Сторінками світової драматургії межі ХІХ-ХХ століть

Джордж Бернард Шоу

Пігмаліон (Скорочено)

■ Дія п’єси відбувається в Лондоні на початку XX ст. Одного літнього вечора під портиком собору Святого Павла зібралися випадкові перехожі, що сховалися тут від раптової зливи. Серед них — авторитетний учений-лінгвіст Хіґінс, відомий своїми дослідженнями в галузі фонетики; автор кількох аналогічних розвідок полковник Пікерінґ, який щойно прибув із Індії, аби познайомитися з Хіґінсом, і собі на подив перестрів його просто перед церквою: солідна пані з донькою та сином на ім’я Фреді, а також юна квіткарка Еліза Дулітл, що привернула загальну увагу жахливим жаргоном та плебейськими манерами. Хіґінс, який щойно продемонстрував уміння за говіркою точно встановлювати місцевість, де мешкає людина, особливо зацікавився квіткаркою, чия мова рясніла кумедними помилками та спотвореними словами. Поміж іншим, Хіґінс зауважив, що з такою говіркою дівчина приречена «повік сидіти в канаві», тоді як він міг би поставити їй вишукану аристократичну вимову «герцогині» й таким чином уможливити докорінну зміну соціального статусу та способу життя.

Наступного дня квіткарка без будь-яких попереджень з’явилася в будинку Хіґінса. У цей час господар дому разом зі своїм новим приятелем, полковником Пікерінґом, проводив у кабінеті фонетичні ДОСЛІДИ. •

ДІЯ ДРУГА

До кімнати входить папі Пірс, економка Хйінса.

X і і і її с. Шо сталося, пані Пірс?

Папі Пірс (розгублено, видно, що вагається). До вас якась молода особа, пане Хігшсе.

Хігінс. Яка молода особа?! Чого їй треба?

П а п і П і р с. Каже, ви дуже зрадієте, коли дізнаєтеся, чому вона прийшла . Цс якась проста дівчина. Зовсім проста. Я хотіла одразу показати їй па двері, але подумала, що вона вам може знадобитися, щоб наговорити у ваші апарати. І Те знаю, чи я правильно зробила, але до вас іноді приходять такі дивні відвідувачі... Сподіваюся, ви мені вибачите, пане Хігінсе. Гадаю, що...

X і і і н с. Усе гаразд, пані Пірс. А чи цікава у неї вимова?

Пані Пір с. Просто жахлива, пане Хігінсе. Пе збагну, як вас може такс цікавити.

X і г і п с (до Пікерініа). Послухаймо. Тягніть її сюди, папі Пірс. (Кидається до письмового столу і дістає новий валик для фонографа.)

Пані Пірс (без особливого бажання). Як скажете, пане Хігінсе. (Спускається сходами.)

Xі і і ц с. Якраз добра пагода. Покажу вам, як робиться запне. Розговорімо її! Спочатку я запишу її в системі Белла, а потім латинським алфавітом. Насамкінець зробимо лише па фонографі — і ви зможете н рос духову вати його, скільки захочете, порівнюючи звуки з транскрипцією.

Папі Пірс (вертається). Ось пя особа. Прошу, пане Хігінсе, Входить квіткарка прп повному параді. На пій капелюх із трьома страусовими перами жовтогарячого, блакитного та червоного кольору, фартух тепер майже чистий, і пальто з грубої вовни теж почищене. Пафос цієї жалюгідної постаті з її наївною поважністю й удаваною статечністю зворушує Пікеріпга. який уже до цього підвівся в кріслі з появою папі Пірс. Що ж до Хігіпса, то йому байдуже, чоловік перед ним, а чп жінка. Він може лаятись чи здіймати руки до неба, обурений тупістю якоїсь крихітки, та коли йому треба щось вппросптп, він ладен підлещуватись до неї, мов дитя до своєї пяпькп.

XIг і н с (одразу впізнавши дівчину і не приховуючи розчарування, яке у нього, мов у дитини, перетворюється на болючу образу). Та це ж та дівчина, яку я записав учора ввечері. Вона мені більше не потрібна. В мене достатньо .'записів із вимовою Лісок ґроув; не збираюся марнувати, на неї валик. (До квіткарки.) Ідіть, ви нам непотрібні.

Квіткарка. А ви не задирайте носа! Ви ж не знаєте, чо’ я приїхала. (До пані Пірс, яка біля дверей очікує подальших вказівок.) Ви ска’али йому, шо я на таксі?

Пані Пірс. Що за дурниці, дівчино. Невже ви гадаєте, що такому чоловікові, як пан Хігінс, цікаво, чим ви приїхали?

Квіткарка. Ой, мона подумать... Він же ж і уроки давать пе пураспя, сама чула. А я, щоб ви знали, не кланяпя вам приїхала. Не хоч’те моїх грошей — то й не тре’! Друго’о собі найду.

Хігінс. До чого тут ваші гроші?

Квіт к а. р к а. А До то’о, що я уроки в вас брать приїхала. Ясно? І причом не задарма!

X і і і н с (приголомшений). Ну, знаєте... (Ледве перевівши подих.) 1 чого ж. ви хочете від мене?

Квіткарка. 1 Іу, були б ви житгтільменом, так для початку попросили б мене сісти. Я ж із вигідним ділом до вас.

X і ті Не. Пікеріигу, запропонувати, шоб це опудало сіло, чи жбурнути його у ні к по?

Квіткарка (налякана, відбігає за рояль і готується до захисту). Пу- нууу! (Ображена, крізь сльози.) Чо' це я опудало? Кажу ж вам: я платить буду! Як всяка леді!

Остовпівши,, чоловіки розгублено дивляться на неї.

П іке р і н і (лагідно). Чого ви хочете, дитя моє?

К в і г к а р к а. Не хочу торгувати па вулиці. Хочу буть продавщицею в магазіні. А хто ж мене возьме, як я не вмію балакать по-пра’і лютому. А він говоре, що пауче. Мені ж не тре’ вашої ласки. Я платить готова, а він мене обзнва. Як ту дівку! Папі Пірс. Як ви собі, дурненька, уявляєте, шо зможете брати уроки в пана Хігінса?

Квіткарка. А що ж таке? Я не гірш вапто’о знаю, скіки дають за уроки. От і я стіки ж буду, <...>

X і і і н с. Ближче до справи! Скільки ви збираєтеся платити?

Е л і з а. Я вже знаю, шо по чому. В мене подружка бере хранпузькі уроки по вісімнадцять пенсів за голину. Так то в живого хранпуза! А ви ж майте совість: я ж плачу за мову, шо вже знаю! Так шо даю вам шилінга — й не торгуйтесь.

X і г і н с (походжає по кімнаті та, засунувши руки в кишені, побрязкує ключима й монетами). Знаєте, Піксрішу, якій,о подивитися на цей шилінг не як на шилінг, а як на певний процент її заробітку, то цс дорівнюватиме шістдесяти-сімдесяти фунтам мільйонера.

П і к е р і н г. Цебто як?

X і г і н с. Ось підрахуйте: мільйонер мас приблизно сто п’ятдесят фунтів на день. Вона заробляє півкрони.

Е л і з а (пихато). Хто вам ск’ав, шо тіки півкрони?

X і і і н с (продовжуючи). Вона пропонує мені дві п’ятих вії своїй денного заробітку. В мільйонера це було б десь шістдесят фунтів. Непогано! Чорт забирай, колосально! Стільки мені ще ніхто не платив.

Е л і з а (підхопившись із переляку). Які цііІсят?! Шо ви мелете! Хто вам шо казав за шіісят?! Де я вам їх візьму?!

X і т і п с. Прикусіть язика!

і л і з а (схлипуючи). Нема в мене стіки...

ТІ ані Пі р с. Не плачте, дурненька. Сядьте, Ніхто не візьме ваших грошей.

X і і і н с. Зате зараз дехто візьме мітлу і дасть вам торгу, якщо будете рюмсати. Сядьте!

Е л і з а (знехотя, проте скоряється). Ггууу-у-у... Ви мені тут не батько, шоб руки розпускать.

X і ґ і н с. Якщо візьмуся за ваше навчання, то буду як два батька! Ось. (Подає їй носовичка.)

Е л і з а. А нашо воно мені?

X і і і н с. Втирати очі. Витирати ніс і все, що змокріє. Запам'ятайте: це носовичок, а це ваш рукав; і не плутайте одне з Іншим, коли хочете статп леді іі працювати в магазині.

Еліза, вкрай спантеличена, безпорадно дивиться на нього.

ТІ ані Пір с. Марію їй пояснювати, пане Хігінсе. Вона все одно не зрозуміє. Крім того, ви помиляєтеся: вона навіть рукавом не втирається. (Лоче забрати в неї носовичка.)

Е л і з а (вихоплює його). Куди?! Це шо, вам давали?!

П і к е р і її г (сміючись). Слушно! Боюся, пані Пірс, цс тепер слід розцінювати як її власність.

Пані Пірс (підкоряючись силі обставин). Так вам і треба, пане Хігінсе.

ІІікеріпг. Ось про що я подумав, Хігінсе... Пам'ятаєте, ви казали про посольський прийом? Закладаюся, що у нас цей експеримент не вийде. Проте, якщо вам таки вдасться видати її за герцогиню, я визнаю, що віт найкращий педагог у світі, і сам покрию витрати на її навчання.

Е л і з а. От добряча душа! Пасибі, копптанс!

X і і і п с (спокушений пропозицією, дивиться на Елізу). Приваблива авантюра! Погляньте: вона гака вульгарна й гак чарівливо замурзана!

Е л і з а (дуже обурена). Ну-нууу! Чо’ не я замурзана?! Я перед виходом і .чипе зоїла, п рукп. Отак!

II і к е р і н г. Від ваших компліментів, Хігпісе, вона явно не втратить голову.

Пані Пірс (занепокоєно). Це ще як сказати, пане Піке рішу. Є не один спосіб задурити дівчині толову. Пап Хігіпс знається па ньому краше за будь-кого, хай навіть іноді робить цс нсумисие. Сподіваюся, пане Хігінсе, ви не штовхнете її на якесь безумство.

X і г і н с (захопившись ідеєю Пікерінга). Усе життя складається з безумств. Але знайти для них нагоду не так летко. Тож ніколи не гай можливості: вона підвертається так рідко! Гаразд! Зроблю з цієї обшарпанки герцогиню!

Е л і з а (категорично не згодна з такою оцінкою). Ну-нууу!

Хігіпс (захоплено). За півроку — а коли в неї добрий слух та гнучкий язик, то й за три місяці — я виведу її на люди й видам за кого завгодно! Почнімо сьогодні, зараз же, негайно! Папі Пірс, заберіть її та відмийте — хоч би й наждаком. Плиту вже розпалено?

Папі Пірс (протестуючи). Так, але ж...

Хіті н с (шаленіючи). Позривайте з неї це лахміття і зараз же спаліть! Зателефонуйте до магазину' й замовте новий одяг, а доки привезуть — загорніть хоч би й у газети!

Е л і з а. Жиіггільмеп, називаєця! Бачила я таких! І ото не сором вам такс казать! Я ж порядна дівчина!

X і г і н с. Ну, ось що, дівчино... Свої провінційні цноти залиште при собі. Вчіться поводитись як герцогиня. Заберіть її, пані Пірс. А не буде слухатись, дайте їй прочухана!

Е л і з а (кидається до Пікерінга й пані Пірс, шукаючи захисту). Я зара’ поліцію позву! Їй-Бо’ позву!

II а: н і Пір с. Але мені ніде її поселити.

X і г і н с. Запхайте у відро для сміття.

Е л і з а. Ну-нууу!

П і к е р і н г. Годі вам, Хігінсе! Будьте розважливим.

