Із драматургії кінця XIX — початку XX століть

Генрік Ібсен

Ляльковий дім (Скорочено)

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Адвокат Хельмер.

Нора, його дружина.

Доктор Ранк.

Фру Лінне.

Приватний повірений Крогстад.

Троє маленьких дітей Хельмерів.

Анна-Марія, їхня нянька.

Служниця Хельмерів.

Посильний.

Дія відбувається у квартирі Хельмерів.

ДІЯ ПЕРША

Затишна кімната, обставлена зі смаком, проте недорогими меблями. В глибині, в середній стіні, двоє дверей: одні, праворуч, ведуть до передпокою, інші, ліворуч, до кабінету Хельмера. Між ними піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, ближче до авансцени — вікно. Біля вікна круглий стіл, крісла, диванчик. У правій стіні, трохи далі вглиб, також двері, а попереду кахельна грубка; біля неї кілька крісел і качалка. Між грубкою і дверима столик. На стінах гравюри. Етажерка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафочка з книгами в розкішних оправах. На підлозі килим.

Зимовий день. У грубці вогонь.

У передпокої дзвінок. Дещо згодом чути, як відмикають двері. З передпокою до кімнати входить, весело наспівуючи, Нора, у верхньому одязі, з пакетами і пакунками, які вона складає на стіл праворуч. Двері у передпокій залишаються відчиненими, і там видно посильного; він приніс ялинку і кошика і віддає їх служниці, яка відчинила двері.

Нора. Гарненько заховай ялинку, Елене. Діти не повинні бачити її раніше ніж увечері, коли вона буде прикрашена. (До посильного, виймаючи портмоне). Скільки?

Посильний. П’ятдесят ере!

Нора. Ось крона... Ні, залишіть собі все.

Посильний кланяється й виходить. Нора зачиняє двері до передпокою, знімає верхній одяг, сміється тихим задоволеним сміхом. Потім виймає з кишені торбинку з мигдалевим печивом і з'їдає кілька. Обережно йде до дверей, що ведуть до кімнати чоловіка.

Так, він удома. (Знову наспівує, йдучи до столу.)

Хельмер (з кабінету). Що це, жайворонок заспівав?

Нора (розгортаючи пакунки). Саме він.

Хельмер. Білочка там вовтузиться?

Нора. Еге ж!

Хельмер. Коли ж білочка повернулась?

Нора. Щойно. (Ховає торбинку з печивом у кишеню і витирає губи.) Іди сюди, Торвальде, поглянь, чого я накупила.

Хельмер. Почекай, не заважай. (Трохи згодом відчиняє двері і зазирає до кімнати, тримаючи ручку). Накупила, кажеш? Оце все?.. То, виходить, пташка знову літала смітити грішми?

Нора. Знаєш, Торвальде, час нам нарешті трішки розгулятись. Адже не перше Різдво, коли у нас немає потреби так обмежувати себе.

Хельмер. Ну, і розтринькувати також не можна.

Нора. Трішки можна! Правда? Ну, трішечки! Ти ж тепер маєш велику платню і будеш заробляти багато-багато грошей.

Хельмер. Так, з нового року. Але видадуть мені платню тільки через три місяці.

Нора. Е! Можна позичити поки що.

Хельмер. Норо! (Підходить і жартома бере її за вухо.) І знову твоя легковажність. Ти уяви, сьогодні я позичу тисячу крон, ти витратиш їх на свята, а напередодні Нового року на мою голову звалиться черепиця з покрівлі — і все.

Нора (закриваючи йому рота рукою). Фу! Не кажи таких бридких речей. <...> Але ж іди сюди, я тобі покажу, чого я накупила. І як дешево! Поглянь, ось новий костюм для Івара і шабля. Ось коник і сурма для Боба. А ось лялька і лялькове ліжечко для Еммі. Простенькі, та вона однаково їх швидко зламає. А тут на плаття і фартушки служницям. Старій Анні-Марії варто було б, звичайно, подарувати більше...

Хельмер. А в цьому пакеті що?

Нора (схоплюючись). Ні-ні, Торвальде! Цього тобі не можна бачити до вечора!

Хельмер. Ну-ну! А ти мені ось що скажи, маленька крутійко: що ти для себе видивилась?

Нора. Е, мені зовсім нічого не треба.

Хельмер. Зрозуміло, треба! Назви ж мені тепер щось, чого тобі найбільше хотілося б.

Нора. Їй-право, не треба. Або послухай, Торвальде...

Хельмер. Ну?

Нора (перебираючи гудзики його піджака і не дивлячись на нього). Якщо ти вже хочеш подарувати мені щось, то ти б... ти б...

Хельмер. Ну-ну, кажи.

Нора (швидко). Ти б дав мені грішми, Торвальде. Скільки можеш. Я потім, ближчими днями, і купила б собі на них що-небудь. <...>

Хельмер. А пам’ятаєш минуле Різдво? Ти цілих три тижні зачинялась у себе вечорами і до пізньої ночі все готувала: квіти, якісь інші прикраси для ялинки, якими хотіла всіх нас здивувати. У-у, нуднішого часу я не пам’ятаю.

Нора. А я зовсім не нудьгувала.

Хельмер (з посмішкою). А що вийшло з того, Норо?

Нора. Ти знову будеш мене дратувати цим? Що ж я могла вдіяти, коли кішка залізла і все пошматувала!

Хельмер. Пу, зрозуміло, нічого не могла вдіяти, моя бідолашечко. Ти від усієї душі хотіла нас усіх порадувати, і в ньому вся суть. Та добре все-таки, що ці важкі часи минули.

Нора. Так, просто чудесно! <...>

Повільне читання

1. Перечитайте вступну ремарку до першої дії. Які відомості про суспільний стан, спосіб життя та звички мешканців будинку можна з неї почерпнути?

2. Якою постає Нора при першій появі на сцені? Що є визначальним у її образі в ці хвилини?

3. Які душевні якості Нори та Хельмера розкриваються у прочитаному вами уривку? Схарактеризуйте стосунки між цими персонажами. Підтвердіть свою відповідь цитатами.

4. Проаналізуйте ремарки, що супроводжують репліки героїв. Як вони нюансують характер персонажів?

Подискутуємо?

5. Чи почувається Нора щасливою в сімейному житті? Аргументуйте свою думку.

6. Як ви гадаєте, чому Нора просить чоловіка подарувати їй на Різдво гроші?

