Літературна панорама доби провідні тенденції літератури другої половини XX століття

Джером Девід Селінджер

Ловець у житі

(1919—2010)

Джером Девід Селінджер — американський письменник, який завдяки своєму роману «Ловець у житі» (1951) здобув широку популярність та став культовим автором покоління бітників.

Відтворена в романі сповідь американського підлітка Голдена Колфілла, виключеного зі школи за неуспішність, уже понад півстоліття хвилює читачів. Цікаво, що прихильниками цього твору є не лише ровесники Голдена, а й дорослі люди, котрі, подібно до головного героя, не здатні вписатися в монотонне буденне існування з його усталеними правилами поведінки, лицемірством та бездуховністю. Звісно, реакція неприйняття зовнішнього світу в романі посилюється завдяки «перехідному вікові» героя, для якого характерні почуття незахищеності та страху перед дорослим життям, а також прагнення збагнути справжню сутність речей. Та воднораз Голден є сином своєї доби, сучасником повоєнного світу, що втратив духовний центр, а з ним — і традиційні ідеали західної цивілізації. Це — світ, де духовні цінності перетворилися на шаблони, що ними, прагнучи прикрити власну вигоду чи нездорові пристрасті, маніпулюють «дорослі». Тому героєві, котрий дає гострі, часом навіть жорстокі оцінки своєму оточенню, доводиться шукати ціннісні орієнтири самотужки.

(Уривок)

«Містер Антоліні закурив ще одну сигарету. Смалив він як скажений.

— Щиро кажучи, я не знаю, що тобі порадити, Голдене.

— Розумію. Зі мною важко розмовляти. Я знаю.

— Таке враження, ніби ти падаєш у якусь страшну-страшну прірву. Слово честі, й сам не знаю… Ти мене слухаєш?

— Слухаю.

— Може, навіть, ти докотишся до того, що в тридцять років невилазно сидітимеш у якомусь барі й ненавидітимеш кожного, хто скидатиметься на колишнього футболіста з університетської команди. А може, навпаки, станеш вельми освіченим і ненавидітимеш людей, які неправильно розмовляють. Ти взагалі розумієш, що я кажу?

— Розумію, — відповідаю. — Тільки ви не маєте рації щодо того, нібито я всіх ненавидітиму. Бува, зненавиджу когось, а потім і відійду…

— Ну, гаразд. А тепер послухай трохи мене… Ця прірва, що в неї ти падаєш, особлива, дуже небезпечна. Той, хто в неї падає, ніколи не відчує дна. Це буває з людьми, котрі в якусь хвилину свого життя спробували знайти те, що їхнє середовище не може їм дати. І вони покинули шукати. Покинули, так по-справжньому й не почавши шукати… Не хотілося б тебе лякати, але я добре уявляю, як ти благородно жертвуєш собою заради якої-небудь нікчемної справи. — Він уважно глянув на мене. — Скажи, ти прочитаєш уважно те, що я тобі напишу? і збережеш?

— Так, звичайно, — відповідаю. — У мене й досі є той аркуш.

— Хоч як не дивно, але ці слова сказав психоаналітик Вільгельм Штекель. „Незрілій людині властиво те, що вона прагне благородно вмерти за свою справу, а зрілій — що вона прагне покірно жити задля своєї справи"».

— Неохота мені про це балакати, але, гадаю, як тільки ти вибереш свою стежку, першим твоїм кроком буде взятися за розум у школі… Багато, дуже багато людей пережили таку саму розгубленість і душевну скруту. На щастя, дехто з них описав свої душевні муки. У цих людей ти багато чого навчишся — якщо, звісно, схочеш. І це прекрасна допомога, прекрасна наука. Це — не просто знання. Це — історія. Це — поезія!.. Якщо ти достатньо заглибишся в науку, то помалу осягнеш можливості власного розуму. Ти пізнаєш справжню свою мірку і вбиратимеш світлий розум у відповідну одіж».

Я відразу прочитав ці слова, тоді подякував і сховав аркуш до кишені. Все ж таки він добрий чоловік — так переймається моєю бідою… Це дуже мило з його боку. Але зосередитись я, на жаль, ніяк не міг. Слухайте, я раптом відчув себе жахливо стомленим!

Переклад О. Логвиненко