Пані Пірс (рішучо). Справді, пане Хігінсе. Не можна гак зневажати людей.

Хііінс, присоромлений, і грипи п ік. Буреній переходить у легіт наївного поливу.

X і г і н с (із професійною вишуканістю модуляцій). Це я зневажаю людей? Дорога пані Пірс, дорогий Пікерінгу, у мене й гадки такої не було. Я лише вважаю, що всі ми маємо якнайкраще подбати про бідну дівчину, підготувати її до нового життя, допомогти освоїтись. Якщо я висловлювався не досить ясно, то лише з побоювання зранити її або ваші почуття.

Еліза. заспокоївшись, обережно вертається на попереднє місце.

Пані Пірс (до Пікерінга). Пане Пікерінгу, ви чули щось подібне?

П і к е р і и г (сміючись від душі). Ніколи, пані Пірс, ніколи.

Хігіпс (терпляче). Про що, власне, йдеться?

Пані Пірс. Про те, що не можна так просто підібрати дівчину, як камінець на пляжі.

X і і і п с. А чому б пі?

Пані Пір с. Як це чому? Адже ви нічого про неї не знаєте! Хто її батьки? А якщо вона заміжня?!

Е д і з а. Драєні вам!

X і І і н с. Ось бачите, дівчина сама цілком слушно відповіла: «Драстя вам!* і справді, яке там заміжня! Хіба ви не знаєте, що жінка її походження через рік по шлюбі виглядає як п’ятдесятирічна поденниця,

Е л і з а. Та хто ж би мене взяв?

X і г і н с (раптом удасться до найзворушливішого, низького тембру голосу й задіте найпереконливіші прийоми своєї пишномовності). Повірте, І.лізо, коли я вас вивчу, юрми чоловіків сгрілятимуться, аби здобути вашу прихильність.

Папі Пірс. Облиште цс, пане Хігінсе. Вам не слід так розмовляти з нею.

Е л і з а (рішуче зводиться на ноги). Гак! Я пішла. Їй-Бо’, в пьо’о ж не всі дома. Не тре’ мені схибнугих прохвесорів.

X і і і п с (уражений до глибини душі, адже його красномовство лишилося непочутим). Он як! Значить, я схпбнутий?! Чудово! Пані Пірс, не замовляйте їй ніякого одягу і випхайте геть!

Е л і з а (скімлить). Ой не, ой не! А чо ж ви дражнитесь?

Пані Пірс. Ось бачите, до чого призводить нестриманість. (Показуючи на двері.) Сюди, будь ласка.

Е л і з а (мало не плаче). Не тре’ мені вашої одежі! Я б і так її пе взяла б! (Жбурляє носовичка.) Сама собі можу купить! (Іде до дверей, щоправда, неохоче.)

X і г і и с (спритно спіймавши носовичка, перетинає їй шлях). Невдячне убоїсько! Така ваша дяка за те. що я хотів витягти вас із багна, гарно вдягти і зробити з вас леді?!

Пані Пірс. Вгамуйтеся, пане Хігінсе, візьміть себе в руки! Це ви поводитеся негарно! Вертайтеся до своїх батьків, дитя моє, і скажіть їм, аби кра ще вас. доглядали.

Е л і з а. Та нема в мене ніяких батьків. Бони ска’али, шо я вже сама на себе зароблю, й виставили геть.

П а н і П і р с. А де ваша маги?

Е л і з а. Та нема в мене матері. А вгинала мене мачуха, шоста вже. 1 нехай собі! Сама обійдусь. Тіки ж ви не думайте: я ж порядна дівчина.

X і г і п с. От і чудово! До чого толі весь цей гвалт? Дівчина належить сама собі й, окрім мене, нікому пс потрібна. (Підходить до пані Пірс, улесливо.) Вона була б вам за доньку, пані Пірс. Яке то щастя — мати доньку! А тепер годі базікати. Тягніть її вниз і...

Пані Пір с. Але що ж із нею буде? Ви маєте намір щось їй платити абощо? Отямтеся, пане Хігінсе!

X і ті не (роздратовано). От Господи! Видавайте їй, скільки треба! Можете це занести до витрат на господарство. А па’кий біс їй гроші?! їжу та одяг вона матиме. А даси їй гроші — зіп’ється.

Е л і з а (обурено). Шо ви брешете! Та усяк вам ска’е, шо я в рот питва не брала! (До Пікерінґа.) Пане, ви ж жпнтільмен; ска’іть йому, пюб так зо мною не балакав!

Пікерінг (з доброзичливим докором). Хігінсе, а вам не спадало на думку, що в дівчини можуть бути якісь почуття?

Хіґінс (критично оглядаючи Елізу). Ні… Навряд. У кожному разі, не ті, на які варто вважати. … Елізо, півроку ви житимете у цьому домі й учитиметесь говорити красиво, як леді із квіткового магазину. Якщо будете слухняною — матимете добру спальню, досхочу їжі та гроші на шоколад і таксі. Коли ж ви будете неслухняною й лінивою, то спатимете в комірчині разом із тарганами, а пані Пірс духопелитиме вас мітлою. За півроку в розкішній сукні ви поїдете в екіпажі до королівського палацу. І якщо король здогадається, що ви таки не справжня леді, поліція ув’язнить вас у Тауері й відрубає голову, щоб іншим зарозумілим квіткаркам не було завгодно. Якщо ж ніхто ні про що не здогадається, то ви отримаєте в подарунок сім шилінгів шість пенсів і з ними розпочнете нове життя як леді — продавщиця в шикарному магазині. Якщо ви відмовитеся від моєї пропозиції, то будете тупим невдячним убоїськом, і янголи ридатимуть, дивлячись на вас. (До Пікерінга.) Сподіваюся, тепер ви вдоволені, Пікерінгу? (До пані Пірс.) Здається, пані Пірс, я виклав усе грамотно, просто і ясно.

Пані Пірс (терпляче). Гадаю, мені краще поговорити з дівчиною сам на сам. Не знаю, чи зможу я взяти на себе відповідальність за неї і взагалі, чи погоджусь на цей ваш замір. Я певна, ви їй не зичите зла, але якщо вже ви захопитеся чиєюсь вимовою — чи як ви це називаєте — ви забуваєте про все на світі. Ходімо, Елізо. …

Пані Пірс зачиняє двері — й Елізині бідкання стихають. На подив дівчини, її ведуть не вниз на кухню, а на горішній поверх. Пані Пірс відчиняє двері однієї зі спалень.

Пані Пірс. Я поселю вас тут. Це й буде шикарна спальня.

Еліза. О-го-го… Та я зроду в цім багатстві не засну! Що ви, добра пані?.. Такі розкоші не про мене! Тут навіть торкнутися до чогось страшно — я ж не принцеса якась…

Пані Пірс. Якщо будете так само доглянуті, як і ця кімната, то швидко до неї звикнете. І звертайтеся до мене не «добра пані», а «пані Пірс». (Пані Пірс відчиняє двері до перевдягальні, перебудованої на ванну кімнату.)

Еліза. Щоб я луснула! Це ви тут що, одежу полоскатимете? Оце й здорова миска — зроду такої не бачила!

Пані Пірс. Це не миска, Елізо, а ванна. В ній миються. Зараз ми вас помиємо.

Еліза. Це ви що, хочете, щоб я вся туди залізла й намокла?! Щоб на мене в цій вашій мисці кінець прийшов? Дзуськи! Знала я одну: по суботах теж отак хлюпалась. І похлюпалась, що Богу душу віддала.

Пані Пірс. Пан Хіґінс теж приймає ванну щоранку і в холодній воді.

Еліза. Ти бач! Живучий!

Пані Пірс. Якщо ви будете навчатись у товаристві пана Хіґінса й полковника, вам треба брати з них приклад в усьому. Їм може не сподобатися, як від вас пахне. Ось — два крани: тут — гаряча вода, а тут — холодна. Зробіть таку температуру, яка вам сподобається.

Еліза (рюмсаючи). Не буду… Зроду такого не робила… Я жити хочу… Я ж уся ніколи не милася…

Пані Пірс. Невже вам не хочеться бути чистою та охайною, як справжня леді? Слід мати не лише чисту душу, але й чисте тіло.

Еліза. Ой, нє-є-є…

Пані Пірс. Ну, годі плакати. Ідіть до спальні та зніміть із себе брудний одяг. (Бере з вішалочки купальний халат і подає Елізі.) Потім накиньте цей халат і вертайтеся сюди. Я тим часом приготую ванну.

Еліза (захлинаючись від сліз). Ой, нє-є-є… Я так не можу… Та я зроду… Я ж ніколи не роздягалася, так щоб уся! Я так не можу… Я ж порядна…

Пані Пірс. Не кажіть дурниць, дитя моє. Невже ви не роздягаєтеся перед сном?

Еліза (зі щирим подивом). Ні!.. А нащо воно мені? Я на той світ не спішу. Спідницю скину — та й годі з вас.

Пані Пірс. Цебто ви спите в тому ж одязі, який носите вдень?

Еліза. Тю! А в чому ж мені спать?

Пані Пірс. Допоки ви в цьому домі, ви спатимете як належить — я дам вам нічну сорочку.

Еліза. Це щоб я півночі від холоду зубами клацала? Ви точно мене хочете в могилу звести!

Пані Пірс. Я хочу зробити з вас, замазушки, елегантну панну, гідну товариства двох шановних джентльменів. Вибирайте самі: або ви робитимете те, що я кажу, або вас знову викинуть на вулицю. …

Доки Еліза приводила себе до ладу, до Хіґінса несподівано завітав її батько, сміттяр-п’яниця Елфрід Дулітл.

Елфрід Дулітл — літній, проте ще міцний сміттяр. На ньому робочий одяг і крислатий капелюх, що закриває шию та плечі. Він має карбовані й досить цікаві риси обличчя: один із тих, кому однаково чужі і страх, і совість. Голос у нього напрочуд виразний — унаслідок звички давати волю почуттям. У цю мить він усім своїм виглядом демонструє ображену гідність і цілковиту рішучість.

Дулітл (зупиняється у дверях, вагаючись, до кого звернутися). Професор Хіґінс?

Хіґінс. Це я. Доброго ранку. Сідайте.

Дулітл. Доброго ранку, хазяїне. (Поважно опускається на стілець.) В мене до вас невідкладне діло.

Хіґінс (до Пікерінга). Зріс у Гопслоу, мати, гадаю, з Уельсу. (Дулітл від подиву роззявляє рота.) Чого вам треба, Дулітле?

Дулітл (погрозливо). Мені потрібна моя дочка! Ясно?!

Хіґінс. Ще б пак. Адже ви її батько. Кому ж іще, крім вас, вона потрібна? Радий, що у вас іще жевріє батьківське почуття. Вона нагорі. Забирайте хоч зараз.

Дулітл (підводиться, збентежений). Як це?!

Хіґінс. Забирайте! Не думаєте ж ви, що я панькатимусь із нею замість вас?!

Дулітл (протестуючи). Чекайте! Як же це так, хазяїне? Хіба ж можна отак зобижати чесну людину? Дівчина — моя. Ви її в мене забрали. А я ж із чим зостанусь?

Хіґінс. У вашої дочки вистачило нахабства прийти в мій дім і вимагати, щоб я давав їй уроки, бо їй закортіло працювати в магазині. Цей пан і моя економка можуть підтвердити. (Наступаючи на нього.) Як ви сміли прийти, щоб мене шантажувати?! Ви її навмисне сюди підіслали!

Дулітл. Та ну то й ні, хазяїне!

Хіґінс. А я кажу, підіслали! Звідки-бо ви довідалися, що вона тут?

Дулітл. Ну, що ж ви людину отак зразу до стінки приперли?

