Шляхи оновлення драматургії XX століття

Бертольт Брехт

(1898—1956)

Б. Брехт — німецький драматург та режисер, теоретик театру, прозаїк, поет, засновник «епічної драми» — нової театральної системи, зіпертої на принципи художньої умовності й безпосереднього впливу на свідомість глядачів. Пов'язуючи свій творчий пошук із ідеями соціалістичної революції, Брехт виступав на боці ідеологічно ангажованого мистецтва й вимагав від письменників активної суспільно-політичної позиції. До історії літератури він увійшов як митець, котрий відкрив нову епоху в західній драматургії.

Життя Б. Брехта у датах і фактах

10 лютого 1898 р. — народився в місті Аугсбурзі в родині заможного торгового службовця. Чотири роки навчався в народній школі, після чого вступив до гімназії, де виявив схильність до літературної творчості. Уже в гімназійні роки Брехт опублікував свій перший вірш у місцевій газеті. Закінчивши гімназію, майбутній письменник вступив на медичний факультет Мюнхенського університету.

1918 р. — перервавши навчання, працював санітаром у військовому шпиталі. Свій протест проти Першої світової війни висловив у вірші «Легенда про мертвого солдата», який здобув широку популярність.

Кінець 1910-х рр. — написав п’єси «Ваал» та «Барабани вночі». Талант молодого літератора було відзначено премією імені Кляйста.

1923 р. — переселився до Берліна, де працював завідувачем літературної частини в театрі славетного німецького режисера Макса Райнгардта.

1924 р. — познайомився з яскравою актрисою Геленою Вайгель, яка згодом стала його дружиною й головним творчим партнером.

У другій половині 1920-х рр. під впливом захоплення марксизмом пережив світоглядний і творчий злам. У цей час Брехт зблизився з представниками комуністичного руху, долучився до пролетарської літератури та розробив концепцію «епічної драми». Її письменник апробував у п'єсах «Тригрошова опера» (1928), «Свята Іоанна різниць» (1929—1931) та ін.

1933—1948 рр. — перебував у вимушеній еміграції.

Кінець 1930-х — середина 1940-х рр. — створив найкращі свої п’єси: «Страх і злидні Третьої імперії» (1938), «Матінка Кураж та її діти» (1939), «Добра людина із Сичуані» (1940), «Кар'єра Артура Уї, якої могло б не бути» (1941), «Життя Галілея» (1939-1946), «Кавказьке крейдяне коло» (1943-1944).

1948 р. — переїхав до соціалістичної Німеччини, влада якої надала йому можливість створити власний театр — «Берлінер ансамбль». Тріумфальні гастролі трупи по всьому світу принесли Брехтові гучну славу.

1954 р. — був обраний віце-президентом Академії мистецтв НДР.

14 серпня 1956 р. — помер у Берліні від інфаркту міокарда.

У творчій лабораторії Б. Брехта

Літературне обдарування Брехта надзвичайно багатогранне. Він був не лише великим драматургом, а й самобутнім поетом та прозаїком. Власне, як митець Брехт починався саме з лірики. Поетичні проби молодого автора цілком вписувалися в контекст авангардистського мистецтва. Пафос нігілізму, гротескне загострення потворних явищ життя, різка контрастність образів, гіпертрофовані емоції, «дика мова», — всі ці особливості ранньої брехтівської лірики споріднюють її з естетикою експресіонізму». Проте, на відміну від експресіоністів, які відкривали у своїх творах темний, ірраціональний, моторошний бік життя, Брехт-лірик ніколи не виходив у своїх оцінках за межі раціонального, а експресіоністському жахові перед ворожими стихіями світу протиставляв вимогу активної дії.

Прагнення Брехта здійснити революцію в театральному житті далося взнаки ще в ранніх його п'єсах («Ваал», «Барабани вночі» та ін.). Однак найповніше шукання письменника втілилися в оригінальній театральній системі, котру він назвав «епічною драмою». Провідною її настановою було перенесення наголосу з дії на розповідь. У рамках такої «розповіді» сцена мала залишатися саме сценою, а не «правдивою» імітацією життя, персонаж — роллю, яку виконує актор (на протилежність традиційній практиці «перевтілення» актора в героя), а зображувані події — штучною замальовкою, навмисне позбавленою ілюзії «життєподібності». Яскравою художньою знахідкою драматурга став так званий «ефект очуження» — прийом, із допомогою якого звичне явище постає в новому, незвичному світлі, а отже, видається дивним, вирізаним зі звичного плину життя, «чужим». «Ефект очуження» був стрижнем, що пронизував усі рівні «епічної драми»: сюжет, систему образів, художні деталі, мову — аж до декорації, техніки акторської гри та сценічного освітлення.

Вершинними зразками брехтівської драматургії стали п’єси «Добра Людина із Сичуані», «Матінка Кураж та її діти», «Кавказьке крейдяне коло», «Життя Галілея».

