліричного твору. Утім, то були лише окремі засоби, необхідні для створення в художньому тексті «надреальності». Її Аполлінер трактував як найвищий синтез, що охоплює всі сфери духовного та матеріального буття, а отже, повертає єдність явищам, котрі від часів романтизму (а надто в мистецтві символістів) утворювали антитези. На досягнення такого синтезу спрямовувався цілий арсенал новаторських художніх принципів та прийомів. Одним із них було проведення асоціативних паралелей до зображуваного явища, які, уникаючи зовнішньої подібності, виявляли його внутрішню сутність. Цей принцип Аполлінер ілюстрував таким прикладом: «Коли людина захотіла імітувати ходу, вона створила колесо, на нього начебто не схоже. Так вона, сама того не відаючи, вигадала сюрреалізм».

Характерні особливості художнього світу Гійома Аполлінера:

• звернення до повсякденної реальності, предметно-чуттєвої сфери; інтерес до життєвих явищ, у їхніх безпосередніх, спонтанних проявах;

• утвердження активно-творчого ставлення до життя;

• синтез різних феноменів духовного та матеріального буття, панорамне зображення зовнішнього світу та сповіді ліричного «я», «поезії» та «прози» життя;

• настрої прощання зі старим світом і оспівування нової доби;

• орієнтація на художній експеримент, який руйнує усталені правила побудови вірша;

• принципи симультанеїзму* та політематичності**;

• широке використання верлібру***, прийому монтажу**** та техніки «прямого слова» (вживання слова без традиційних метафізичних проекцій); відмова від знаків пунктуації (з 1912 р.);

• прагнення наблизити поезію до візуальних видів мистецтва, що проявилося у створенні каліграм — віршів у формі малюнків, які відповідають змістові тексту.

Скарбничка дрібниць

Повне ім'я поета — Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій Костровицький. Псевдонім було утворено від французької форми першого та останнього імен: Вільгельм (Гійом) та Аполлінарій (Аполлінер).

Каліграмами Аполлінер захопився 1914 р. Тоді він навіть збирався видати книжку під назвою «І я також живописець».

Голос письменника: із висловлювань Гійома Аполлінера

«Поезія і творчість тотожні: поетом слід називати лише того, хто винаходить, того, хто творить, — позаяк взагалі людина здатна творити».

«...знаки пунктуації не мають сенсу, бо справжня пунктуація — це ритм і паузи вірша».

«Назви шкіл не мають жодного значення і призначені тільки для того, щоб розрізняти групи живописців та поетів. Істотним є лише прагнення оновити світобачення та пізнати світ у його цілісності».

«У поетичного натхнення можливості можуть бути такі ж широкі, як і в щоденної газети, котра на одній сторінці зачіпає найрізноманітніші питання та відвідує далекі країни».

Pro et contra: думки про письменника

«У поезії Аполлінера кожен рядок являє собою самостійну тему серед ширших тематичних комплексів, які, у свою чергу, породжують нові теми і підпорядковуються темі головній, ледь наміченій».

В. Навал

«Аполлінер збагатив асоціативну образність, ввів у поезію живе, а не книжне слово та вірш із вільними, близькими до логіки живого мовлення ритмами й інтонаціями».

Л. Балашов

Горизонт сподівань. Знайдіть у наведеному уривку з поеми «Зона» відомі вам ознаки поетичного світу Гійома Аполлінера.