Хіґінс. Дивіться, аби вас не приперла поліція! Це чистої води здирництво! І ви ще мені погрожуєте! Я дзвоню в поліцію. (Рішуче прямує до телефону й відкриває довідник.)

Дулітл. Та хіба ж я у вас хоч мідяка попрохав? Нехай оцей добродій скаже: чи я хоч заїкнувся за гроші?

Хіґінс (кидає довідник і підходить до Дулітла). Чого тоді ви прийшли?

Дулітл (улесливо). А того, що кожен би прийшов сюди на моїм місці. Ну, хазяїне… Людина ви чи хто? …

У дверях з’являється пані Пірс і жде розпоряджень.

Хіґінс. Пані Пірс, це Елізин батько. Видайте йому дівчину. (Відвертається до рояля з виглядом людини, що вмиває руки.)

Дулітл. Та ні! Ви ж не так мене пойняли. Послухайте…

Пані Пірс. Він не може її забрати, їй нема в чому йти, адже ви самі звеліли спалити її сукню.

Дулітл. Правильно! Не понесу ж я дівчину по вулиці гольцем, як ту мавпу. Ну самі подумайте!

Хіґінс. Ви щойно вимагали повернути вам дитину. Так забирайте її. А якщо вона сидить без одягу, то підіть і купіть.

Дулітл (відчайдушно). А де те плаття, що вона сюди прийшла? Хто його пашив — я чи ваша мадам?

Пані Пірс. У цьому домі я, з вашого дозволу, не «мадам», а економка. Я вже послала по одяг для вашої дочки. Як тільки його принесуть, ви зможете її забрати. А наразі зачекайте на кухні. Сюди, будь ласка.

Знервований Дулітл іде за нею до дверей. Потім зупиняється й після деякого вагання запобігливо звертається до Хіґінса.

Дулітл. Послухайте, хазяїне. Ми ж із вами інтелігентні люди.

Хіґінс. Он як! Інтелігентні люди, кажете. Пані Пірс, поки що можете бути вільні.

Пані Пірс. І я так думаю, пане Хіґінсе. (З гідністю виходить.)

Пікерінг. Ми вас слухаємо, пане Дулітле.

Дулітл (до Пікерінга). Спасибі, хазяїне. (До Хіґінса, що втікає до рояля, чимдалі від гостя, який поширює притаманний його професії сморід) А знаєте, хазяїне, по правді, так ви мені зразу до серця припали. Коли вам так сильно вже треба моя Еліза — забирайте. Тільки давайте, щоб усе ж по-чесному. Дівка вона гарна й вродлива — що й казати. А дочка, так зразу вам кажу, така, що й не прогодуєш. Одне прошу: не забувайте моїх батьківських прав. Ви, я бачу, людина честі. І не схочете ж ви, щоб я віддав вам дитину за так. Що для вас п’ять фунтів, хазяїне. І що для мене Еліза! (Вертається на своє місце і поважно сідає.)

Пікерінг. Мушу вам сказати, Дулітле, що пан Хіґінс має благородні наміри.

Дулітл. Аякже! Ясно, що благородні. А то б я всі п’ятдесят запросив!

Хіґінс (обурено). Цебто ви здатні продати власну дочку за п’ятдесят фунтів?!

Дулітл. Ну, не так, щоб уже прямо продавати. Друге діло — прислужити такому джентльмену, як ви. Так що можете бути спокійні.

Хіґінс. Ви взагалі маєте хоч якісь моральні принципи?

Дулітл (відверто). Такі розкоші не про мене, хазяїне. Подивився б я на вас у моїй шкурі! Та й що ж таке? Як Елізі щось перепало, то чого ж би їй зо мною не поділитися?

Хіґінс (стурбовано). Не знаю, що й робити, Пікерінгу. З погляду моралі дати цьому чолов’язі хоч фартинг — уже злочин. Втім, його вимога має якусь первісну справедливість.

Дулітл. Отож-бо й воно, хазяїне. Як не кажи, а батьківське серце — то батьківське серце.

Пікерінг. Я поділяю ваші почуття. Проте, як на мене, не певен, що це не буде правильно…

Дулітл. Не треба таке казати, хазяїне. Гляньте лишень з другого боку. Хто я такий, скажіть ви мені?! Бідний, недостойний чоловік, от хто! А подумайте тільки, що це значить! Це значить, що буржуазна мораль проти нашого брата. І якщо я колись і схотів узяти хоч щось від життя, так мені кругом говорилося: «Нема тобі, ти не достойний!» А потреби ж у мене такі, що й у самої недостойної вдови. Тільки ж їй кожний тиждень зразу шість жертводавчих товариств грошики дають. І все за смерть одного й того ж чоловіка. А мені ж то треба не менше, ніж достойному, а то й більше! Їм я не менше за нього, а п’ю так точно більше. Мені треба й розважитися, бо я ж такий, що й подумати люблю. Я й пожартувати люблю, і пісню заспівати, а бува й музику послухати, як зажурюся. А деруть же ж з мене так само, як з отих достойних! То що ж воно таке, оця ваша буржуазна мораль? Просто прикривка, щоб нічого мені не дати! Так що, джентльмени, враховуючи вищезгаданий аванс, я просто чесної гри. Я ж з вами відкрито граю, не прикидаюся якимось там достойником. Був я собі недостойний, таким і зостанусь. І якщо хочете знати, мені так навіть краще. Не обманіть же чесну людину і оцініть по справедливості труд батька, що в поті чола ростив, годував і вдягав дитину, доки вона не виросла й не заінтересувала зразу двох джентльменів, як ви. Що таке п’ять фунтів, питаю я вас, і жду сприятного рішення.

Хіґінс (встає й підходить до Пікерінга). А знаєте, Пікерінгу, коли б ми за нього взялися, то місяці через три він міг би вже обирати між кабінетом міністрів і церковною кафедрою в Уельсі.

Пікерінг. Дулітле, а що ви про це скажете?

Дулітл. Е ні, хазяїне. Красно дякую, та не для мене це. Слухав я проповідників, і міністрів… Кажу ж вам, я такий, що люблю подумати: так що політика, релігія та різні там соціальні реформи для мене теж розвага. Тільки я одне вам скажу: собаче це життя, як на нього не глянь. Так що буду я вже краще недостойним бідняком. Як подивишся на те все ваше суспільство, як порівняєшся, так Їй-Богу, в нашого брата хоч соломинка якась є.

Хіґінс. Гадаю, ми дамо йому п'ять фунтів.

Пікерінг. Навряд чи він їх використає розсудливо.

Дулітл. Це я нерозсудливо? Та хай мені грець! Може, боїтесь, що я їх відкладу та й буду на них дивитися? Е ні, не на такого натрапили; до понеділка від них вже нічого не зостанеться. Все одно ходитиму на свою роботу, буцімто в мене їх і не було. Ледарем не стану, будьте спокійні. Хильнемо трохи зі старою, Дуню відведемо, ще й другим дамо заробити. А вам і самому приємно буде, що не на вітер гроші спустили. Розумніше ви б ними й самі б не розпорядилися.

Хіґінс (діставши портмоне, підходить до Дулітла). Перед таким просто не встоїш! Дамо йому десятку. (Простягає сміттяреві дві банкноти.)

Дулітл. Ні, хазяїне. В старої рука не підніметься аж десять потратити. Та я б і сам не зміг. Це ж купа грошей! Заведеться в тебе зразу стільки — так одразу скнарою станеш, а тоді — нема людині щастя! Так що дайте вже скільки просив — не більше, але й не менше. …

Хіґінс (простягає йому п’ятифунтову банкноту). Ось, тримайте.

Дулітл. Спасибі вам, хазяїне. Бувайте здорові. (Поспішає до дверей, щоб мерщій набратися зі своїми дармовими грішми. Відчинивши двері, він мало не наштовхується на тендітну, чарівну й чистеньку японочку в скромному блакитному кімоно, майстерно оздобленому білими квітами жасмину. Її супроводжує пані Пірс. Дулітл шанобливо відступає, даючи панянці дорогу, і вибачається.) Прошу пробачення, панно.

Японка. Тю! Це ми що вже свою дитину не взнаєм?

Дулітл. Хай мені грець!

Хіґінс <em>(схвильовано).</em> Еліза! Невже це вона?!

Пікерінг. Боже праведний!

Еліза. От і я кажу: я в цьому, як дурнувата!

Хіґінс. Що ви, Елізо!.. Ви дуже помиляєтесь!

Пані Пірс (біля дверей). Прошу вас, пане Хіґінсе, не кажіть зайвого. Дівчина бозна-що про себе подумає.

Хіґінс (спохопившись). Так-так. Звичайно, пані Пірс. (До Елізи.) Справді, як дурнувата!

Пані Пірс. Прошу вас, пане Хіґінсе!

Хіґінс (виправляючись). Цебто у вас дуже кумедний вигляд.

Еліза. З капелюхом краще буде. (Вдягає свого капелюха і велично пливе до каміна.)

Хіґінс. Та це ж нова мода! Їй-Богу, і хто б міг подумати!

Дулітл (із батьківською гордістю). Ти ба! Я й не гадав, що її аж до такої краси можна відмити. За таку може гордитися батько, еге ж, хазяїне?

Еліза. А щоб ви знали, так митою тут ходити — раз плюнути. Тут тобі й гаряча вода, й холодна. Хлюпайся собі, скільки хочеш! Рушники пухнаті, а вішалки під ними такі гарячі, що аж пальці можна попекти. Щітки м'які, щоб не шкрябатися, якась дерев'яна мисочка з милом. А запах же ж від нього, ну прямо як од первоцвіту. Тепер ясно, чого всі леді такі помиті ходять. Їм же ж миття — одна втіха. Знали б вони, як нам не вистачає!

Хіґінс. Радий, що ванна вам до вподоби.

Еліза. Та до якої там подоби! Он пані Пірс не дасть збрехати.

Пані Пірс (лагідно). Нічого, пане Хігінсе. Не звертайте уваги. <...>

Пообіцявши час від часу відвідувати доньку, Дулітл попрощався й пішов геть.

Пані Пірс (повертається). Елізо, принесли нове вбрання, ходімо поміряти.

Еліза. Уй-іійй! (У захваті вибігає з кімнати.)

Пані Пірс (виходячи за нею). Не бігайте стрімголов по дому, дитя моє. (Зачиняє за собою двері.)

Хігінс. Пікерінгу, перед нами тяжка робота.

Пікерінг (переконано). Так, Хігінсе, дуже тяжка.

Певно, вам цікаво, як Хігінс працюватиме з Елізою. Ось один із його уроків. У кабінеті за столом сидить він, поруч нього — Пікерінг, навпроти — Еліза. У новій сукні вона — мовби з картинки. В голові у неї все переплуталося від незвичної атмосфери, в якій минули сніданок та обід. Вона почувається, як пацієнт на першому прийомі в лікаря, тим більше що Хігінс довго всидіти на місці не може і починає нервово ходити кабінетом. Якби не присутність полковника, Еліза давно б уже втекла світ за очі, навіть назад до своєї комірчини на Друрі-Лейн.

Хігінс. Розкажіть мені алфавіт.

Еліза. Тю! Я ж не дитина, щоб мене так учити!

Хігінс (гримає на неї). Розказуйте алфавіт!

Пікерінг. Спробуйте, панно Дулітл. Згодом ви зрозумієте, навіщо це треба. У нього своя методика, робіть, як він каже.

Еліза. Ну, добре вже. Розкажу. Як там воно: а…, би…, ви…, ги…

Хігінс (рикнувши, мов поранений лев). Замовкніть! Пікерінгу, ви тільки послухайте! І на таку освіту ми з вами даємо гроші! Це нещасне створіння дев’ять років просиділо в школі, а ми з вами платили за те, щоб її навчали мови Шекспіра й Мілтона. І ось вам результат: «а, би, ви, ги…» (До Елізи.) Повторіть: А, бе, ве, ге, ге…

Еліза (мало не плаче). Так я ж і кажу! А, би, ви, ги, ги…

Хігінс. Досить цього. А тепер скажіть «фіолетова фіалка».