Співтворче читання

7. Спрогнозуйте подальший драматичний конфлікт та його психологічні мотиви.

8. Придумайте сценічний костюм для першої появи Нори на сцені.

■ Тим часом у домі Хельмерів з'явилися візитери: до Торвальда прийшов його товариш, доктор Ранк, а до Нори — подруга юних літ Кристина Лінне, з якою героїня не бачилася вже близько десяти років. Усамітнившись, жінки розповідають одна одній про своє життя. Кристині припала важка доля: три роки тому вона поховала чоловіка, який не залишив по собі ані дітей, ані майна, ані добрих спогадів. Після його смерті жінка жила бідно й самотньо, не сподіваючись на краще майбутнє. Норі теж довелося пройти через нелегкі випробування: смерть батька та смертельно небезпечну хворобу чоловіка, котрий одужав лише завдяки лікуванню на італійському курорті. Проте тепер вона насолоджується тихим сімейним щастям в оточенні трьох чудових діточок і коханого чоловіка, котрий щойно був призначений директором акціонерного банку. Сумна сповідь подруги зворушила Нору. Прагнучи допомогти, вона пообіцяла Кристині, що спробує влаштувати її на роботу в банк Хельмера. •

Нора. Іди сюди. (Притягає її на диван поруч себе). Так, бачиш... І мені є чим пишатись, чим радіти. Це я врятувала життя Торвальду.

Фру Лінне. Врятувала? Як врятувала?

Нора. Я ж розповідала тобі про поїздку до Італії. Торвальд не вижив

би, якби не поїхав на південь.

Фру Лінне. Еге ж. І твій батько дав вам потрібні кошти.

Нора (з посмішкою). Це Торвальд так гадає і всі інші, але...

Фру Лінне. Але...

Нора. Тато не дав нам жодної копійки. Це я дістала гроші.

Фру Лінне. Ти? Всю цю велику суму?

Нора. Тисячу двісті. Чотири тисячі вісімсот крон. Що ти скажеш?

Фру Лінне. Та як це можна, Норо? Виграла в лотерею?

Нора (зневажливо). У лотерею! (Пирхає.) Це була б не штука!

Фру Лінне. Так звідки ж ти взяла їх?

Нора (наспівуючи і загадково посміхаючись). Гм! Тра-ля-ля-ля!

Фру Лінне. Не могла ж ти позичити?

Нора. Так? Чому?

Фру Лінне. Дружина не може заборгувати без згоди чоловіка.

Нора (підводячи голову). Ну, якщо дружина трохи розуміється у справах, якщо дружина розуміє, як треба розумненько взятись за діло, то...

Фру Лінне. Норо, я геть нічого не розумію...

Нора. І не треба тобі розуміти. Я ж не сказала, що позичила гроші. Могла ж я їх дістати іншим шляхом. (Відкинувшись на спинку дивана). Могла одержати від якого-небудь залицяльника. З такою привабливою зовнішністю, як у мене...

Фру Лінне. Ти навіжена.

Нора. Тепер тобі, певно, страх як хотілося б дізнатися, Кристино?

Фру Лінне. Послухай, люба Норо, чи не натворила ти чогось нерозважливого?

Нора (випростуючись на дивані). Хіба нерозважливо врятувати життя своєму чоловікові?

Фру Лінне. По-моєму, нерозважливо, якщо ти без його відома...

Нора. Так йому ж не можна було ні про що знати! Господи, як ти цього не розумієш? Він не повинен був підозрювати, в якій він небезпеці. Це мені лікарі сказали, що життя його в небезпеці, що один порятунок — довези його на південь. Ти гадаєш, я не намагалася спочатку всіляко виплутатись? Я починала розмови про те, що й мені хотілося б побувати за кордоном, як іншим молодим дамам. Я і плакала, і просила; казала, що йому не завадило б пам’ятати про моє «становище», що тепер треба всіляко мені догоджати; натякала, що можна позичити грошей. Так він майже розсердився, Кристино. Сказав, що у мене вітер у голові і що його обов'язок як чоловіка не потурати моїм примхам, — так він, здається, висловився. Добре, добре, думаю, рятувати тебе все-таки треба, і знайшла вихід...

Фру Лінне. І твій чоловік так і не дізнався від твого батька, що гроші були не від нього?

Нора. Так і не дізнався. Адже тато помер саме в ці дні. Я, правду сказати, хотіла була розповісти йому і просити не виказувати мене, але він був уже такий хворий — і мені, на жаль, не довелося зробити цього.

Фру Лінне. І ти досі не зізналася чоловікові?

Нора. Ні, борони Боже, що ти! Він такий суворий щодо цього. І крім того, з чоловічим самолюбством... Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов’язаний мені чимось. Це б зіпсувало наші стосунки. Наше щасливе сімейне життя перестало б тоді бути таким, яким воно є.

Фru Лінне. І ти ніколи йому не скажеш?

Нора (подумавши і злегенька посміхнувшись). Так... Колись, можливо... коли мине багато-багато років і я вже не буду така гарненька. Ти не смійся. Я, звичайно, хочу сказати: коли я вже не буду так подобатися Торвальдові, як тепер, коли його вже не будуть розважати мої танцювання, переодягання, декламації. Тоді добре буде мати якусь заручку... (Обриваючи). Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Цього ніколи не буде!.. Ну, що ти скажеш про мою велику таємницю, Кристино? Годжуся я на щось? Ти не думай, то ця справа не завдає мені клопоту. Мені, по правді, інколи зовсім не легко виконувати вчасно свої зобов’язання. У діловому світі, скажу тобі, є внесок процентів по третинах і внески для погашення боргу, як це називається. А гроші завжди дуже важко добути. От і доводилося заощаджувати на чому тільки можна... Розумієш? З грошей на господарство я не могла особливо багато відкладати, — Торвальдові потрібне було добре харчування. І дітей не можна було одягати аби-як. Що я одержувала на них, те цілком на них і витрачалось. Любі мої крихітки!

Фру Лінне. Тож тобі, певно, доводилося відмовляти собі, бідолашна?

Нора. Зрозуміло. Я ж була більше за всіх зацікавлена! Торвальд дасть, бувало, мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купувала. Це щастя, що мені все до лиця і Торвальд ніколи нічого не помічав. Та самій часом бувало нелегко, Кристино. Адже це така втіха — гарно вдягатися! Правда?

Фру Лінне. Мабуть.

