Сторінками європейської модерністської поезії

Федертко Гарсіа Лорка

Газела про Темпу Смерть

Хотів би я заснути, як засипають яблука, і спати десь далеко від цвинтарного гамору.

Хотів би я заснути, як та мала дитина, що в чистім морі мріє собі розкраять серце.

Ви тільки не кажіть мені, що мертві не кривавляться, бо рот гниє, а все водиці просить.

Навіщо мені знати, як їх мордують трави і місяць із гадючим ротом, що порається перед світом.

Хотів би я заснути на час, на час, на хвильку, на століття, хай знають тільки всі, що я не вмер, що є в моїх устах ще стійло золоте, що я — маленький приятель провесняного леготу і велетенська тінь од власних сліз.

Покрий мене над ранок покривалом, хай пригорщами сипле на тіло мурашву; змочи мені взуття твердою водою, хай клешні скорпіонячі по ній дрібочуть поковзом.

Бо хочу я заснути, як засинають яблука, навчитися плачу, що від землі очистить, бо хочу бути разом з дитиною сумною, що в чистім морі мріє собі розкраять серце.

Переклад М. Лукаша