Еліза. Хвіолетова хвіалка.

Хігінс. Притисніть нижню губу до верхніх зубів. А тепер скажіть: «Фіалка!»

Еліза. Хв-хв-хв! Хф! Ф! Фіалка!

Пікерінг. Добре. Просто чудово, панно Дулітл!

Хігінс. Чорт забирай! Їй це вдалося з першого разу! Ми таки зробимо з неї герцогиню! (До Елізи.) Тільки добре собі затямте: ще хоч раз ви скажете мені «професор», «м'який» чи «не хвилюйтесь», я сам, цими руками, візьму вас за коси й тричі проволочу довкола кімнати. (Наголошуючи на вимові.) Професор! М'який! Не хвилюйтесь!

Еліза (хлипаючи). Я чую, що у вас виходить якось по-іншому! А сама так не можу!

Хігінс. Якщо ви вже відчуваєте різницю, то якого ж біса розрюмсались?! Пікерінг, дайте їй шоколадку.

Пікерінг. Заспокойтеся, панно Дулітл… Не треба плакати. У вас усе так добре виходить! Учитися — зовсім не боляче. Даю слово, що не дозволю йому волокти вас за коси.

Хігінс. Ну, все на сьогодні. Ідіть до пані Пірс і розкажіть їй, чого вас тут навчили. Тільки добре старайтеся! І не ковтайте «ч», коли вимовляєте «що»! Наступний урок сьогодні о пів на п’яту. Все, вільні.

Еліза, все ще хлипаючи, мерщій вибігає з кімнати. Такі муки вона терпітиме ще не один місяць, перш ніж ми знову зустрінемося з нею під час її дебюту в товаристві ЛОНДОНСЬКОЇ еліти. &lt;.,.&gt;

Повільне читання

1. Чим було зумовлене рішення Елізи брати уроки вимови в Хігінса? Про які прагнення дівчини воно свідчить?

2. Узагальніть враження, яке справила на присутніх квіткарка під час візиту до Хігінса. Які риси характеру героїні розкрилися в ході обговорення її «ділової пропозиції»?

3. Чому Хігінс пристав на пропозицію Елізи? Який мотив мав для нього вирішальне значення?

4. Чим пояснюється опір економки намірам Хігінса? Чи мала вона рацію, коли намагалася відмовити вченого від його «експерименту»?

5. Що спонукало батька Елізи навідатися до Хігінса? Завдяки чому він досягнув мети свого візиту?

6. Сформулюйте втілену в образі Елізи ідею та визначте погляди на неї різних персонажів п’єси.

7. Які засоби комічного використовує в цьому уривку драматург?

Подискутуємо?

8. У чому полягає моральна неоднозначність задуманого Хігінсом «експерименту» та його парі щодо Елізи? А яке ваше ставлення до цього?

Філологічний майстер-клас

9. Наведіть приклади парадоксальних суджень у прочитаному уривку та розкрийте їхню художню функцію.

10. Що надає сценічній дії вигляду втіленої в життя дискусії?

Співтворче читання

11. Спрогнозуйте результати експерименту Хігінса.

Після першого етапу занять Хігінс вирішив перевірити результати «експерименту» й у призначений для візитерів день запросив дівчину до своєї матері. Аби застрахувати ученицю від провалу, він обмежив її спілкування найелементарнішими світськими темами: погодою та здоров'ям. Про все це Хігінс повідомив матері за кілька хвилин до появи перших гостей — пані Айнсдорф Гілл, її доньки Клари та сина Фреді, у яких він із неприємним подивом упізнав випадкових перехожих, що разом із ним та квіткаркою ховалися від зливи під портиком церкви. Незабаром покоївка ввела до вітальні Елізу.

<...> Еліза, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі всі встають. Керована сигналами Хігінса, із відтренованою граційністю вона підходить до його матері.

Еліза (вимовляючи все педантично правильно, із музикою в інтонаціях). Добрий день, пані Хігінс. (Пильно стежить за кожним своїм звуком. Трохи сповільнює темп перед [г], вимовляючи «Хігінс», але переживання ці даремні — її вимова бездоганна.) Пан Хігінс передав мені ваше запрошення.

Пані Хігінс (люб’язно). Так, так. Я дуже рада вас бачити.

Пікерінг. Добрий день, панно Дулітл!

Еліза (подає йому руку). Полковник Пікерінг, якщо не помиляюся? <...>

Пані Айнсдорф Гілл. Я певна, що ми з вами вже зустрічалися, панно Дулітл. Я пригадую ваші очі.

Еліза. Добрий день! (Підходить до канапи і граційно сідає на місце, щойно звільнене Хігінсом.) <...>

Так само дівчина познайомилася з дітьми пані Айнсдорф Гілл, на яких вона явно справила сильне враження.

Пані Хігінс (урвавши мовчанку, тоном світської невимушеності). Як вам здається, чи буде сьогодні дощ?

Еліза. Незначне пониження атмосферного тиску, що охопило західну частину Британських островів, поступово переміститься на східні райони. За даними синоптиків, істотних метеорологічних змін не передбачається.

Фреді. Ха-ха! Як кумедно!

Еліза. У чому справа, юначе? Б’юсь об заклад, я все правильно сказала.

Фреді. Неперевершено!

Пані Айнсдорф Гілл. Сподіваюся, похолодань більше не буде. Навколо стільки випадків інфлюенци, а наша родина надзвичайно вразлива — і щовесни захворює.

Еліза. От і моя тітка померла від інфлюенци.

Пані Айнсдорф Гілл співчутливо поклацує язиком.

Еліза (з тим самим трагізмом у голосі). Це вони так кажуть. Та, як на мене, стару вколошкали. Пані Айнсдорф Гіл (зачудовано). Вколошкали?

Еліза. Ну! А то, чого б це їй помирати від інфлюенци? За рік до того в неї дифтерія була. Я сама бачила: вона аж посиніла вся! Вже думали, гаплик старій. А батько мій узяв ложку та й улив їй джину в горлянку. Так слухайте, раз-два оклігалась, ще й півложки відгризла!

Пані Айнсдорф Гіл (приголомшена). Боже мій!

Еліза (додаючи нові аргументи). Пу, скажіть ви на милість, чого б отака здоров’яга та й померла від інфлюенци? А хто тепер знає, де її солом’яний капелюх — той, що до мене мав перейти?! Поцупили — точно вам кажу! Тут справа ясна: хто капелюха поцупив, той і тітку вколошкав!

Пані Айнсдорф Гіл. А що означає «вколошкав»?

Хігінс (поспіхом). А… не таке модне світське слівце. «Вколошкати» означає «убити».

Пані Айнсдорф Гіл (до Елізи, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?

Еліза. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли пришити. А тут цілий капелюх!

Пані Айнсдорф Гіл. А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.

Еліза. Кого?! Її? Та для неї джин був — як материнське молоко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки що й до чого.

Пані Айнсдорф Гіл. Цебто ви хочете сказати, що ваш батько випивав?

Еліза. Випивав?! Та він і зараз не просихає!

Пані Айнсдорф Гіл. Бідолашна, уявляю, як ви від нього потерпаєте!

Еліза. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те щоб він гатив без передиху. (Весело.) А тільки так… Часом, коли, так би мовити, находить. А тоді, як вип’є — то хоч до болячки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси та й наказує не вертатись, доки не нап'ється як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам прихопиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почуваючись зовсім як удома.) Воно ж от яка штука… Коли в людини, приміром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку — так де те горе й ділося! (До Фреді, який корчиться від невтримного сміху.) Що таке?! Чого це ви ржете?

Фреді. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!

Еліза. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До Хігінса.) Може, я щось зайве сказала?

Пані Хігінс (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!

Еліза. Слава тобі, Господи! (Захоплено.) От! Так я ж і кажу…

Хігінс (підводиться й дивиться на годинник). Гм!

Еліза (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводиться). Що ж, мені час іти. (Усі встають, Фреді прямує до дверей.) Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається за руку з пані Хігінс.)

Пані Хігінс. На все добре.

Еліза. До побачення, полковнику!

Пікерінг. До побачення, панно Дулітл! <em>(Тисне їй руку.)</em>

Еліза <em>(кивком голови прощається з рештою).</em> До побачення!

Фреді (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, панно Дулітл? Дозвольте мені…

Еліза (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені.) На таксі поїду! (Виходить.)

Пікерінг, ледь перевівши подих, падає у крісло. Фреді вибігає на балкон, аби ще раз глянути на Елізу.

Пані Айнсдорф Гіл (ще не отямившись від приголомшення). Ох, ніяк не звикну до цих нових звичаїв.

Клара (з невдоволеним виглядом падаючи в Єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, що люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.

Пані Айнсдорф Гіл. Можливо, я й справді дуже старомодна. Але, сподіваюся, що ти, Кларо, уникатимеш таких слів. Я вже звикла, що в тебе на кожному кроці як не «гидота», то «свинство», а чоловіки — не інакше, як «паскуди». Проте я глибоко переконана, що такі манери — непристойні й нешляхетні. А те, що ми допіру чули, — то й поготів! …

Після того як гості попрощалися, Хігінс почав розпитувати матір.

Хігінс (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місце Елізи, Хігінс ліворуч від неї. Пікерінг повертається на свій стілець.)

Пані Хігінс. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона витвір мистецтва — твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить, вона просто звела тебе з розуму.

Пікерінг. Отже, ви гадаєте, що нічого не можна вдіяти? Я маю на увазі, невже не вдасться відучити її від лайки?

Пані Хігінс. Доки вона під опікою Генрі — ні!

Хігінс (з прикрістю). Значить, те, як я висловлююсь, вам не підходить.

Пані Хігінс. Ні, любий, чому ж? Для вантажної пристані підходить якнайкраще. Проте для прийому — навряд.

Хігінс (глибоко ображений). Ну, знаєте!..

Пікерінг (перебиває його). Не гарячкуйте, Хігінсе! Просто частіше дивіться на себе з боку. Такого, як від вас, я не чув, відколи ми збирали волонтерів у Гайд-парку — років двадцять тому.

Хігінс (нахнюпившись). Ну, що ж. Можливо, ви маєте рацію. Я не завжди висловлююсь, як єпископ.

Пані Хігінс (заспокоює його дотиком руки). Пане Пікерінгу, може, ви розкажете мені, як стоять справи на Вігмор-стріт?

Пікерінг (із пожвавленням, ніби це запитання цілком змінило тему розмови). Я переїхав до Генрі й живу зараз у нього. Ми вдвох працюємо над моєю книжкою «Індійські діалекти». Гадаємо, так нам буде зручніше…

Пані Хігінс. Так, так, все це мені відомо. Ви справді все дуже розумно влаштували. А де мешкає ця дівчина?

Хігінс. Як де? З нами, певна річ! Де ж іще їй жити?

Пані Хігінс. Але на яких правах? Як покоївка? Чи як хто?

Пікерінг (роздумливо). Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, пані Хігінс.

Хігінс. А я ні біса не второпаю! Я знаю одне: три місяці, день у день, я бився над тим, щоб ця дівчина вилюдніла. До того ж мені з неї чимало користі: вона завжди знає, де шукати мої речі, пам'ятає, де й з ким я призначаю зустрічі…

Пані Хігінс. А як із нею ладить економка?

Хігінс. Пані Пірс? Радіє, що з її голови звалилося стільки мороки. Адже до появи Елізи не вона мала шукати мої речі й нагадувати мені про зустрічі. І все ж Еліза — це її настирлива ідея, весь час тільки й править: «Пане Хігінс, подумайте про дівчину!» Скажіть, Піку!