Нора. Ну, були у мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило — я одержала цілу купу паперів для переписування. Щовечора замикалась у себе в кімнаті і писала, писала до пізньої ночі. Ах, часом, бувало, так утомишся! Та все ж дуже приємно було працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною.

Фру Лінне. І скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?

Нора. От уже не можу сказати точно. У таких справах, бачиш, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто у мене просто руки опускалися. <...>

У передпокої чути дзвінок.

Фру Лінне (встає). Дзвонять. Мені, мабуть, краще вийти.

Нора. Ні, залишайся. Сюди навряд чи хто зайде. Це, певно, до Торвальда...

Служниця (у дверях передпокою). Вибачте, пані, тут якийсь пан хоче поговорити з паном адвокатом.

Нора. Тобто, з директором банку, хочеш сказати.

Служниця. З паном директором. Та я не знаю, адже там лікар...

Нора. А що це за пан?

Крогстад (у дверях). Це я, фру Хельмер.

Фру Лінне, вражена, здригнувшись, одвертається до вікна.

Нора (ступивши крок до Крогстада, з хвилюванням, притихлим голосом). Ви? Що це значить? Про що ви хочете говорити з моїм чоловіком?

Крогстад. Про банківські справи, певною мірою. Я посідаю невеличку посаду в акціонерному банку, а ваш чоловік буде тепер нашим директором, як я чув...

Нора. Отже...

Крогстад. В особистій справі, фру Хельмер. Більше нічого.

Нора. То будьте ласкаві пройти до його кабінету. (Байдуже вклоняється, зачиняє двері до передпокою, потім підходить до грубки подивитись, чи добре в ній горить.) <...>

■ Кристина явно збентежена візитом Крогстада. Судячи з окремих її реплік, цього чоловіка вона знала й раніше. Розмову про нього перериває поява Хельмера. Виконуючи свою обіцянку, Нора просить чоловіка взяти її подругу на роботу до банку й отримує згоду.

Тим часом із прогулянки повертаються діти. •

Нора. Які свіженькі, жваві, рум’яненькі! Просто яблучка, розанчики!.. То весело було? А, це чудово. Справді? Ти катав на санчатах і Боба, і Еммі? Обох одразу? Ти диви! Молодчина-хлопчак мій Івар!.. Ні, дай потримати її, Анно-Маріє! Дорога моя, люба лялечко! (Бере у няні меншу дівчинку і кружляє з нею.) Так-так, мама потанцює і з Бобом! Що? В сніжки гралися? Ах, шкода, що мене з вами не було... Ні, облиш, я сама їх роздягну, Анно-Маріє. Дай, будь ласка, мені самій, — це так весело. Там для тебе кава стоїть, на грубці.

Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, розкидаючи скрізь їхню одежу і продовжуючи розмовляти з ними.

Ось як? Великий собака біг за вами? А не вкусив?.. Ні, собаки не кусають таких славних, маленьких лялечок... Ні-ні! Не зазирати в пакунки, Іваре! Що там?.. Коли б ви знали, що там! Ні-ні! Це бека!.. Що? Гратися хочете! У що ж ми будемо гратися? У жмурки? Ну, давайте в жмурки. Перший хай Боб заховається... Ах, мені? Ну, гаразд, я перша. <...>

Раптова поява Крогстада поклала край веселій грі та гарному настрою Нори. Крогстад нагадав жінці про те, що вона все ще винна йому чималу суму грошей, яку колись потайки позичила на лікування чоловіка. Однак наразі його непокоїть не так грошовий борг, як загроза звільнення з банку, очолюваного Хельмером. Ця загроза стала ще реальнішою після того, як Торвальд узяв нового працівника — подругу Нори. Відтак Крогстад висуває жорстоку вимогу: Нора має добитися від чоловіка, аби той залишив його на службі.

Крогстад (стриманіше). Слухайте, фру Хельмер. При потребі я буду боротися не на життя, а на смерть за свою скромну посаду в банку.

Нора. Це й схоже, здається.

Крогстад. Не тільки заради платні. Про неї я найменше клопочусь. Тут — інше... Так-так, начистоту! Ось у чому справа. Ви, певно, так само добре, як і інші, знаєте, що я одного разу зробив непродуманий учинок.

Нора. Здається, щось таке чула.

Крогстад. Справа не дійшла до суду, але з того часу всі шляхи для мене наче перегороджені. Потім я взявся за ті справи... ви знаєте. Треба ж було за щось ухопитись. І, смію сказати, я був не з гірших, так би мовити. Але тепер мені треба вийти з цього становища. У мене сини виростають. Заради них мені треба відновити своє колишнє становище в суспільстві — наскільки це можливо. Місце в банку було ніби першим етапом. І раптом тепер ваш чоловік зіштовхує мене знову до ями.

Нора. Але, Боже мій, пане Крогстаде, допомогти нам я зовсім не в силі.

Крогстад. Бо ви не хочете, та я маю засіб примусити вас.

Нора. Не розкажете ж ви моєму чоловікові, що я заборгувала вам?

Крогстад. Гм! А якби розказав?

Нора. Це було б безчесно з вашого боку. (Зі сльозами в голосі.) Що? Він дізнається про цю таємницю — мою гордість і радість — так грубо, низько — від вас? Ви хочете піддати мене найжахливішим неприємностям!..

Крогстад. Лише неприємностям?

Нора (із запалом). Але спробуйте тільки, вам же самим буде гірше. Тоді мій чоловік нарешті дізнається, яка ви погана людина, і вас нізащо не залишать у банку.

Крогстад. Я питаю, ви боїтесь тільки домашніх неприємностей?

Нора. Якщо мій чоловік дізнається, він, звичайно, одразу заплатить весь залишок, і нам з вами ні для чого буде бачитись.

Крогстад (ступивши крок до неї). Слухайте, фру Хельмер: чи у вас пам'ять коротка, чи ви не розумієтесь на справах? Мабуть, доведеться мені розтлумачити вам докладніше.

Нора. Як ні?

Крогстад. Коли ваш чоловік був хворий, ви прийшли до мене позичити тисячу двісті спесів.

Нора. Я не знала, до кого ще звернутись.

Крогстад. Я взявся добути для вас цю суму...

Нора. І здобули.

Крогстад. Взявся на певних умовах. Ви були такі заклопотані хворобою вашого чоловіка, такі стурбовані, де б дістати грошей на поїздку, що, здається, вам ніколи було вдаватися в подробиці. Тому не завадить нагадати вам про них. Отож я взявся добути вам гроші і склав для вас боргове зобов'язання.