Характерні особливості «епічного театру» Б. Брехта:

• Перетворення сценічної дії на розповідь про дію;

• Виразна ідеологічна та політична спрямованість змісту п'єс;

• Раціонально-аналітичний та виховний характер драм, метою яких є формування у глядача активної позиції щодо порушених на кону проблем суспільного життя;

• Заміна традиційного поділу драми на дії та акти послідовністю окремих картин, об'єднаних за хронологічним принципом;

• Відмова від катарсису». та зумовлена цим нерозв’язність драматичного конфлікту;

• Послідовне руйнування ілюзії життєподібності задля акцентування умовності того, що зображується на сцені;

• Широке використання запозичених сюжетів; притчовий характер драм;

• Герої — алегорії тих чи тих властивостей людської природи або носії певних ідей;

• Ключова роль «ефекту очуження»;

• Введення до тексту п’єси заголовків, котрі повідомляють про зміст окремих картин, пісень («зонгів»), які коментують сюжетні події, безпосередніх звернень акторів до публіки тощо.

Скарбничка дрібниць

1916 р., саме в розпалі Першої світової війни, у гімназії, де навчався Б. Брехт, учням задали написати твір на тему, сформульовану словами Горація: «Dulce et decorum est pro patria mori» («Солодко і почесно померти за вітчизну»). З цього приводу майбутній письменник висловився так: «Твердження, ніби вмирати за батьківщину солодко й почесно, можна розглядати тільки як форму цілеспрямованої пропаганди. Прощатися з життям завжди важко, як у власному ліжку, так і на полі битви, надто ж молодим людям у розквіті сил. Тільки телепні можуть бути такими марнославними, щоби стверджувати, ніби їм легко проскочити через цю темну браму, та й то лише доти, доки вони впевнені, що їхній кінець ще далеко». Брехтів твір спровокував скандал, який мало не обернувся для юнака виключенням із гімназії. Його врятувала лише допомога викладача, який заявив, що проступок гімназиста-бунтаря був наслідком спричиненого війною нервового потрясіння.

Досвід віршування став драматургу в пригоді при створенні пісень («зонгів») для його п’єс. Найпопулярніші зонги Брехта виконувалися і як окремі номери. Так, після блискучої прем’єри «Тригрошової опери» зонги із цього твору підхопив весь Берлін. Їх співали таксисти і вуличні співаки з гітарами та гармошками; вони тиражувалися на тисячах платівок. Один підприємець навіть відкрив «Тригрошову кав’ярню», у якій постійно звучали музика та пісні з брехтівської п’єси.

За шість років, які Брехт вимушено прожив в Америці, він не видав жодної книжки. У цей час він передруковував свої вірші на машинці, зшивав їх у збірки та розсилав друзям. Відправляючи один із таких зшитків, Брехт із сумним гумором пояснював адресату: «Я трохи соромлюся того, що не можу подарувати їх вам опублікованими, але доводиться миритися з цим поверненням до раннього середньовіччя».

Голос письменника: із висловлювань Б. Брехта

«...Адже ми пробивались крізь класові війни,

Міняючи землі частіше, ніж черевики,

плачучи з розпачу,

коли там творилось лише беззаконня — без шалу і гніву.

При цьому ми відали завше:

Ненависть супроти підлоти

також спотворює риси обличчя,

і гнів, що скипа від неправди,

доводить до хрипоти...»

«Ефект очуження... полягає в тому, що річ, яку потрібно усвідомити, на яку потрібно звернути увагу, зі звичної, відомої, тієї, що лежить у нас перед очима, перетворюється на особливу, несподівану, ту, що впадає в око. Зрозуміле стає незрозумілим, але робиться це лише для того, аби воно потім стало зрозумілішим. Ми питаємо в когось: «Ти коли-небудь роздивлявся уважно свій годинник?» Людина, яка мене запитує, знає, що я часто дивлюся на нього, але своїм запитанням вона руйнує уявлення, котре є звичним для мене, а отже, вже нічого мені не говорить.»

«Ніколи не знаєш, чого від нас вимагатиме майбутнє. Людей не можна залишати в незнанні: ми канатохідці, і нам потрібен канат, аби показувати на ньому свої трюки, інакше його можуть використати для шибениці».

Pro et contra: думки про письменника

«Брехт шукав і знаходив те, чого прагнув, у марксизмі. Вочевидь, він вірив у можливість змінити світ за допомогою п'єс та віршів. У будь-якому разі в серйозності його політичних симпатій сумніватися не випадає: вони визначили весь подальший життєвий і творчий шлях письменника. Брехт потребував доктрини, ідеї були для нього виправданням творчості, а не творчість виправданням ідей. Зараз навіть важко уявити собі Брехта без марксистської теорії, яка відіграла вирішальну роль у подоланні ним ідей анархізму і допомогла вберегти талант митця від сповзання у трясовину нонконформізму».

М. Фріш

«Теорія епічного театру була теорією універсальною, тобто охоплювала всі галузі театрального мистецтва й узагальнювала принципи, на які спирається творча робота драматурга, режисера, актора, художника, композитора, аж до гримера та освітлювача».

І. Фрадкін

«Дидактика Брехта, розіграна на сцені з нахабною відвертістю та народним і гумором бідноти або вбрана у шати „східної мудрості“, присмачена музикою та пісеньками, емоційно впливає на публіку, заряджаючи зал енергією. Тому Брехт-митець залишається актуальним за всіх змін суспільної ситуації».

Г. Мельников

Горизонт сподівань. Що вам відомо про Галілея? Як ви гадаєте, чим постать цього вченого могла зацікавити Брехта?