Пікерінг. Так, це її незмінна фраза. Нею закінчується кожна розмова про Елізу.

Хігінс. А я ж тільки про Елізу й думаю! І про ці її кляті голосні та приголосні! Я вже змучився спостерігати за її губами, зубами та язиком! Не кажу вже про її душу: це важче за все!

Пані Хігінс. Ви немов двійко дітей, які бавляться живою лялькою.

Хіґінс. Бавляться?! Мамо, в житті я не брався за щось поважніше! Якби ти знала, як цікаво майже повністю змінити людину, наливши її зовсім іншою мовою. Адже це означає знищити найглибшу прірву, що розділяє людей і класи. Пікерінг (зацікавлений розмовою, підсунувши свого стільця ближче до пані Хігінс і нахилившись до неї). Справді, це надзвичайно цікаво. Запевняю вас, пані Хігінс, ми ставимося до Елізи дуже серйозно. Щотижня, ба навіть! щодня помічаємо в ній усе нові зміни. (Підсувається ще ближче.) Фіксуємо кожен її поступ. Робимо десятки записів та фотографій…

Хіґінс (атакуючи з іншого боку). Чорт забирай! Ця дівчина — найцікавіший з усіх моїх експериментів. Зараз ми нею тільки й живемо! Скажіть, Піку!

Пікерінг. Тільки про неї й говоримо.

Хіґінс. Вчимо її.

Пікерінг. Одягаємо.

Пані Хігінс. Що?!

Хіґінс. Винаходимо нову Елізу! …

Пані Хіґінс. Втамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте, що разом із Елізою до будинку на Вімпол-стріт увійшло ще дещо?

Пікерінг. Справді, заходив її батько. Але Генрі швидко його виставив.

Пані Хігінс. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім. З’явилося дещо Інше.

Пікерінг. Але що ж?!

Пані Хіґінс (несвідомо видаючи цим словом свою старосвітську логіку). Проблема.

Пікерінг. Он воно що! Проблема, як зробити з неї світську даму?

Хіґінс. З цим я впораюсь. Власне, уже впорався.

Пані Хігінс. Якими безмежно тупими бувають чоловіки! Проблема в тому, що робити з Елізою потім.

Хіґінс. Якраз тут я не бачу жодної проблеми. Житиме, як їй захочеться. Завдяки мені перед нею тепер відкрито безліч можливостей.

Пані Хігінс. Яких можливостей? Ти хочеш, щоб вона жила, як жінка, котру ми щойно бачили? Ти навчив Елізу манер та звичок світської дами, але не дав їй прибутків світської дами! А заробляти собі на життя вона вже не зможе. І це ти називаєш «безліч можливостей»?

Пікерінг (дещо поблажливо; розмова почала йому надокучати). Все якось уладнається, пані Хіґінс. (Підводиться, готовий іти.)

Хіґінс (також підводиться). Знайдемо для неї якусь неважку роботу.

Пікерінг. Вона й так цілком щаслива. Не турбуйтеся, пані Хігінс. Бувайте здорові. (Тисне їй руку з таким виглядом, ніби заспокоює сполохану дитину, а потому прямує до виходу.)

Хіґінс. Хай там як — а вже нічого не зміниш. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує матір і йде за Пікерінгом.)

Пікерінг (щоб заспокоїти її наостанок). Є маса варіантів. Ми влаштуємо все, як належить. До побачення.

Хіґінс (виходячи, до Пікерінга). Ми поведемо її на Шекспірівську виставку до Ерлскорта!

Пікерінг. А справді! Уявіть-но лише її коментарі! От буде сміху!

Хіґінс. А вдома вона почне передражнювати всю публіку!

Пікерінг. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спускаючись сходами.)

Пані Хігінс (рвучко підводиться з місця, підходить до письмового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бювара чистий аркуш і рішуче береться до написання листа. За третьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує). Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки!

Через півроку настав час головного іспиту. Вбрана в дорогу сукню й прикрашена діамантами, Еліза в супроводі Хіґінса та Пікерінга з'явилася на посольському прийомі. Вона мала неймовірний успіх. У світському товаристві одразу ж виникли чутки про її таємниче аристократичне походження. Утім, самій дівчині цей іспит дався ціною великого внутрішнього напруження, і вона ледь дочекалася миті, коли нарешті повернулася додому. Хай там як, важкий вечір був позаду.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Кабінет Хіґінса на Вімпол-стріт. У кімнаті нікого немає. Камін не розпалено. Годинник на каміні б’є північ. Надворі погожа літня ніч. Зі сходів лунають голоси Хіґінса і Пікерінга.

Хіґінс (гукає вниз до Пікерінга). Послухайте, Піку! Замкніть, будь ласка, вхідні двері. Я більше нікуди не виходитиму.

Пікерінг. Гаразд. Чи пані Пірс може йти спати? Нам сьогодні вже нічого не знадобиться?

Хіґінс. Звісно, ні. Хай лягає.

Еліза відчиняє двері й, осяяна світлом з холу, постає в дорогих прикрасах та розкішному вечірньому вбранні, в якому щойно виграла Хіґінсів заклад. Підходить до каміна і вмикає світло. Видно, що вона стомлена: блідий колір обличчя, сповненого трагізму, різко контрастує з темними очима й волоссям. Вона знімає плащ, кладе його разом із рукавичками і віялом на рояль — і мовчки опускається на лавку. Невдовзі з’являється Хіґінс у вечірньому костюмі, плащі й циліндрі. В руках у нього домашня куртка, яку він відшукав. Циліндр і плащ він кидає на журнальний столик, потім вивільняється зі смокінга. Вдягає домашню куртку і втомлено падає в крісло біля каміна. За ним входить Пікерінг теж у вечірньому костюмі. Знімає циліндр, плащ і вже мало не кидає їх на одяг Хіґінса, одначе похоплюється.

…

Пікерінг. А ми таки веселенькі прийшли. Листів не було?

Хіґінс. Я не дивився. (Пікерінг бере пальта й циліндри, Хіґінс, позіхаючи, починає наспівувати арію з «La Fanciulla del Golden West», коли раптом вигукує.) А де, в біса, мої пантофлі?!

Еліза похмуро дивиться на нього, раптом підхоплюється і виходить з кімнати. Хіґінс позіхає і знов починає наспівувати…

Еліза повертається з великими пантофлями зі стоптаними п’ятками. Ставить їх на килимок перед Хіґінсом і сідає на попереднє місце.

Хіґінс (знову позіхаючи). Господи! Ну й вечір! Що за товариство! Збіговисько блазнів! (Підносить ногу, щоб розшнурувати черевика, і помічає пантофлі. Облишивши черевика, дивиться на пантофлі з таким щирим подивом, ніби вони з'явилися тут самі собою.) А, ось вони де!

Пікерінг (потягується). Щиро кажучи, я дещо стомився. Нелегкий видався день. Уранці — прийом у саду, потім — званий обід, ще й на додачу прийом у посольстві! Забагато радості як на один день! А заклад ви таки виграли! Еліза блискуче впоралась із роллю!

Хігінс (емоційно). Слава Богу, все вже позаду!

Елізу аж пересмикує, проте чоловіки навіть не звертають на неї уваги. Вона знов опановує себе й сидить, як досі, незворушно.

Пікерінг. Ви нервували на прийомі? Я страшенно! А Еліза здавалася такою спокійною!

Хігінс. Вона навіть не хвилювалася. Я знав, що вона впорається. А от я за ці місяці перевтомився, і тепер це дається взнаки. Спершу, коли ми займалися фонетикою, було досить цікаво, а потім мені це смертельно надокучило. Якби не заклад, я послав би все під три чорти ще місяців зо два тому. Замір бо по суті дурний: нудьга та й годі!

Пікерінг. Я б так не сказав. Прийом у саду був видовищним! У мене так калатало серце!

Хігінс. Так, перші хвилини зо три. Та коли я побачив, що ми виграємо без бою, то почувся, наче ведмідь у клітці. Тинявся, не знаючи, куди себе діти. А цей обід! Цілу годину сиди й обжирайся! Не було навіть до кого заговорити. Лише якась вичепурена Дурепа. Ні, Пікерінгу: це було вперше й востаннє! Годі з цих тортур, годі підроблених герцогинь!

Пікерінг. Вам просто бракує світської муштри. (Йде до рояля.) А я не від того, аби часом поринути в цю атмосферу. Знов почуваєшся молодим. Хай там як, але ж — ваш успіх, неперевершений успіх! Раз чи двічі мені аж лячно було, а от Еліза чудово трималася! Не кожна справжня герцогиня так зможе. Ці дурепи вважають, що манери всотуються ще до народження разом із суспільним статусом, і тому навіть не прагнуть учитися. А тим часом, аби по-справжньому знатися на своїй справі, треба бути фахівцем.

Хіґінс. Ось що мене і бісить! Ті дурепи навіть не усвідомлюють своєї дурості! (Встає.) В усякому разі, усе вже позаду. Можна спокійнісінько завалитися спати і не перейматися тим, що буде завтра.

Краса Елізи набуває зловісного вигляду.

Пікерінг. Мабуть, і я піду до сну. Що не кажи, а день був визначний! Це ваш справжній тріумф! Добраніч. (Іде.)

Хігінс (іде за ним). Добраніч. (Через плече до Елізи.) Елізо, повимкайте світло і скажіть пані Пірс, аби вранці не варила каву. Я питиму чай. (Виходить.)

Еліза намагається опанувати себе й не звертати уваги. Вона встає, підходить до каміна вимкнути світло, але в цю мить мало не заходиться плачем. Падає на Хіґінсове крісло й міцно тримається за підлокітники. Раптом з криком болючого гніву підхоплюється на ноги і кидається на підлогу.

Хігінс (роздратовано кричить у коридорі). Куди, в біса, заподілися ці кляті пантофлі?! (З’являється у дверях.)

Еліза (хапає пантофлі і щосили жбурляє їх один за одним просто в Хіґінса). Ось вам ваші пантофлі! Ось вам! Бодай вам долі в них не знати!

Хіґінс (здивований). Що таке?! (Підходить до неї.) Що сталося? Вставайте! (Підіймає її.) Вам недобре?

Еліза (задихаючись). Зате вам дуже добре! Я виграла вам заклад, а ви про мене навіть не подумали, бо я вам уже не потрібна!

Хіґінс. Це ви виграли мені заклад?! Самовпевнена нікчемо! Це я його виграв! Як ви сміли жбурнути в мене пантофлями?

Еліза. Бо я хотіла розтрощити вам фізіономію! Я б залюбки прикінчила вас, набундючена пико! Навіщо ви підібрали мене, якщо зараз дякуєте Богу, що все позаду? Я вам більше ні до чого, і тепер мене можна викинути на вулицю?! Так?! (Розпачливо заламує пальці.)

Хіґінс (споглядаючи її з холодним подивом). Які ми вразливі! І хто б міг подумати…

Еліза видає здушений крик люті і кидається на Хіґінса, готова видряпати йому очі.

Хігінс (хапає її за руки). Ви ще й дряпатись?! Не розпускайте пазурі, скажена кішко! Свої коники викидатимете деінде! Сядьте — і щоб тихо мені! (Грубо кидає її в крісло.)

Еліза (пригнічена його перевагою в силі й вазі). Що зі мною тепер буде?.. Що зі мною буде?..

Хіґінс. А якою дідька мені знати, що з вами буде?! Мене це взагалі не обходить!

Еліза. Не обходить! Знаю, що це обходить! Навіть якщо я помру — вам буде все одно. Я вас цікавлю ще менше, ніж оця пантофля!

Хігінс (гримає). Пантофель!