Нора. Звичайно, яке я підписала.

Крогстад. Це так. Але внизу я додав кілька рядків від імені вашого батька — його поручництво за вас. Ці рядки він повинен був підписати.

Нора. Повинен був? Він і підписав. <...>

Крогстад. Скажіть мені, фру Хельмер, чи не пам’ятаєте випадково день смерті вашого батька? Тобто якого місяця і числа він помер?

Нора. Тато помер двадцять дев’ятого вересня.

Крогстад. Цілком справедливо, я довідувався. І ось саме тут стається диво... (виймає документ), якого я ніяк не можу зрозуміти...

Нора. Яке диво? Я не знаю...

Крогстад. Таке диво, фру Хельмер, що батько ваш підписав цей вексель через три дні після своєї смерті.

Нора. Як це так? Я не розумію.

Крогстад. Батько ваш помер двадцять дев’ятого вересня. А погляньте — ось тут він позначив свій підпис числом: друге жовтня. Хіба це не диво?

Нора мовчить.

Чи можете ви пояснити це?

Нора все мовчить.

Примітне ще й таке: слова «друге жовтня» і рік написано не почерком вашого батька, а іншим, який мені видається знайомим. Ну, це можна ще пояснити: ваш батько міг забути поставити число і рік під своїм підписом. І хтось інший зробив це наздогад, ще не знаючи про його смерть. У цьому немає нічого такого. Головна справа в самому підписі. Цей підпис справжній, фру Хельмер? Це справді ваш батько підписався?

Нора (після короткої паузи підводить голову і задирливо дивиться на нього). Ні, не він. Це я підписалась за нього.

Крогстад. Слухайте, фру Хельмер... Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?

Нора. Чому? Ви незабаром одержите свої гроші сповна.

Крогстад. Можу я запитати вас, чому ви не надіслали документа вашому батькові?

Нора. Неможливо було. Він був тяжко хворий. Щоб просити його підписати, треба було пояснити йому, для чого знадобилися гроші. Я ж не могла написати йому, бо він сам був такий хворий, як і мій чоловік, на краю могили. Неможливо було.

Крогстад. То вам би краще було відмовитись від подорожі за кордон.

Нора. І це було неможливо. Від цієї подорожі залежало спасіння мого чоловіка. Я не могла відмовитись від неї.

Крогстад. А ви не подумали, що таким чином обдурюєте мене?..

Нора. На це мені ніколи було звертати увагу. Я й думати про вас не хотіла. Терпіти вас не могла за всі ваші безсердечні причіпки, що ви їх робили, хоч і знали, в якій небезпеці мій чоловік.

Крогстад. Фру Хельмер, ви, очевидно, не уявляєте собі чітко, в чому, власне, ваша провина. Та я можу сказати вам: те, на чому я попався і що так заплямувало мене в очах суспільства, було анітрохи не гірше за ваш учинок.

Нора. Невже ви хочете переконати мене, що відважились на це, рятуючи життя своєї дружини?

Крогстад. Закон не цікавиться причинами.

Нора. То поганий, виходить, цей закон.

Крогстад. Поганий чи ні, але, коли я подам цей документ до суду, вас засудять по закону.

Нора. Нізащо не повірю, щоб дочка не мала права позбавити вмираючого старого батька тривог і гіркоти! Щоб дружина не мала права врятувати життя своєму чоловікові!.. Я не знаю точно законів, але впевнена, що десь у них повинно бути це дозволено. А ви, юрист, не знаєте цього! Ви, певно, поганий законник, пане Крогстаде.

Крогстад. Хай так. Але на справах... які зав’язались у нас з вами, ви, звичайно, припускаєте, що я трохи знаюсь? Так от. Робіть що хочете. Але... якщо мене викинуть ще раз, ви будете в моїй компанії. (Вклоняється і виходить через передпокій.)

Нора (після хвилинних роздумів, підводячи голову). Е, що там! Залякати мене хотів! Не така вже я. (Береться прибирати дитячі речі, та швидко перестає.) Але... Ні, цього все-таки не може бути! Я ж це зробила з любові. <...>

Аналізуємо прочитане

1. Що змусило Нору відробити розписку? Чому вона ретельно приховує цю таємницю від чоловіка? Знайдіть у тексті пояснення причин її мовчання. А як вчинили б на місці героїні ви?

2. Чи має рацію Кристина, коли дорікає Норі за нерозважливість і легкодумство?

3. Як поводиться Нора під час розмови з Крогстадом? У які моменти вона відчуває свою правоту? Чим пояснюється її впевненість?

4. Які нові риси характеру героїні розкриваються в цьому уривку?

Подискутуємо?

5. Чи можна розглядати замовчувану Норою таємницю як різновид «брехні на спасіння»? Чи виправдана така «брехня» у випадку, який зображено в п’єсі? Чи може вона бути виправданою взагалі?

Хельмер поділився з Норою наміром позбутися Крогстада, репутація якого була заплямована колишньою історією з фальсифікацією документів. Нора щиро намагалася вмовити чоловіка змінити рішення, але марно: Хельмер таки надіслав Крогстаду офіційного листа з повідомленням про звільнення. Нора була у розпачі, але з усієї сили приховувала свій внутрішній стан від чоловіка, удаючи, ніби цілком поринула в радісні передсвяткові клопоти.

Отримавши повідомлення, Крогстад знову навідався до Нори й цього разу відверто пригрозив, що напише Хельмеру правду про її вчинок у разі, якщо знову не буде прийнятий на службу до банку. Після рішучої відмови Нори він так і зробив.

Розгублена жінка звернулася за порадою до фру Лінде. Подруга одразу ж пішла до звільненого клерка, котрий, як з’ясувалося, давно був у неї закоханий. Пообіцявши віддати Крогстаду руку та серце, вона вмовила його зректися своїх претензій до Нори і якнайшвидше забрати листа, доки той не потрапив до рук Хельмера. Тим часом Нора різними способами відволікала увагу чоловіка від конверта з небезпечним вмістом. Проте її зусилля мали зворотний ефект: здивований занепокоєнням дружини, Хельмер зачинився у своєму кабінеті й прочитав листа.

ДІЯ ТРЕТЯ

Та сама кімната. Стіл, що стояв перед диваном, пересунуто на середину кімнати разом із стільцями. На столі горить лампа. Двері до передпокою відчинено. З верхнього поверху долинають звуки бальної музики. <...>

Цієї ж хвилини двері кабінету розчиняються, і на порозі з’являється Хельмер з розкритим листом.

