Художня проза повоєнних десятиліть

Кавабата Ясунарі

(1899-1972)

Кавабата Ясунарі — один із найвизначніших японських письменників, лауреат Нобелівської премії, митець, який підніс японську літературу до світового рівня. Засвоївши художні відкриття західного модернізму, він підпорядкував їх національній культурній традиції та національній системі цінностей. Відтак, у творчості Кавабати японський менталітет виявляється за допомогою модерністських прийомів художнього зображення, а досягнення західної літератури набувають питомо японського звучання.

Життя Кавабати Ясунарі у датах і фактах

11 червня 1899 р. — народився у місті Осаці в родині лікаря. Сім’я Кавабати була заможною та освіченою. У три роки майбутній письменник залишився круглим сиротою. Хлопчика взяли на виховання близькі родичі, але доля одного за одним викреслювала їх із його життя.

1920 р. — вступив на англійське відділення Токійського університету.

1921 р. — перевівся на відділення японської філології. Того ж року Кавабата опублікував оповідання «Картини поминання загиблих на війні». Закінчивши університет, він уже мав низку надрукованих творів, які дістали схвальну оцінку знавців літератури. Крім того, молодий автор виступив одним із засновників часопису «Бунгей дзідай» («Літературна доба»).

1926 р. — вийшов друком роман «Танцюристка з Ідзу», який здобув письменникові відомість.

1929-1930 рр. — працював над романом «Волоцюги з Асакуса».

1931 р. — одружився й разом із дружиною оселився у давній самурайській столиці — місті Камакурі.

1937 р. — видав серію репортажів про гру в го в Японії. Ці матеріали дали письменнику поштовх до роботи над новим романом «Майстер гри в го» («Мейдзін»), який він вважав своїм головним твором.

1941 р. разом із іншими авторами відвідав Маньчжурію на запрошення маньчжурських газет та керівництва Квантунської армії.

<em>РОЗДІЛ 2</em>

1944 р. — написав повість «Країна снігу», яка отримала міжнародне визнання.

1945 р. — як військовий кореспондент місяць пропрацював у військовій частині.

1952 р. — з-під пера Кавабати вийшли збірник «Оповідання з долоню завбільшки» та повість «Тисяча журавлів».

1960 р. — отримав Франкфуртську медаль імені Гете та французький орден Мистецтва і літератури. Того ж року письменник здійснив подорож до США, під час якої прочитав цикл лекцій про японську літературу.

1961 р. — був нагороджений орденом Культури японського уряду.

1961-1962 рр. — працював над романом «Древня столиця».

1968 р. — став лауреатом Нобелівської премії.

16 квітня 1972 р. — покінчив життя самогубством.

У творчій лабораторії Кавабати Ясунарі

На ранньому етапі творчості Кавабата перебував під впливом західної літератури першої половини XX ст. У цей час він багато експериментував із засобами зображення внутрішнього життя особистості, розробленими модернізмом та сюрреалізмом, зокрема із прийомом «потоку свідомості» та іншими пов’язаними з фройдизмом художніми техніками. Однак визначальну роль у формуванні його як письменника все ж відіграло національне культурне підґрунтя.

Витоки творчості Кавабати сягають філософської та естетичної системи дзен — однієї зі шкіл буддизму, що склалася в Китаї на межі V—VI ст., а згодом, у XII ст., поширилася в Японії, пустивши глибоке коріння в її мистецтві. Центральне місце у дзен-буддизмі посідає принцип орієнтації на природу. Він передбачає і розуміння людини як явища природи, що перебуває в непорушній єдності з усім довкіллям, і пріоритет «природності» художнього образу та мистецького твору, котра ототожнюється з дитячою безпосередністю та первісною простотою, і специфічний культ краси, головними складниками якого є чистота, витонченість та мініатюрність.

Відкриваючи журливий ліризм у буденному житті, філософську складність — у простоті повсякденних речей, а натяки на всеосяжну гармонію буття — у природних образах, Кавабата продовжував традиції поезії хоку. Зі щирим захватом письменник говорив про те, що у хоку «прості образи, прості слова цілком природно, навіть підкреслено просто стоять одне біля одного, виражаючи приховану сутність японської душі».