Еліза. Пантофель. Я подумала, що тепер це не важить.

Запала тиша. Еліза вкрай пригнічена. Хігінс почувається дещо ніяково.

Хігінс (пишномовно). Чому ви так повелися? Може, ви вважаєте, що до вас тут погано ставляться?

Еліза. Ні. …

Хігінс (знов у доброму гуморі). Це у вас накопичилося за останні дні. Цілком природно. Ви нервували перед прийомом. Але все минулося. (Поблажливо плескає її по плечу. Вона щулиться.) Вже нема чого переживати.

Еліза. Так, вам нема чого переживати. (Раптом встає і відходить від нього. Сідає біля рояля, затуливши обличчя долонями.) Боже мій! Краще б я померла!

Хіґінс (дивлячись на неї зі щирим подивом). А це про що йдеться? Заради Бога, що сталося? (Підходячи до неї, розсудливим тоном.) Послухайте, Елізо, ваше роздратування має виключно суб’єктивне підґрунтя.

Еліза. Я не розумію таких слів. Я надто неосвічена.

Хігінс. Все це — витвір вашої уяви. У вас просто поганий настрій. Ніхто вас не кривдить. Усе в порядку. Зараз підіть виспіться, поплачте в подушку, помоліться — і вам одразу полегшає.

Еліза. Я вже чула ваші молитви: «Слава Богу, все вже позаду!»

Хіґінс. А хіба ви самі не раді, що все позаду? Тепер ви вільні і можете жити, як вам заманеться.

Еліза (долаючи розпуку). А на що я здатна? Навіщо ви мене такою зробили? Куди мені податися? Що робити? Що зі мною буде?

Хігінс (зрозумів, у чім річ, проте не надто цим зворушився). А, он ви про що! (Засовує руки в кишені. За звичкою побризкуючи їхнім вмістом, ходить кімнатою. Його вигляд свідчить, що він погодився на цю безпредметну розмову виключно від доброти свого серця.) На вашому місці я б так не переймався. Я певен, ви зможете непогано влаштуватися. Хоча я ще якось не усвідомив, що ви вже збираєтесь іти. (Вона кидає на нього погляд, проте він його не помічає, оскільки його увага цілковито зайнята вазою з фруктами, що стоїть на роялі. Нарешті він вирішує з’їсти яблуко.) Одружіться, приміром. (Відкусивши чималий шматок, він шумно його жує.) Не думайте, що всі чоловіки — такі ж переконані старі кавалери, як ми з полковником. Більшість таки, на своє лихо, одружуються. А ви досить гарна. На вас буває навіть приємно подивитись. Не зараз, звичайно. Зараз ви більше схожі на зарюмсане страшко. Проте, коли заспокоїтесь, отямитесь, — знову станете, так би мовити, привабливою. Цебто привабливою для тих нещасних, які прагнуть одружитися. Отож поспіть, відпочиньте гарненько, а вранці погляньте в дзеркало — і одразу повеселішаєте.

Еліза пильно дивиться на нього. Утім, погляд її лишається непоміченим. Яблуко виявилося смачним, і Хігінс замріяно ним смакує.

Хігінс (осяяний геніальною думкою). Я навіть думаю, моя мати підшукала б вам добру пару!

Еліза. Раніше я не знала такої ганьби…

Хігінс (прокидаючись із задуми). Що ви маєте на увазі?

Еліза. Раніше я продавала квіти, але не себе. Тепер ви зробили з мене леді — і я здатна торгувати лише собою. Краще б ви залишили мене на вулиці!

Хігінс (жбурляє недогризок у камін). Нісенітниці! Не псуйте наших стосунків цими міщанськими балачками про купівлю й продаж. Не підійде вам — не одружитесь. Ніхто вас не силує.

Еліза. А що ж мені тоді робити?

Хігінс. Та що завгодно. Пам’ятаєте, ви мріяли про квіткову крамничку? Пікерінг міг би вам це влаштувати. В нього купа грошей. (Хихоче.) Щоправда, він ще не заплатив за дрантя, яке ви сьогодні вдягали. А коли додати ще й платню за прокат діамантів, то плакали його двісті фунтів. Півроку тому ви й це снили про власну крамничку. Не вішайте носа! Все буде добре. А тепер я піду. До біса хочеться спати. До речі, а чого я сюди приходив? Геть забув…

Еліза. Ви шукали пантофлі.

Хіґінс. А! Правильно. Пантофлі. Ви ж саме їх у мене кинули. (Підбирає пантофлі і збирається йти, та Еліза встає і окликає його.)

Еліза. Сер, доки ви не пішли…

Хігінс (впускає пантофлі від несподіваного звертання «сер»). Що? Еліза. Кому належать мої сукні — мені чи полковнику Пікерінгу?

Хігінс (повертається до кімнати з таким виглядом, ніби ніколи не чув дурнішого запитання). А на чорта вони Пікерінгу?

Еліза. Можливо, знадобляться, коли знайдете собі наступну дівчину для дослідів. Хігінс (приголомшений та вражений). Значить, ось якої ви гадки про нас!

Еліза. Я не хочу продовжувати цю розмову. Прошу тільки сказати, які речі належать мені. Адже мій власний одяг було спалено. <...> Тож, із вашої ласки, скажіть точно, що тут моє, а що — ні.

Хігінс (понуро). Виносьте під три чорти хоч весь цей дім! Крім діамантів — їх узято напрокат. Вас це влаштовує? (Розвертається й, обурений, збирається йти.)

Еліза (упивається його люттю й міркує, чим би ще дошкулити Хігінсові). Стривайте! (Знімає з себе коштовності.) Будь ласка, візьміть це до себе. Так буде надійніше. Не хочу за них відповідати. А раптом щось пропаде.

Хігінс (розлючений). Давайте! (Бере прикраси.) Якби ці витребеньки не належали ювеліру, я запхав би їх у вашу невдячну пельку! (Розлютовано розпихає біжутерію по кишенях, не помічаючи, що прикрашається ланцюжками, які звисають уздовж брюк.)

Еліза (знімаючи перстень). Цей перстень не належить ювеліру. Його ви купили мені в Брайтоні. Він мені не потрібен. (Хігінс жбурляє персня в камін і обертається до Елізи з таким лютим виразом, що та присідає за рояль і вигукує, затуливши обличчя руками.) Не бийте мене!

Хіґінс. Бити вас?! Безсовісне дівчисько! Як ви сміли про мене таке подумати? Це ви мене вдарили! Поранили в саме серце!

Еліза (тремтячи від притлумленої радості). Дуже рада, що хоч трохи поквиталася з вами.

Хіґінс (з гідністю, найвишуканішим професорським тоном). Через вас я вийшов із рівноваги, чого раніше ніколи не траплялося. Волію припинити цю розмову. Я йду спати.

Еліза (з викликом). Залишіть пані Пірс записку про вашу каву. Я їй нічого не переказуватиму.

Хігінс (холодно). До біса пані Пірс! До біса каву і вас разом з нею! (Сам.) До біса мою власну дурість! Як я міг марнувати на якусь бездушну самозванку свої знання — ці скарби моєї душі, які я здобував таким трудом?! Як міг дарувати їй свою прихильність?! (Велично виходить із кімнати, однак у кінці псує весь ефект, грюкнувши щосили дверима.)

Еліза опускається навколішки і починає шукати в каміні перстень. Знайшовши, хвилину розмірковує, що з ним зробити, нарешті кидає персня на вазу з фруктами й рішучо простує нагору, заходить до своєї кімнати, вмикає світло. Обстановка Елізиної спальні поповнилася великою шафою та чудовим туалетним столиком. Еліза відчиняє шафу, бере звідти свою буденну сукню, капелюх, черевички на низьких підборах і кладе все не на ліжко. Роззувається, знімає з себе вечірню сукню, старанно розправивши її на м’яких плічках, вішає в шафу — і з грюкотом зачиняє дверцята. Взуває черевички, одягає буденну сукню та капелюх. З туалетного столика бере ручного годинника, одягає його, потім рукавички, бере сумочку й заглядає, чи є там гаманець, дістає гаманця і вішає його на зап’ясток. Після цього прямує до дверей. Кожен її рух підкреслює гнівну рішучість. Наостанок підходить до дзеркала — і показує сама собі язика.

Врешті вимикає світло — й виходить.

А тим часом на вулиці Фреді Ейнсфорд-Гілл, страждаючи від таємної закоханості, дивиться у вікно на третьому поверсі, де все ще горить світло. Нарешті світло гасне.

Фреді. Нарешті! Кохана моя! Кохана! Люба моя!

Еліза виходить із дому, грюкаючи дверима. <...>

■ Разом із Фреді Еліза сіла в таксі й поїхала в невідомому напрямку.

Наступного дня вкрай схвильовані її втечею Хіґінс та Пікерінґ прийшли до матері Хіґінса за порадою. Під час їхньої бесіди раптом з'явився сміттяр Дулітл. •

ДІЯ П'ЯТА

<...> Входить Дулітл. Він імпозантно вдягнений, немов на весілля, і сам схожий на нареченого. Квітка в його петельці, блискучий шовковий циліндр і лакові черевики довершують картину. Він так захоплений метою візиту, що навіть не помічає господині, а прямує просто до Хігінса, вивергаючи на нього цілу зливу докорів.

Дулітл (показуючи на свій одяг). Ви гляньте, лишень! Бачите? Це все ваших рук робота! <...>

Хіґінс. І що ж, у біса, з вами сталося?

Дулітл. Коли б то воно саме собою сталося, то ще півбіди. З кожним щось та і стається. На те й воля Божа. Тільки ж в тім-то й штука, що воно не саме сталося, а ви мені свиню підсунули! Так, так! Ви, Генрі Хігінс! <...>

Пані Хіґінс. Але що ж такого вам заподіяв мій син, пане Дулітле?

Дулітл. Що?! Та все життя мені занапастив! Щастя моє згубив! Зв'язав по руках і ногах — і віддав на поталу буржуазній моралі!

Хіґінс (з обуреним виглядом підходить до Дулітла). Ви п'яні! Ви з глузду з’їхали! Я дав вам п’ять фунтів, після чого мав із вами ще дві розмови про півкрони за годину. І відтоді я на очі вас не бачив!

Дулітл. Ага! Так, значить, я п’яний! Я з глузду, значить, з’їхав! Так?! А скажіть-но ви мені, хто писав листа в Америку отому старому лушпайку, що дав п'ять мільйонів на заснування по всьому світі товариств моральних реформ, та ще й просив, щоб ви універсальну мову йому придумали?

Хіґінс. Що?! Езра Д. Уоннафеллер? Так він же помер! (Заспокоївшись, знов сідає.)

Дулітл. Він собі помер. А я вліз у таку халепу! І все через вас, бо ви написали, що, наскільки вам добре відомо, найоригінальніший мораліст в усій Англії — це простий сміттяр Елфрід Дулітл.

Хіґінс. А-ааа! Справді, я пригадую, що після ваших відвідин я писав йому щось подібне. Але то був жарт.

Дулітл. Нічогенькі собі жарти! Ви вашими жартами хрест на мені поставили! Він же ж тільки того й ждав, щоб показати, які американці хороші. Що вони, мовляв, не дивляться, хто з якого класу — хай ти навіть тричі бідняк, — а визнають і поважають людину тільки за її переваги. Отак-от, чорним по білому, в заповіті й стоїть. І через ваші дурні жарти він відписав мені половину акцій своєї сиро-жувальної фабрики на три тисячі річних — при умові, що я шість раз на рік читатиму лекції в його «Всесвітній лізі моральних реформ», коли запросять.

Хіґінс. Чорт забирай! Ухх! (Вмить веселішає.) Оце так новина!

Пікерінґ. Не хвилюйтесь, Дулітле. Вдруге вас не запросять.

