Художня проза повоєнних десятиліть

Альбер Камю

(1913-1960)

А. Камю — французький письменник та мислитель, драматург, автор філософських есе, лауреат Нобелівської премії, один із найяскравіших представників літератури екзистенціалізму*. Художні твори Камю тісно пов’язані з його філософськими працями й належать до визначних досягнень модерністської** прози. Як митець і як мислитель письменник обстоював позиції «трагічного гуманізму».

Життя А. Камю у датах і фактах

7 листопада 1913 р. — народився в Алжирі, тодішній французькій колонії, у родині сільського наймита, який невдовзі загинув унаслідок поранення, отриманого на фронті Першої світової війни. Майбутній письменник навчався спочатку в комунальній школі, а згодом — у Алжирському ліцеї, де його помітив талановитий викладач філософії Ж. Ґреньє. За його підтримки Камю вступив до Алжирського університету, аби поглибити свої знання з філософії та літератури, а також почав писати есе.

1930 р. — лікарі діагностували в Камю сухоти, на які він страждатиме решту життя.

1932 р. — у студентському щомісячнику було надруковано чотири твори письменника.

1935 р. — організував Театр праці, у якому виконував функції режисера та актора.

1936 р. — вступив до комуністичної партії, з якої був виключений уже наступного року через незгоду з партійною позицією щодо арабського визвольного руху.

1937 р. — побачила світ перша збірка есе «Виворіт і лице».

1938 р. — завершив свій перший роман «Щаслива смерть», який, утім, завдав йому самих розчарувань.

1939 р. — написав цикл статей «Злидні Кабіні».

1940 р. — переїхавши до Парижа, увійшов до складу редакції авторитетної газети «Парі суар». Наступ німецьких військ 1941 р. змусив Камю та його дружину повернутися до Алжиру. Там письменник викладав у приватній школі для єврейських дітей, виступав у пресі із закликами до опору нацистській навалі. За його ініціативою було створено нелегальну групу, що приймала політичних біженців із Франції. У цьому ж році Камю завершив повість «Сторонній», яка привернула увагу широких літературних кіл.

1941 р. — написав драму «Калігула» та філософське есе «Міф про Сізіфа», яке стало програмним текстом літератури екзистенціалізму.

1943 р. — знову переселився до Парижа, де приєднався до Руху Опору. Камю збирав розвіддані для партизанів та працював у нелегальній газеті «Комба», котру очолив після того, як повстанці вибили німецьких окупантів із міста. Його враження від перебування в окупованому Парижі відобразилися у збірникові публіцистичних статей «Листи німецькому приятелеві» (1943-1944).

Кінець 1940-х — 1950-ті рр. — період розквіту таланту письменника. У ці роки було створено роман «Чума» (1947), який здобув світову славу, п’єси «Стан облоги» (1948) та «Праведні» (1950), філософське есе «Бунтівна людина» (1951), повість «Падіння» (1956), збірник оповідань «Вигнання та царство» (1957), збірник есе «Своєчасні роздуми» (1950-1958) та ін.

1957 р. — Камю було нагороджено Нобелівською премією.

4 січня 1960 р. — за загадкових обставин письменник загинув у автомобільній катастрофі.

У творчій лабораторії А. Камю

А. Камю — один із найвидатніших авторів модерністської інтелектуально-філософської прози. Сюжети його художніх творів мають складний морально-філософський зміст, прямо пов’язаний із екзистенційними питаннями про сенс людського існування, непозбутню самотність особистості, духовні прозріння в «межовій ситуації», вибір та відповідальність за нього тощо. Ідея морального опору, спрямованого на збереження людського «я» в абсурдному світі, лягла в основу його філософії «трагічного гуманізму».

Камю поєднував у собі письменника та філософа. На його світоглядне та мистецьке становлення вплинули філософські праці Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, Л. Шестова, С. К’єркегора, проза Ф. Достоєвського та Ф. Кафки, а також французька література й антична культура. Творчість самого Камю являє собою окремий етап у розвитку як екзистенціалістської філософії, так і літератури екзистенціалізму.

Внутрішній протест проти буржуазної цивілізації визначив прихильність письменника до соціалістичних ідей. Саме це підштовхувало його до зближення то з алжирськими комуністами, то з «лівим» політичним рухом у Франції, зокрема з головним ідеологом цього руху, авторитетним філософом та письменником-екзистенціалістом Ж.-П. Сартром. Однак щоразу Камю дослухався до голосу своєї совісті, який не дозволяв йому заплющувати очі на злочини й помилки «лівих», передусім на тоталітарні «прорахунки» в побудові радянського «комуністичного раю», а відтак ішов на важкий розрив із однодумцями.

Ще початківцем Камю склав перспективний план власної творчості, який передбачав послідовну самореалізацію у трьох сферах: художній прозі, філософській есеїстиці та драматургії. Він також окреслив три етапи свого майбутнього творчого розвитку: «етап абсурду», «етап бунту» та «етап любові». Два етапи митець устиг пройти; третій же був обірваний його трагічною загибеллю.