Хельмер. Норо!

Нора (голосно скрикує). Га!

Хельмер. Що це? Ти знаєш, що в ньому листі?

Нора. Знаю. Пусти мене! Дозволь мені піти!

Хельмер (стримуючи її). Куди ти?

Нора (намагаючись вирватись). І не думай рятувати мене, Торвальде.

Хельмер (відсахнувшись). Правда! Тож правда, що він пише? Жах! Ні-ні! Неможливо, щоб це була правда.

Нора. Це правда. Я любила тебе понад усе на світі.

Хельмер. Ах, іди ти зі своїми дурними вивертами!

Нора (ступивши до нього). Торвальде!..

Хельмер. Нещасна... Що ти наробила?!

Нора. Дозволь мені піти. Не можна, щоб ти відповідав за мене. Ти не повинен брати цього на себе.

Хельмер. Без комедій! (Замикає двері до передпокою на ключ.) Ані руш, доки не даси мені відповіді. Ти розумієш, що ти наробила? Відповідай! Ти розумієш?

Нора (дивиться йому в очі і говорить із застиглим обличчям). Так, тепер починаю розуміти — цілком.

Хельмер (ходить кімнатою). О, яке страшне пробудження! Всі оці вісім років... вона, моя радість, моя гордість... була лицемірна, брехлива... гірше, і гірше... злочинниця! О, яка бездонна прірва бруду, потворства! Тьху! Тьху!

Нора мовчить, як і раніше, не відводячи погляду, дивиться на нього.

(Зупиняючись перед нею.) Я повинен був передчувати, що завжди може трапитися щось подібне, повинен був передбачити це. Легковажні принципи твого батька... Мовчи! Усі його легкодумні принципи перейшли до тебе у спадщину. Ні релігії, ні моралі, ні почуття обов’язку... О, як мене покарано за те, що я подивився тоді на цю справу крізь пальці. Заради тебе. І ось як ти мені віддячила.

Нора. Так, ось як.

Хельмер. Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє. Страшно подумати! Я в руках безчесної людини. Вона може зробити зі мною, що захоче, вимагати від мене, що завгодно, наказувати мені, підганяти мене, як їй захочеться. Я писнути не посмію. І впасти в таку яму, загинути отак через легковажну жінку!

Нора. Коли мене не буде на світі, ти вільний.

Хельмер. Ах, без фокусів! І у твого батька завжди були напоготові такі фрази. Яка мені буде користь від того, що тебе не буде на світі, як ти кажеш? І найменшої! Він, однак, може почати справу. А коли він це зробить, мене, певно, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин. Певно, подумають, що за твоєю спиною стояв я сам, що не я тебе так навчив! І за все це я можу дякувати тобі! А я носив тебе на руках весь час. Чи ти розумієш тепер, що ти мені наробила?

Нора (в холодному спокої). Так.

Хельмер. Це так неймовірно, що я просто отямитися не можу. Але ж треба якось виплутатися. Зніми шаль. Зніми, кажу тобі! Доведеться якось догодити йому. Справу треба залагодити за всяку ціну. А щодо наших стосунків, то про людей — усе мусить бути, як і було, але, певна річ, це тільки про людське око. Отже, ти залишишся вдома, це річ зрозуміла. Але дітей ти не будеш виховувати. Я не можу довірити їх тобі... О-о! І це мені доводиться говорити ТІЙ, яку я так любив і яку ще... Але цьому кінець. Тепер уже немає мови про щастя, а тільки про врятування залишків, уламків, декоруму!

Дзвінок у передпокої.

(Здригаючись.) Хто це? Так пізно. Невже треба чекати найжахливішого?.. Невже він?.. Сховайся, Норо! Удай із себе хвору!

Нора не рушає з місця. Хельмер іде і відчиняє двері до передпокою.

Служниця (напіводягнена, з передпокою). Лист для пані.

Хельмер. Дай сюди. (Хапає листа і зачиняє двері.) Так, від нього. Ти не одержиш. Я сам прочитаю.

Нора. Прочитай.

Хельмер (біля лампи). У мене ледве духу стає. Можливо, ми вже загинули, і ти, і я... Ні, треба ж дізнатися. (Гарячково розриває конверт, пробігає очима кілька рядків, дивиться на вкладений у лист папірець і радісно вигукує.) Норо!

Нора допитливо дивиться на нього.

Норо... Ні, дай прочитати ще раз... Так, так, так, врятований! Норо, я врятований!

Нора. А я?

Хельмер. І ти, звичайно. Ми обоє врятовані, і ти, і я. Глянь! Він повертає тобі твоє боргове зобов’язання. Він пише, що розкаюється і шкодує... що в його долі щасливий поворот... Ну, та все одно, що він там пише. Ми врятовані, Норо! Ніхто тобі нічого не може зробити. Ах, Норо, Норо!.. Ні, спочатку знищити всю оцю гидоту. Подивись-но... (Кидає погляд на розписку.) Ні, і дивитись не хочу. Нехай не буде як сон для мене. (Розриває на шматки і лист, і боргове зобов’язання, кидає в грубку і дивиться, як усе згоряє.) Ось так. Тепер і сліду не залишилось... Він писав, що ти зі святвечора... Ах, які ж це жахливі були три дні для тебе, Норо!

Нора. Я жорстоко боролася ці три дні.

Хельмер. І страждала, і не бачила іншого виходу, як... Ні, не треба й згадувати про весь цей жах. Будемо тепер лише радіти і повторювати: все минуло, минуло! Слухай же, Норо, ти ніби ще не розумієш, що все минуло? Що ж це таке... Ти ніби скам’яніла? Ах, бідна маленька Норо, я розумію, розумію. Тобі ще не віриться, що я тобі простив. Але я простив. Норо, присягаюсь. Я простив тобі все. Адже я знаю: все, що ти наробила, ти зробила з любові до мене.

Нора. Це правда.

Хельмер. Ти любила мене, як дружина повинна любити чоловіка. Ти не змогла тільки гарненько розібратися у засобах. Та невже ти гадаєш, що я менше любитиму тебе через те, що ти не здібна діяти самостійно? Ні-ні, сміливо зіприся на мене, я буду тобі порадником, керівником. Я не був би мужчиною, якби саме ця жіноча безпорадність не робила тебе вдвоє милішою в моїх очах. Ти не думай більше про ті різкі слова, які вирвалися в мене у хвилину першого переляку, коли мені здалося, що все навколо мене руйнується. Я простив тобі, Норо. Клянуся тобі, я простив тобі.

