Літературна панорама доби провідні тенденції літератури другої половини XX століття

Вільям Ґолдінґ

ВОЛОДАР МУХ (Уривок)

«— Маленький ти дурник, — озвався Володар Мух.

Саймонова голова трохи задерлася, очі не могли відірватися від Володаря Мух, який висів перед ним у просторі.

— Що тобі робити тут самому? Невже ти не боїшся мене?

Саймон затремтів.

— Ніхто тобі не допоможе. Тільки я. А я — Звір. І уяви собі, ніби Звіра можна вистежити, вбити! Але ж ти знав, правда? Що я частина тебе самого? Невіддільна частина! Що саме через мене вам нічого не вдалося? І сталося те, що сталося? А тепер іди. Повертайся до своїх, і забудьмо про все.

Саймонове тіло вигнулося, наче лук, і заклякло. Володар Мух промовляв голосом директора школи.

— Це зайшло надто далеко. Бідолашна, заблукана дитино, невже ти гадаєш, ніби розумніша за мене?

Пауза.

— Я застерігаю тебе. Я можу розлютитися. Ти нам не потрібен. Ти зайвий. Ми хочемо побавитися на цьому острові. Тож не будь упертою, бідолашна, заблукана дитино, а то... ми тебе копнемо. Ясно?..

Саймона ковтнула пащека. Він упав непритомний. Кровотеча допомогла Саймонові. Він опритомнів. Володар Мух висів на палиці, як чорний м’яч.

Саймон опинився у лісових сутінках. І понуро почвалав між стовбурами. Стежка сама вела Саймона до місцини, де лісові дерева розступалися. Він продирався вперед, хитаючись від утоми. У його очах уже не було колишнього світла, він ішов із якоюсь похмурою рішучістю.

Заточився під різким поривом вітру і помітив, що стоїть на голій скелі. Коли вітер сягнув вершини, там щось зводилося — щось голубе стрепенулося. Саймон побачив горбату постать на вершині гори. Та постать раптом сіла і зиркнула вниз прямо на нього. Саймон примусив себе йти вперед.

Мухи вже давно знайшли цю постать. Сполохані її рухами, що нагадували рухи живої людини, вони на мить злітали догори і чорною хмарою роїлися навколо голови. Коли голубе полотно парашута опадало, огрядна постать наче позіхала, схилялася вперед, а мухи обсідали її знову».

Переклад С. Павличко