Сторінками європейської модерністської поезії

Томас Стернз Еліот

Порожні люди

Містер Курц — він помер.

Шеляг для старого Гая.

І

Ми люди порожні.

Спустошені люди,

Соломою випхані,

Купчимось

І мозки солом’яні хилим.

Як шелести, шепоти паші

Тихенько й подібно

Тріщать шарудінням безсилим,

Як вітер в сухій ковилі.

Як лапки щурів на побитому склі

У нашій коморі.

Цей контур без форми, без кольору тінь. Сила збезвладнена, жести без рухів.

О ті, що увійшли з відкритим поглядом у сонне царство смерті, згадайте нас — але обов'язково — не безсловесні душі пригадайте — спустошених

І випханих людей.

II

Я не відважусь зустріти очі в снах

У приспаному царстві смерті.

Їх тут немає:

Тут за очі править

Блиск сонця на пощербленій колоні,

Там дерево хитається

І голос

Там виникає з вітровіння.

Іще величніший та дальший,

Аніж зоря у небі голім.

Дозволь мені не наближатись

У соннім королівстві смерті.

Дозволь, я збережуся

І збережу всі машкари свої.

Ці шкіри зі щура та крука й схрещені кістки —

Пересторогу,

Щоб вестися, як вітер в полі.

Не наближатися, —

Ми стрілись не востаннє

У царстві присмерку.

III

Країно мертва,

Кактусовий краю,

Де ідоли камінні

Підвелися, щоб прийняти

Моління із долонь у мерця.

Вгорі — зоря вмирає миготливо.

Чи виглядає все подібно

У нашім королівстві смерті?

Прокидаємося самотньо

В годину, коли

Тіла нам проймає чулість,

Уста поцілунків прагнуть

Та мають складати моління каменю.

IV

Очі не тут.

Тут немає очей

В долині, де гинуть зорі,

В порожній долині —

Зламаній щелепі королівств наших минулих,

В останньому з місць зустрічей

Ми зійдемось,

Притишуючи кроки,

Там, де потоки струмують широкоплинно.

Невидющі, доки

Очі в нас не воскреснуть,

Як одвічна зоря

Чи троянда зі ста пелюстками.

В королівстві присмерку й смерті

Єдина надія

Порожніх людей.

V

Обтанцюймо кактус колом

Кактус колом кактус колом

Обтанцюймо кактус колом о п'ятій годині ранку.

Між думкою

Та дійсністю

Між наміром

Та дією

Падає Тінь

Це ж бо царство Твоє

Між задумом

І твором

Між почуттям

Та відгуком

Падає Тінь

Життя отаке довге

Між бажанням

І спазмом

Між можливістю

Та існуванням

Між суттю

Та приниженням

Падає Тінь

Це ж бо Царство твоє

Для Тебе

Життя

Для Тебе то

Світ кінчається саме так

Світ кінчається саме так. Світ кінчається саме так. Не вибухом, а вищанням.

Переклад В. Коротяча

Аналізуємо прочитане

1. Чому поема написана від першої особи множини? Кого, на вашу думку, поет зараховує до «порожніх людей»?

2. Які деталі вказують на внутрішню порожнечу та безплідність цих істот? Знайдіть відповідні цитати.

3. Як змальовано країну «порожніх людей»? Що надає їй рис «королівства смерті»? Доберіть цитати, які характеризують кохання, віру та життя «порожніх людей». Подискутуємо?

4. Як ви розумієте фінал поеми?

5. Який духовний стан позначено у вірші метафорою «порожніх людей»? Чи вважаєте ви, що ця метафора стосується лише європейців після Першої світової війни? Обґрунтуйте свою думку.

Філологічний майстер-клас

6. Знайдіть літературознавчий коментар до двох епіграфів поеми та розкрийте художню функцію відтворених у них цитат.