Характерні особливості художнього світу А. Камю:

• центральне місце екзистенціалістських ідей та концепцій;

• аналіз абсурдних відносин між особистістю та світом, створення художніх моделей «абсурдного світу» та «абсурдної людини»;

• розкриття трагічного становища людини у «світі без Бога», її відчуження, «закиненості», самотності «під порожнім небом», а також приреченості на смерть, котра осмислюється як абсолютне зникнення;

• літературна розробка категорій «бунту», «свободи», «пристрасті», «морального вибору» та «відповідальності», що характеризують «істинне існування»;

• пошук справжніх духовних і моральних цінностей у внутрішньому світі особистості; утвердження «трагічного гуманізму»; змалювання мужньої людини як своєрідного морального еталона сучасності;

• зображення «межових ситуацій», що виявляють абсурдність буття людини і ставлять її перед моральним вибором;

• притчовість, філософська насиченість сюжетів і образів; класична стрункість композиції та ясність стилю; звернення до міфологічних мотивів; «міфотворчі» * тенденції.

Скарбничка дрібниць

Провідну тему кожного етапу своєї творчості Камю позначив за допомогою образів античної міфології, які в його інтерпретації перетворилися на місткі узагальнення, а з часом стали усвідомлюватися як епохальні символи. Так, етапу «абсурду» відповідав образ Сізіфа, приреченого на нескінченну та безглузду працю; етапу «бунту» — образ покараного, але не зламаного Прометея; етапу «любові» — образ Немезіди, що, за Камю, втілює ідеї міри та справедливості.

На здобуття Нобелівської премії, присудженої йому 1957 р., Камю висували багато разів: 1947-го, 1949-го, 1952-го та 1954 р. Проте щоразу члени Нобелівського комітету відхиляли його кандидатуру з огляду на безпрецедентно юний вік письменника. Утім, навіть через 10 років після першої заявки Камю, якому на той час було 43, все одно вирізнявся молодістю на тлі інших «нобелянтів».

Говорячи про задум роману «Чума», А. Камю зауважував: «За допомогою чуми я хочу показати задушливі умови, через які ми багато страждали, атмосферу небезпеки та вигнання, у якій ми тоді жили. Водночас я хочу поширити це тлумачення на існування в цілому».

Голос письменника: із висловлювань А. Камю

«Я був на півдорозі між тінями та сонцем. Злидні не давали мені повірити, ніби в історії й під сонцем усе гаразд; сонце навчило мене, що історія — не ще не все. Змінити життя — так, але тільки не світ, який я обожнював».

«Виявити абсурдність буття — аж ніяк не кінець, а лише початок… Нас цікавить, власне, не це відкриття, а його наслідки та правила поведінки, що з нього випливають».

«З кривдою або співпрацюють, або борються».

«Мені здавалося і здається досі, що не можна ставати на бік концтаборів».

Pro et contra: думки про письменника

«Камю представляв у нашому столітті й у суперечці з історією нашої доби сучасного спадкоємця древньої породи моралістів, творчість яких утворює, либонь, найбільш самобутню лінію розвитку в усій французькій літературі. Його впертий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну з огляду на свої перспективи боротьбу проти згубних та потворних повіїв часу».

Ж.-П. Сартр

Л. Моруа про есе «Міф про Сізіфа»:

«На початку століття Сізіфу, тобто людині, вдалося викотити свій камінь достатньо високо на фатальний схил. Перед війною 1914 р. не все, звичайно, було гаразд, до нього було далеко, а втім, багато що, принаймні у Франції, стало краще. Слова „пафос", „прогрес" були сповнені сенсу. За чотири роки Першої світової війни брила скотилася далеко вниз, однак Сізіф знову мужньо взявся до своєї нескінченної праці. Друга світова війна зруйнувала велику надію. Все розтрощила камінна брила. Сізіфа поховано під камінням, він знесилений і зневірений. І тоді пролунав молодий голос: „Так, цей світ абсурдний; так, від богів нема чого чекати. Та, попри все це, треба, дивлячись у вічі невблаганній долі, усвідомити її, знехтувати нею і в міру нашої людської сили змінити її". Зрозуміло, що до цього голосу прислухались; залишалося тільки це або нічого».

Д. Наливайко про роман «Чума»:

«За жанровою природою даний твір Камю — це роман-притча; належить він до поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що характеризується універсальністю, багатозначністю змісту. До того ж „Чума" — одне з найвидатніших явищ у цьому жанрі, поряд із „Процесом" та „Замком" Кафки, „Котлованом" Платонова, „Санаторійною зоною" Хвильового, „Володарем мух" і „Шпилем" Голдінга…»

Горизонт сподівань. З чим у вас асоціюється згадана в назві твору чума? У яку історичну добу, на Вашу думку, розгортатимуться події цього роману?