Дулітл. Та хіба ж я за лекції?! Та для мене їм лекцію прочитати — раз плюнути. Я такий, що можу балакати, аж поки їм непереливки стане. А я ж зараз про що — про те, що мене в джентльмени пошили. Хто їх просив благородного з мене робити?! Жив собі — горя не знав, без нічиєї ласки. Схочу — вициганю, бувало, пару грошей в якогось джентльмена — як вас. А тепер лихо, та й годі! Зв’язаний по руках і ногах. І всі, кому заманеться, гроші з мене тягнуть. <...> Дома пальцем не дають ворухнути: все хтось за мене робить, а я тільки гроші давай! Торік у мене в цілім світі було тільки два-три родича, так і ті знать мене не хотіли. А зараз перевалило вже за п’ятдесят, і всіх же ж годуй. Живи для других, а не для себе, — от вам і буржуазна мораль. <...> Отак-от, Генрі… Так що готуйтесь: скоро будете й мене по-буржуазному навчати, а то ж мені вже не годиться балакати, як нормальні люди балакають. Отоді ви до мене і заявитесь. Я так думаю, що для того ви все це й підстроїли. Пані Хігінс. Але ж, дорогий пане Дулітле, якщо для вас це справді так обтяжливо, навіщо себе силувати? Від спадку можна відмовитись, чи не так, полковнику?

Пікерінг. Безперечно.

Дулітл (пом’якшуючи тон із поваги до дами) — Пані дорога… Так у цьому ж уся й трагедія! Легко вам казати — відмовитись… Так воно ж духу не вистачає! Та й у кого б вистачило? А потім, що ж мені зостанеться, як відмовлюсь? Робітний дім на старості літ? Мені вже зараз приходиться чуприну підмальовувати, щоб із роботи не випхали. Я ж усього-на-всього сміттяр. Платили б мені гроші, як достойним біднякам, — так я б собі щось та й відкладав. Отоді ще й можна відмовлятися. Тільки, знов-таки, смислу нема, бо що достойним біднякам, що тим мільйонерам — не позаздриш. Вони навіть не знають, і що воно таке, жити у свою втіху. А раз мені, недостойному, ніхто нічого не платить, то отак я й смикаюсь поміж жебрацькою свитиною й тими трьома тисячами, бодай їм трясця та болячка (даруйте на слові, пані, та ви й самі б на моїм місці не вдержались!). Бо ті три тисячі мене в буржуазію і запхали! Ось тепер і вибираю: Сцилла буржуазії чи Харибда робітного дому. А вибрать робітний дім рука ж не підніметься. От яку свиню підсунув мені синок ваш! (Замовкає від напливу почуттів.)

Пані Хігінс. Я дуже рада, пане Дулітле, що ви не збираєтесь робити ніякої дурниці. Адже в такий спосіб розв’яжеться проблема майбутнього для Елізи. Тепер ви спроможні її забезпечувати.

Дулітл (невтішно). От і я кажу! Та ще й при тому не її одну; і все на оті три тисячі!

Хігінс (підхоплюється з місця). Яка нісенітниця! Він не може й не буде її забезпечувати! В нього взагалі немає на неї прав: я сплатив йому за Елізу п’ять фунтів! Дулітле, чесна ви людина чи шахрай?!

Дулітл (сумирно). Всього потрошку, Генрі. Як кожен з нас.

Хігінс. Але ж гроші ви за дівчину взяли! Вона вже не ваша!

Пані Хігінс. Генрі, не кажи дурниць. Якщо хочеш знати, де Еліза, то вона в мене нагорі.

Хігінс (вражений). Нагорі?! Ну, я її швидко спущу! (Рішуче прямує до дверей.)

Пані Хігінс (встає і йде за ним). Заспокойся, Генрі. Сядь-но.

Хігінс. Я...

Пані Хігінс. Сядь, любий, і послухай мене.

Хігінс. Ну, гаразд, гаразд. (З розгону падає на канапу й одвертається до вікна.) Але могла б сказати про це ще півгодини тому.

Пані Хігінс. Еліза прийшла до мене вранці й розповіла про те, як погано ви обидва до неї ставились.

Хігінс (підхоплюється). Що?! <...>

Пані Хігінс. <...> Вона до вас обох прив’язалася. Генрі, вона так для тебе старалася! Я бачу, ви зовсім не уявляєте собі, що значить для дівчини з її середовища розумова праця. Чого їй коштував цей іспит! А проте як бездоганно вона з ним упоралася! І після всього ви повертаєтесь додому і, геть забувши про неї, говорите, як вам усе це надокучило і як ви радієте, що все нарешті позаду. І ти ще дивуєшся, що вона кинула в тебе пантофлями! Та я б тебе коцюбою почастувала!

Хігінс. Ми лише сказали, що дуже стомилися й хочемо спати. Більш нічого. Скажіть, Пікерінгу!

Пікерінг (знизуючи плечима). Це правда, більш нічого.

Пані Хігінс (іронічно). Ви певні?

Пікерінг. Абсолютно: більш нічого.

Пані Хігінс. Навіть не подякували їй, не сказали доброго слова, не похвалили за те, що вона так блискуче виконала своє завдання?

Хігінс (нетерпляче). Вона й без нас це знала. Якщо ти маєш на увазі привітальні промови, то ми їх справді не виголошували.

Пікерінг (відчувши докори сумління). Можливо, ми виявили до неї недосить уваги? Вона дуже сердиться?

Пані Хігінс (повертається на своє місце за письмовим столом.) Боюся, вона вже не повернеться на Вімпол-стріт; а надто тепер, коли пан Дулітл може забезпечити їй життя, яке ви самі їй накинули. Але вона каже, що готова забути образи і зустрітися з вами як із друзями.

Хігінс (розлючений). Та невже! Яка великодушність!

Пані Хігінс. Якщо ти обіцяєш поводитися пристойно, я покличу Елізу. Якщо ні, то йди додому. Ти вже й так забрав у мене чимало часу.

Хігінс. Прекрасно. Чудово! Пікерінгу, ви чули, поводьтеся пристойно! Ви маєте бути бездоганно чемними зі створінням, яке ми витягли з багна! (Сердито падає у своє улюблене крісло.) <...>

■ Зрештою пані Хігінс запросила Елізу. Дулітл швидко сховався за балконними дверима. •

Входить Еліза, гордовито й статечно. Її обличчя випромінює привітність. Вона як ніколи панує над собою і тримається напрочуд невимушено. В руках у неї невеличкий робочий кошик. Видно, що вона почувається тут як удома. Пікерінг настільки вражає її вигляд, що він навіть не в змозі підвестися.

Еліза. Доброго ранку, професоре. Як ви себе почуваєте?

Хігінс (здушеним голосом). Як я… (Закінчити він неспроможний.)

Еліза. Звичайно ж, добре, адже ви ніколи не хворієте. Рада вас бачити, полковнику! (Пікерінг поспіхом підводиться, і вони тиснуть одне одному руки.) А сьогодні прохолодно, чи не так? (Сідає ліворуч від нього. Він сідає біля Елізи.)

Хігінс. Облиште ці витівки! Я сам вас цього навчив — і цим мене не проймеш! Замість дурня клеїти, збирайтеся — і марш додому!

Еліза виймає з кошика шитво і починає працювати, не звертаючи ані найменшої уваги на цей вибух Хігінса.

Пані Хігінс. Яке вишукане запрошення, Генрі! Жодна дівчина б не встояла!

Хігінс. Не захищай її, мамо! Хай говорить сама за себе. Дуже скоро ти переконаєшся, що в неї нема жодної власної думки, жодного власного слова. Всього навчив її я! Я витяг її з помийної ями, а тепер ця нікчема вдає переді мною велику пані!

Пані Хігінс (заспокійливо). Любий, може, ти все-таки сядеш?..

Розлючений, він сідає.

Еліза (до Пікерінга, займаючись своїм ділом, мовби й не помічаючи присутності Хігінса). Ну ось, пане Пікерінгу… Експеримент закінчився — і тепер ви, мабуть, зовсім про мене забудете.

Пікерінг. О, не кажіть так. Мені прикро чути, що для вас це не більше, ніж експеримент.

Еліза. Не варто перейматися, адже я всього-на-всього нікчема з помийної ями.

Пікерінг (палко). Ні, що ви!

Еліза (не змінюючи тону, веде далі). Але ви зробили для мене стільки добра, що я дуже шкодувала б, якби ви взагалі про мене забули…

Пікерінг. Мені справді дуже приємно це чути, панно Дулітл.

Еліза. Річ не в тому, що ви платили за мої туалети, — я знаю, ви дуже щедрий. Річ у тому, що саме від вас я дізналась, як слід поводитись у пристойному товаристві. Ви ж розумієте, від пана Хігінса я навряд чи цього б навчилася. Тим більше що змалку я звикла поводитися так само, як він: була нестриманою, лаялася з найменшого приводу. Я так би ніколи й не навчилася добрих манер, якби не ви. <...> А знаєте, коли почалося моє справжнє виховання?

Гікерінг. Коли?

Еліза (на якусь мить відривається від вишивання). Того ранку, коли я вперше прийшла на Вімпол-стріт, а ви звернулися до мене «панно Дулітл». Тоді в мене вперше з’явилося почуття власної гідності. (Знову починає вишивати.) А скількох дрібниць ви навіть не помічали: такими вони були для вас природними… Вставали, коли я входила до кімнати; вітаючись, знімали капелюха: пропускали мене в дверях.

Пікерінґ. Справді, які дрібниці…

Еліза. Так, дрібниці. А втім, саме ці дрібниці свідчили, що ви були про мене кращої гадки, ніж про якусь посудницю; хоча з нею, я певна, ви були б так само ґречним. А ще, на відміну від пана Хіґінса, ви ніколи не дозволяли собі роззуватися при мені в їдальні.

Пікерінґ. Не беріть це на свій карб. Він роззувається всюди і в будь-чиїй присутності.

Еліза. Знаю і не звинувачую його. Що тут удієш… Але для мене було так важливо, що цього не робили ви! Розумієте, різниця між леді й квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити — цього можна навчитися — і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші. З професором Хіґінсом я б назавжди залишилася б квіткаркою, бо він ставився і ставитиметься до мене як до квіткарки. А з вами я зможу стати леді, бо ви ставитесь до мене як до леді.

Пані Хіґінс, Генрі, будь ласка, не скрегочи зубами.

Пікерінґ. Повірте, мені дуже приємно не чути, панно Дулітл.

Еліза. Якщо хочете, називайте мене просто Елізою.

Пікерінґ. Дякую, Елізо. Залюбки.

Еліза. А професора Хіґінса я попросила б звертатися до мене «панно Дулітл».

Хіґінс. Здохнете, а не діждетесь!

Пані Хіґінс. Генрі! Генрі!

Пікерінґ (сміючись). А чому б і вам не відказати йому так само? Не церемоньтеся, це піде йому на користь.

Еліза. Не можу. Раніше змогла б, а тепер не можу. Пам’ятаєте, ви самі казали, що коли дитина потрапляє до іншої країни, вона швидко навчається чужої мови, а свою забуває. Ось і я тепер — немов дитина у вашій країні свою мову забула й, окрім вашої, ніякої іншої вже не знаю. А зі своїм кварталом я покінчила по-справжньому лише сьогодні, коли пішла з Вімпол-стріт.

Пікерінґ (стривожено). Але ж ви повернетеся на Вімпол-стріт? Ви вибачите Хіґінсові?

Хіґінс (підхоплюючись). Вибачить! Та хай іде під три чорти разом зі своїм вибаченням! Нехай забирається: хотів би я подивитися, як вона обійдеться без нас! Без мене! Та вона через три тижні знову скотиться в канаву!