Характерні особливості художнього світу Кавабати Ясунарі:

• відсутність чітко побудованого сюжету; фрагментарність художнього зображення;

• використання провідного настрою або поетичного переживання як сполучної ланки між зовні не пов’язаними ситуаціями;

• перетворення звичайних побутових замальовок на лірично-філософські притчі;

• фіксація станів душевної втоми та спустошеності, духовної кризи, відчуження й самотності; критика сучасної цивілізації як фактора, що руйнує національні засади буття;

• утвердження питомо японського культу краси; пошук шляхів досягнення внутрішньої гармонії зі світом;

• опора на японську культурну традицію;

• змалювання людини як частини природи; використання пейзажів та природних явищ для відтворення переживань персонажів;

• техніка недомовок; тісний зв'язок між конкретною деталлю та її символічним значенням; багатий психологічний підтекст.

Скарбничка дрібниць

1955 р. Кавабаті Ясунарі було присвоєно звання «людини-скарбу», яким у Японії відзначають людей, що зробили найбільший внесок у збереження традиційних мистецтв та ремесел. Проте сам письменник оцінював власні звершення набагато скромніше, принагідно підкреслюючи: «Я лише перейнявся почуттями японців».

Нобелівську премію Кавабата Ясунарі отримав за «письменницьку майстерність, із якою він виразив сутність японського сприйняття світу».

Одним із улюблених захоплень Кавабати була фотографія. Уже після смерті письменника в його архівах було знайдено близько 600 фотографій, значна частина яких має неабияку історичну та естетичну цінність.

Говорячи про мотиви, які спонукали його до створення повісті «Тисяча журавлів», Кавабата зазначав: «До речі, якщо ви знаходите в моїй повісті бажання показати зовнішню красу чайної церемонії, ви помиляєтеся. Я на неї налаштований радше скептично і хочу поділитися своїми побоюваннями, застерегти від тієї вульгарності, на яку хибують нинішні чайні церемонії».

Голос письменника: із висловлювань Кавабати Ясунарі

«Одна квітка краще за сотню передає розкіш квітки».

«Усе своє життя я прагнув краси й прагнутиму її до самої смерті».

«Професор Ясіро Юкіо, відомий у світі дослідник Боттічеллі, знавець мистецтва минулого та сучасного, одного разу сказав, що особливість японського мистецтва можна висловити в одній поетичній фразі: «Ніколи так не думаєш про друзів, як тоді, коли дивишся на сніг, місяць або квіти». Коли милуєшся красою снігу або місяця, коли захоплюєшся плином чотирьох пір року; коли відчуваєш благодать від зустрічі з прекрасним, тоді особливо виразно відчуваєш друзів: хочеться розділити з ними свою радість. Одне слово, споглядання краси пробуджує надзвичайно сильні співчуття та любов до людей; і тоді слово «друг» стає символом слова «людина». Це почуття складає основу чайної церемонії. Зустріч за чаєм — та ж «зустріч почуттів».

«Загроза японській культурі та японським традиціям існує. За доби ядерної фізики та підкорення космосу все, навіть люди, страшенно нівелюється, стандартизується. Величезний вплив справляє телебачення. У Японії до того ж процвітає сліпе наслідування Заходу, передусім США, некритичне засвоєння західної культури. І все-таки я вірю, що душа японця вистоїть».

Pro et contra: думки про письменника

«Наскрізний мотив у творчості Кавабати — самотність. Письменник вважав, що самотність — головна умова людського існування. Лише краса здатна її подолати. Саме причетність до краси поєднує минуле, сучасне та майбутнє».

О. Мещеряков

К. Рехо про повість «Тисяча журавлів»:

«Непомітний, звичайний чайний посуд — проста чашка із простим малюнком молодого паростка папороті — немов живе самостійним життям, містить складну символіку. У цієї чашки — своя історія, своя доля. Життя її розпочалося в епоху Момояма (XVI ст.), коли жив знаменитий майстер чайного обряду Рікю... прагнучи вмістити красу в одну-єдину стеблину повитиці, він зрізав усі квіти свого саду. Протягом чотирьох століть чашку як зіницю ока пильнували цінителі цього обряду... Однак тепер чашка потрапила до недостойних рук. Навколо неї бурхають дрібні людські пристрасті, на її чистому «тілі» лишилися сліди розпусти. Утім, усе не надовго. Той час, коли чашка перебувала в нечистих руках, порівняно з її віком — лише «миттєва тінь»».

Горизонт сподівань. Що вам відомо про японську чайну церемонію? Як ви гадаєте, чому саме вона стала сюжетним та психологічним центром повісті Кавабати Ясунарі «Тисяча журавлів»?