Нора. Дякую тобі за твоє прощення. (Виходить у двері праворуч.)

Хельмер. Ні, стривай... (Зазираючи туди.) Чого ти хочеш?

Нора (З іншої кімнати). Скинути маскарадний костюм.

Хельмер (біля дверей). Так-так, добре. І постарайся заспокоїтися, отямитися, моя бідна, налякана, співуча пташко. Обіпрись спокійно на мене, у мене широкі крила, щоб прикрити тебе. (Ходить біля дверей.) Ах, як у нас тут гарно, затишно, Норо. Тут притулок твій, тут я буду голубити тебе, як щойно врятовану горличку, яку врятував з пазурів яструба. Я зумію заспокоїти твоє бідне тремтяче серденько. Помаленьку це вдасться, Норо, повір мені. Завтра тобі все видаватиметься зовсім іншим, і незабаром все буде знову, як і раніше, мені не доведеться довго повторювати тобі, що я простив тобі. Ти сама відчуєш, що це так. Як ти можеш думати, що мені могло б тепер спасти на думку відштовхнути тебе або навіть хоч дорікнути у чомусь? Ах, ти не знаєш серця справжнього чоловіка, Норо. Чоловікові невимовно солодко і приємно відчувати, що він простив своїй дружині... простив від усього серця. Вона від цього ніби належить йому ще більше — стає його невід’ємним скарбом. Він ніби вдруге дає їй життя. Вона стає, так би мовити, і його дружиною, і дитиною. І ти тепер будеш для мене і тим, і іншим, моє безпорадне, розгублене творіннячко. Не бійся нічого, Норо, будь тільки щира зі мною, і я стану твоєю волею, твоєю совістю... Що це? Ти не лягаєш? Переодяглася?

Нора (у звичайному домашньому одязі). Так, Торвальде, переодяглася.

Хельмер. Та навіщо? В такий пізній час?..

Нора. Мені цієї ночі не заснути.

Хельмер. Але, дорога Норо...

Нора (дивиться на свій годинник). Не так ще й пізно. Присядь, Торвальде. Нам з тобою є про що поговорити. (Сідає біля столу.)

Хельмер. Норо... що це? Цей застиглий вираз.

Нора. Сідай. Розмова буде довга. Мені треба багато чого сказати тобі.

Хельмер (сідаючи коло столу навпроти неї). Ти мене лякаєш, Норо. І я не розумію тебе.

Нора. Отож-бо і є. Ти мене не розумієш. І я тебе не розуміла... до сьогоднішнього вечора. Не перебивай мене. Ти тільки вислухай мене. Поквитаємося, Торвальде.

Хельмер. Що ти хочеш цим сказати?

Нора (після короткої паузи). Тебе не вражає одна річ, ось тепер, коли ми отак сидимо з тобою?

Хельмер. Що таке?

Нора. Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно.

Хельмер. Серйозно... в якому розумінні?

Нора. Аж вісім років... більше... з першої хвилини нашого знайомства ми жодного разу не обмінялися серйозними думками про серйозні речі.

Хельмер. Навіщо я з тобою говорив би про свої справи, яких ти все одно не могла б мені полегшити.

Нора. Я не кажу про справи. Я кажу, що ми взагалі ніколи не починали серйозної розмови, не бралися разом обмірковувати щось серйозне.

Хельмер. Але ж, люба Норо, хіба це було тобі з руки?

Нора. От ми і дійшли до суті. Ти ніколи не розумів мене... До мене ставилися дуже несправедливо, Торвальде. Спочатку тато, потім ти.

Хельмер. Що! Ми обидва?.. Тоді як ми любили тебе більше, ніж будь-хто на світі!

Нора (хитаючи головою). Ви ніколи мене не любили. Вам тільки подобалося бути закоханими у мене.

Хельмер. Норо, що це за слова!

Нора. Та вже так воно і є, Торвальде. Коли я жила вдома, з татом, він викладав мені усі свої погляди, і в мене були ті самі, якщо ж у мене були інші, я їх приховувала, — йому б це не сподобалося. Він називав мене своєю лялечкою-дочкою, грався зі мною, як я зі своїми ляльками. Потім я потрапила до тебе в дім.

Хельмер. Що це за вислови, коли говориш про наш шлюб!

Нора (твердо). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла до твоїх. Ти все влаштовував за своїм смаком, і в мене став твій смак, або я тільки вдавала, що не так, — не знаю добре. Мабуть, і те, й інше. Інколи бувало так, інколи так. Коли я озираюсь тепер назад, то мені здається, що я жила тут як лялька; мене годували й одягали, а моє діло було розважати, забавляти тебе, Торвальде. Ось у чому полягало моє життя. Ти так влаштував, ти і тато дуже винні переді мною. Ваша провина, що з мене нічого не вийшло.

Хельмер. Норо! Яка дурниця! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора. Ні, ніколи не була. Я тільки думала, що щаслива, а насправді ніколи не була.

Хельмер. Ти не була... не була щаслива!

Нора. Ні, тільки весела. І ти був завжди такий милий, ласкавий до мене. Але весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була тут твоєю лялькою, донькою. А діти були вже моїми ляльками. Мені подобалося, що ти грався, бавився зі мною, як їм подобалося, коли я граюсь і бавлюся з ними. У цьому, власне, й було наше подружнє життя, Торвальде.

Хельмер. Так, частина правди є в тому, що ти кажеш, хоч ти дуже перебільшуєш. Але тепер у нас усе буде інакше. Час забавок минув, настав час виховання.

Нора. Чийого? Мого чи дітей?

Хельмер. І твого, і дітей, дорога Норо.

Нора. Ах, Торвальде, не тобі виховати з мене справжню дружину собі.

Хельмер. І ти це кажеш?

Нора. А я... Хіба я підготовлена виховувати дітей?

Хельмер. Норо!

Нора. Чи не сам ти щойно сказав, що не можеш довірити мені їхнє виховання?

Хельмер. У хвилину роздратування. Чи ж можна звертати на це увагу!

Нора. Ні, ти розсудив правильно. Ця справа не під силу мені. Треба спочатку вирішити інше. Я повинна виховати себе саму. І не в тобі шукати мені допомоги. Мені треба взятися за це самій. Тому я і йду від тебе.

Хельмер (схоплюючись). Що ти сказала?

Нора. Мені треба побути самій, щоб розібратися в самій собі і в усьому іншому. Тому я й не можу залишитися.

Хельмер. Норо! Норо!

Нора. І я піду негайно ж. Кристина, мабуть, дасть мені притулок...

Хельмер. Ти не при своєму розумі! Хто тобі дозволить! Я забороняю.

Нора. Тепер даремно забороняти мені будь-що. Я візьму з собою лише своє. Від тебе нічого не візьму — ні тепер, ні опісля.

Хельмер. Що ж це за безумство!

Нора. Завтра я поїду додому... Тобто до мого рідного міста. Там мені буде легше влаштуватися.

Хельмер. Ах ти, засліплене, недосвідчене створіння!

Нора. Треба ж коли-небудь набувати досвіду, Торвальде.

Хельмер. Покинути дім, чоловіка, дітей! І не подумаєш про те, що скажуть люди?

Нора. На це мені нічого звертати увагу. Я знаю тільки, що мені це потрібно.

Хельмер. Ні, це обурливо! Хіба ти можеш так зневажати найсвященніші свої обов’язки?

Нора. Що ти вважаєш найсвященнішими моїми обов'язками?

Хельмер. І це ще треба пояснювати тобі? Чи в тебе немає обов’язків перед твоїм чоловіком і перед твоїми дітьми?

Нора. У мене є й інші, також священні.

Хельмер. Немає в тебе таких! Які ж це?

Нора. Обов’язки перед собою.

Хельмер. Ти передусім дружина й мати.

Нора. Я в це більше не вірю. Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, — або принаймні повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книжках пишуть у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтися на тому, що каже більшість і що пишуть у книжках. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них.

Хельмер. Наче твоє становище у власному домі не виразне і без того? Та хіба в тебе немає надійного керівництва у цих справах? Немає релігії?

Нора. Ах, Торвальде, я ж зовсім не знаю, що таке релігія.

Хельмер. Що це ти таке кажеш?!

Нора. Я знаю тільки те, що казав мені пастор Хансен, коли я прийшла на конфірмацію. Він казав, що релігія є те й оте. Коли я звільнюся від усіх цих пут, залишуся сама, я розберуся і в цьому. Я хочу перевірити, чи правду казав пастор Хансен або, в крайньому разі, чи може це бути правдою для мене.

Хельмер. Ні, це просто нечувано з боку такої молоденької жінки! Але коли тебе не може напоумити релігія, то дай мені зачепити хоч твою совість. Адже моральне почуття у тебе є?

Нора. Знаєш, Торвальде, на це нелегко відповісти. Я, правду кажучи, і цього не знаю. Я почуваюся, як у лісі, в усіх цих питаннях. Знаю тільки, що я зовсім інакше думаю про все, ніж ти. Мені ось кажуть, ніби і закони зовсім не те, що я думала. Але щоб ці закони були правильні — цього я ніяк не збагну. Виходить, що жінка не має права помилувати свого вмираючого старого батька, не має права врятувати життя чоловікові! Цьому я не вірю.

Хельмер. Ти міркуєш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

Нора. Так, не розумію. От і хочу придивитися до нього. Мені треба вияснити собі, хто має рацію — суспільство чи я.

Хельмер. Ти хвора, Норо. У тебе гарячка. Я навіть починаю думати, що ти божеволієш.

Нора. Ні, ніколи ще я не була так при своєму розумі і добрій пам'яті, як зараз.

Хельмер. І ти при своєму розумі і добрій пам'яті кидаєш свого чоловіка і своїх дітей?

Нора. Так.

Хельмер. Тоді залишається гадати одне.

Нора. А саме?

Хельмер. Що ти мене більше не любиш.

Нора. Так, у цьому якраз уся справа.

Хельмер. Норо... І ти це кажеш!

Нора. О, мені самій боляче, Торвальде. Ти був завжди такий добрий до мене, але я нічого не можу тут вдіяти. Я більше тебе не люблю.

Хельмер (ледве стримуючи себе). І це ти також вирішила при своєму розумі і добрій пам’яті?

Нора. Так, цілком розсудливо. Тому я й не хочу тут залишатися.

Хельмер. І ти можеш також пояснити мені причину, чому я втратив твою любов?

Нора. Так, можу. Це сталося сьогодні ввечері, коли диво забарилося. Я побачила, що ти не той, за кого я тебе мала.

Хельмер. Скажи ясніше, я зовсім тебе не розумію.

Нора. Я терпляче чекала цілих вісім років. Господи, адже я знала, що дива бувають не кожного дня. Та ось на мене впав цей жах і в мене засвітилася тверда певність: тепер станеться диво. Доки лист Крогстада лежав там, у мене й на думці не було, щоб ти міг пристати на його умови. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: «Розголошуйте справу на цілий світ!» А коли б це сталося...

Хельмер. Ну, що ж тоді? Коли б я віддав на ганьбу та наругу свою власну дружину!..

Нора. Коли б це сталося... я непохитно вірила, що ти виступиш вперед і візьмеш усе на себе — скажеш: винен — я.

Хельмер. Норо!

Нора. Ти хочеш сказати, що я ніколи не погодилася б прийняти від тебе таку жертву? Звісно, ні. Але яку вагу мали б мої запевнення порівняно з твоїми?.. Ось те диво, якого я чекала з таким трепетом. А щоб не припустити його, я хотіла покінчити з собою.

Хельмер. Я б з радістю працював для тебе дні і ночі, Норо... терпів би горе й злигодні заради тебе. Але хто ж пожертвує навіть для коханої людини своєю честю?

Нора. Сотні тисяч жінок жертвували.

Хельмер. Ах, ти міркуєш і говориш, як нерозумна дитина.

Нора. Хай так. Але ти міркуєш і говориш не так, як та людина, яку я могла б любити. Коли в тебе минув страх, — не за мене, а за себе, — коли вся небезпека для тебе минула, з тобою ніби нічого й не трапилося. Я залишилася, як і раніше, твоєю пташкою, жайворонком, лялечкою, з якою тобі тільки належить бути обережнішим, якщо вона виявилася такою тендітною, неміцною. (Встає.) Торвальде, в ту хвилину я зрозуміла, що я всі ці вісім років жила з чужим чоловіком і прижила з ним трьох дітей... О-о, не можу навіть згадувати про це! Так би й розірвала себе на шматки!

Хельмер (притихлим голосом). Бачу, бачу... Справді, між нами лягла безодня... Але хіба її не можна заповнити, Норо?

Нора. Така, яка я тепер, — я не можу бути тобі дружиною.

Хельмер. У мене вистачить сили стати іншим.

Нора. Можливо — якщо у тебе заберуть ляльку.

Хельмер. Розлучитися... розлучитися з тобою!.. Ні, ні, Норо, — уявити собі не можу.

Нора (іде праворуч). Це ще більше підтверджує, що так мусить бути. (Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем у руках, який кладе на стілець біля столу.)

Хельмер. Норо, Норо, не зараз! Почекай хоч до ранку.

Нора (одягаючи манто). Я не можу ночувати у чужої людини.

Хельмер. А хіба ми не могли б тут жити як брат із сестрою?

Нора (зав’язуючи стрічки капелюха). Ти добре знаєш — довго так не може тривати... (Накидає шаль.) Прощавай, Торвальде. Я не буду прощатися з дітьми. Я знаю, вони в кращих руках, ніж мої. Така матір, як я тепер, їм не потрібна.

Хельмер. Але колись, Норо... коли-небудь?

Нора. Як я можу знати? Я зовсім не знаю, що з мене вийде.

Хельмер. Але ти моя дружина і тепер, і в майбутньому — якого б ти не стала.

Нора. Слухай, Торвальде... Коли дружина кидає чоловіка, як я, то він, як я чула, за законом вільний від усіх зобов'язань щодо неї. Я, в кожному разі, звільняю тебе зовсім. Ти не вважай себе зобов’язаним нічим, як і я не буду. Ми обоє повинні бути цілком вільні. Ось твоя обручка. Віддай мені мою.

Хельмер. Ще й це?

Нора. І це.

Хельмер. Ось.

Нора. Так. Тепер усе скінчено. Ось я покладу сюди ключі. Служниця знає все — що і як у домі — краще за мене. Завтра, коли мене не буде, Кристина прийде зібрати речі, які я привезла з собою з дому. Хай мені їх надішлють.

Хельмер. Звичайно, звичайно! Норо, ти не згадаєш про мене ніколи?

Нора. Ні, я, мабуть, часто буду згадувати і тебе, і дітей, і дім.

Хельмер. Можна мені писати тобі, Норо?

Нора. Ні... Ніколи. Цього не можна.

Хельмер. Але ж треба буде посилати тобі...

Нора. Зовсім нічого, нічого.

Хельмер. Допомагати тобі при потребі.

Нора. Ні, кажу тобі. Нічого я не візьму від чужої людини.

Хельмер. Норо... Невже я назавжди залишуся для тебе чужим?

Нора (бере свій саквояж). О, Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше диво!

Хельмер. Скажи яке?

Нора. Для цього і ти, і я — ми обоє повинні змінитися настільки… Ні, Торвальде, я більше не вірю в дива!

Хельмер. А я хочу вірити! Кажи, кажи, яке? Змінитися так, щоб?…

Нора. Щоб наше співжиття могло стати шлюбом. Прощавай. (Виходить через передпокій.)

Хельмер (падає на стілець біля дверей і закриває обличчя руками.) Норо! Норо! (Озирається і встає.) Порожньо, її тут уже немає. (Промінь надії осяває його обличчя.) Але — найбільше диво?

Знизу чути, як зачиняються ворота.

Переклад О. Повицького

Аналізуємо прочитане

1. Прокоментуйте реакцію Хельмера на викривальний лист Крогстада. Чим був викликаний його гнів? Які нові грані ставлення Хельмера до Нори вияскравлюються у цьому епізоді?

2. Як Хельмер сприйняв слова дружини про самогубство? Наведіть відповідні цитати.

3. Чому настрій героя змінюється після прочитання «рятівного» листа? Як ці зміни відбилися на тоні розмови Хельмера з дружиною?

4. Коли Нора вперше виявляє ознаки непокори чоловікові? Чи помічає їх Хельмер? Підтвердіть свою відповідь цитатами.

5. Що зруйнувало кохання Нори та її довіру до чоловіка?

6. Чим було продиктоване рішення героїні покинути чоловіка та дітей?

7. Чи змінився Хельмер упродовж заключної розмови з Норою? Обґрунтуйте свою думку.

8. Філологічний майстер-клас

9. Знайдіть контекст репліки Нори «Скинути маскарадний костюм». Якого символічного значення набуває ця фраза у творі?

10. Простежте за ремарками, що характеризують внутрішній стан Нори. Які з них засвідчують внутрішній злам героїні?

Узагальнюємо прочитане

1. Яке «зіткнення ідей» було покладено в основу драматичного конфлікту в п’єсі «Ляльковий дім»? Поясніть суспільну значущість цього конфлікту.

2. Сформулюйте сутність життєвого вибору, перед яким стає головна героїня драми. У чому полягає революційність її рішення?

3. Які «підводні течії» родинних стосунків виходять на яв разом із розкриттям таємниці Нори? Встановіть зв’язок між ними й тогочасним розподілом суспільних ролей між чоловіком та жінкою.

4. Чим зумовлений і на що спрямований протест Нори? Які нові душевні властивості героїні він розкриває?

5. У чому Нора звинувачує себе та чоловіка? Чи вважаєте ви її звинувачення справедливими?

6. Розкрийте символічний зміст назви п’єси. У якому епізоді він пояснюється? Наведіть відповідну цитату.

Подискутуємо?

7. Чи має слушність Нора, коли наприкінці п'єси ставить завдання самовизначення вище за обов’язки дружини та матері? Як ви гадаєте, чи не є розрив із сім’єю занадто високою платою за прагнення відшукати власне «я»?

8. Чи вірите ви в можливість «найбільшого Дива», про яке говорять Нора та Хельмер у фіналі драми? Обґрунтуйте свою відповідь.

Філологічний майстер-клас

9. Доведіть, що п’єса «Ляльковий дім» має «аналітичну композицію».

10. Розкрийте художню функцію мотиву таємниці в цьому творі.

11. Чому Ібсен завершив «Ляльковий дім» відкритим фіналом?

Співтворче читання

12. Уявіть себе декоратором вистави за п’єсою «Ляльковий дім». Придумайте таке художнє оформлення першої дії, яке би відбивало назву твору.

Теми письмових творчих робіт:

1. Сенс духовних шукань головної героїні п’єси «Ляльковий дім» Г. Ібсена.

2. Ібсен зриває маски: критика подвійної буржуазної моралі у п’єсі «Ляльковий дім».

3. Дискусійні питання драми «Ляльковий дім» Г. Ібсена.