У балконних дверях з’являється Дулітл. Кинувши на Хіґінса повний гідності й докору погляд, він тихо й неквапно підходить до Елізи, яка стоїть до вікна спиною, нічого не помічаючи.

Пікерінґ. Він невиправний, Елізо. Правда ж, ви не скотитесь у нетрі?…

Еліза. Ні, вже ніколи. У мене був надто хороший учитель. Тепер я не змогла б вимовляти свої колишні звуки, навіть якби захотіла. (Дулітл кладе руку їй на плече. Вона обертається і втрачає самовладання від шикарного вигляду батька.) Гг-и-и!

Хіґінс (з криком тріумфу). Ага! Ось воно! Ви чули: «Гг-и-и!» «Гт-и-и!» «І-и-и!» Перемога! Перемога! (Падає на канапу і простягається, склавши руки на грудях.)

Дулітл. Та чого ви до дівчини присікалися? Не дивись так на мене, Елізо. Я тут ні до чого. Просто в мене гроші завелися.

Еліза. Не інакше, як мільйонера якогось обчистив?

Дулітл. Точно. Але сьогодні в мене особлива причина! Того я так і вирядився: зараз іду в церкву, бо твоя мачуха зібралася за мене заміж.

Еліза (сердито). І ти опустишся до того, щоб одружитись із цим неотесаним бабиськом?!

Пікерінґ (спокійно). Елізо, це його обов’язок. (До Дулітла.) А чому вона змінила свої наміри?

Дулітл (засмучено). Злякалася, хазяїне… Злякалася… Стала жертвою буржуазної моралі. (До Елізи.) Хочеш подивитися, як обчухрають твого батька? Тоді вдягай капелюха — і гайда до церкви!

■ Еліза погодилася їхати до церкви. Пікерінґ та пані Хіґінс виявили бажання її супроводжувати й пішли перевдягнутися для врочистої церемонії. •

Еліза виходить на балкон, щоб не лишатися сам на сам із Хіґінсом. Проте він іде за нею. Вона мерщій повертається до кімнати й прямує до дверей, але він, пробігши вздовж балкона, встигає стати в неї на дорозі.

Хіґінс. Що ж, Елізо… Нарешті, як ви кажете, ви й поквиталися зі мною. Тепер ви вдоволені? Може, нарешті, вгамуєтеся? Чи вам іще мало?

Еліза. Ви хочете, аби я повернулася тільки заради того, щоб подавати вам пантофлі, терпіти ваші вибрики й бути у вас на побігеньках?

Хіґінс. Я не казав, що хочу, аби ви повернулися.

Еліза. Он як! Тоді про що нам взагалі говорити?

Хіґінс. Про вас, не про мене. Якщо ви повернетеся, я ставитимуся до вас так само, як досі. Мені несила змінити свою вдачу, і я не збираюся змінювати своїх манер. До речі, я поводжуся анітрохи не гірше за полковника Пікерінґа.

Еліза. Неправда. Полковник ставиться до квіткарки, як до герцогині.

Хіґінс. А я до герцогині, як до квіткарки.

Еліза. Все ясно. (Спокійно сідає на канапу, обличчям до вікна.) До всіх однаково.

Хіґінс. Точно. <...> (Серйозно.) Знаєте, Елізо, в чому весь секрет? Не в гарних, чи поганих, чи ще якихось манерах, а в тому, щоб з усіма бути однаковим. Одне слово, поводитись треба так, ніби ти в раю, де немає поділу на пасажирів першого й третього класу, немає привілеїв та особистих вигод, але панує загальна рівність.

Еліза. Амінь. Ви природжений проповідник.

Хіґінс (роздратовано). Справа не в тім, що я грубий із вами, а що я ні з ким не буваю іншим.

Еліза (відверто). Мені байдуже, як ви до мене ставитесь. Можете мене лаяти, бити до синців — мені не звикати. Але (встає й дивиться йому просто у вічі) переїхати себе я не дозволю!

Хіґінс. Тоді забирайтеся з моєї дороги! Я через вас не зупинюся! І взагалі, з якої речі ви говорите про мене, мов про якийсь трактор?

Еліза. Бо ви і є, як той трактор! Завелися і поперли — на інших вам начхати! Але не думайте, обійдуся й без вас!

Хіґінс. Знаю, що обійдетеся. Я вам сам це казав.

Еліза (ображена, переходить до протилежного кінця канапи й обертається обличчям до каміна.) Так, казали, бездушний ви егоїст! Казали, бо хотіли мене здихатися!

Хіґінс. Брехня!

Еліза. Дякую. (Сідає з виразом ображеної гідності.)

Хіґінс. А ви ніколи не замислювалися, чи обійдуся без вас я?

Еліза (серйозно). Не намагайтеся заморочити мені голову. Надалі вам доведеться обходитися без мене.

Хіґінс (зарозуміло). І обійдуся! Мені взагалі ніхто не потрібен! Я маю свою душу, свою Божу іскру! Але (з несподіваною відвертістю) мені вас бракуватиме, Елізо. (Підсувається ближче до неї.) Ваші ідіотські уявлення про життя багато чого мене навчили. Уклінно вам за це дякую. До того ж я призвичаївся до вас, до вашого обличчя, вашого голосу. Вони мені навіть подобаються.

Еліза. Ну що ж, у вас є записи з моїм голосом і мої фотографії. Як затужите на самоті — увімкніть грамофон. Його ви принаймні не образите: в нього нема почуттів.

Хіґінс. Але на записі я не відчуваю вашої душі. Залишіть мені свою душу, а голос і обличчя можете забрати, бо вони — це не справжня Еліза. <...>

Еліза. Я не перейматимусь тими, хто байдужий до мене.

Хіґінс. Облиште цей гендлярський підхід, Елізо. Це вам (професійно точно відтворює її колишню вимову) не «букетики продавать».

Еліза. Як вам не соромно глумитись із мене?!

Хіґінс. Я ніколи ні з кого не глумлюся. Це не личить людині. Я лише висловлюю своє слушне обурення з приводу вашого гендлярського підходу до справи. В питаннях почуттів я не визнаю ніяких угод. Ви називаєте мене бездушним лише тому, що я не купився на ваше прислужництво, на те, що ви підносили мені пантофлі і шукали мої окуляри, — принизливе видовище, як на мене. Чи пригадуєте ви, щоб я хоч колись подавав вам взуття? Ви були дурною, якщо сподівалися пробудити цим мою прихильність. Якщо хочете знати, то ви набагато зросли в моїх очах, коли жбурнули в мене тими пантофлями. Спочатку ви переді мною плазуєте, а потім вас обурює моя байдужість! А, по-вашому, рабиня заслуговує на щось інше?

Якщо ви повернетеся, повертайтеся заради доброї дружби. На інше не розраховуйте. Я й так дав вам у тисячу разів більше, ніж ви мені. А якщо посмієте прирівнювати свої пунтячі звички тягати капці до того, що я створив із вас герцогиню, я захрясну двері перед вашим дурним носом!

Еліза. Навіщо ж було мною займатися, коли я вам байдужа?

Хіґінс (поблажливо). Як навіщо? Це моя робота.

Еліза. Ви навіть не уявляєте, скільки проблем ви мені створили.

Хіґінс. Світ ніколи б не було створено, якби Творець боявся створити комусь проблеми. По-вашому, творити життя не означає творити і проблеми? Є лише один спосіб уникнути проблем: убивство. Ви помітили, що тільки боягузи вимагають, аби всіх, хто може справити проблеми, вбивали? <...>

Еліза. А заради чого мені повертатися?

Хіґінс (ставши коліньми на канапу, нахиляється до Елізи). Задля розваги. Для нього я вас і брав.

Еліза (відвернувшись). А потім, якщо я не робитиму всього, що вам заманеться, ви знов кинете мене на вулицю?

Хіґінс. Так. Але так само й ви зможете встати й піти хоч завтра, якщо я не робитиму того, що заманеться вам.

Еліза. Піти? Куди? До мачухи?

Хіґінс. Або продавати квіти.

Еліза. Ох, якби я могла повернутися до свого кошика з квітами! Я не залежала б тоді ні від вас, ні від батька, ні від кого на світі. Навіщо ви мене ув'язнили? Навіщо я на це пішла? Я перетворилася на рабиню, попри всі свої модні туалети.

Хіґінс. Нічого подібного. Якщо хочете, я можу прийняти вас як дочку і покласти на ваше ім’я гроші. А може, волієте вийти заміж, за Пікерінґа? <...>

Еліза. Не думайте, що я так прагну заміж. Утім, коли хочете знати, прихильників мені ніколи не бракувало. Фреді Гід пише мені двічі, а то й тричі на день! І не листи, а цілі простирадла!

Хіґінс (прикро вражений). Який нахаба!

Еліза. Має право писати, якщо йому так подобається. Бідолаха любить мене.

Хіґінс (злазить із канапи). Ви не маєте права заохочувати його до таких дій!

Еліза. Кожна дівчина має право, щоб її кохали.

Хіґінс. Кохали?! Хто?! Такі телепні, як Фреді?!

Еліза. Фреді не телепень! Те, що він бідний і слабохарактерний, іще ні про що не свідчить. Він любить мене, і, можливо, з ним я буду щасливіша, ніж із деякими, котрі стоять вище за мене і котрим я глибоко байдужа. <...>

Хіґінс. Коротко кажучи, ви хочете, щоб я закохався у вас до нестями, як цей Фреді? Так?

Еліза. Ні, від вас мені потрібне зовсім інше почуття. <...> Мені хочеться трішечки доброти. Я знаю, що я проста, темна дівчина, а ви освічений джентльмен. Але я теж людина, а не бруд у вас під ногами. І все оте… (поправляє себе) і все те, що я робила, було не заради вбрання чи таксі, не для того, щоб домогтися вашого кохання. І не думайте, я не забула, яка між нами різниця, я старалася заради нашої дружби, адже нам було добре разом… І я почала… почала до вас прихилятися.

Хіґінс. Ось-ось! Те саме відчуваємо і ми з Пікерінґом. Елізо, ви рідкісна дурепа!

Еліза. Дякую на доброму слові. (Опускається в крісло, на очах у неї сльози.)

Хіґінс. Поки не перестанете поводитись як повна ідіотка, інших слів і не очікуйте! Хочете стати леді — то не вбивайтесь, коли знайомий чоловік не проводитиме половину свого часу, мліючи від вас, а другу прикрашатиме вас співами. Не підходить вам мій суворий життєвий устрій — повертайтесь у свою канаву. Гніть спину до втрати людської подоби, а потім гризіться з усіма та впивайтеся до памороків. Ох, яке ж воно чудове, життя в канаві! Пекельне, несамовите, кого хочеш пройме! І щоб його скуштувати, не треба ні вчитися, ні працювати. Це вам не література, не класична музика, не філософія і не мистецтво. Ви вважаєте мене бездушним егоїстом. Адже так? От і гаразд! Ідіть собі до тих, хто вам більше до душі. Знайдіть собі якогось жирного хамулу з мішком грошей. Одружуйтеся з ним, і хай він вас цілує своїми товстими губами і штурхає грубими шкарбанами. Не здатні цінувати того, що маєте, — беріть те, що ви спроможні оцінити.

Еліза (у розпачі). Та ви просто тиран! З вами неможливо розмовляти: ви все перекручуєте так, ніби не я в усьому винна! І в душі ви знаєте, що ви справжній деспот! Ви добре розумієте, що я не зможу повернутися в канаву, як ви це називаєте, і що у світі, крім вас із полковником, у мене більше немає друзів. Вам добре відомо, що після вашого товариства я не змогла б жити з неотесаним хамулою! Тому з вашого боку ницо й жорстоко вдавати, ніби ви цього не розумієте. Ви впевнені, що я буду змушена повернутися на Вімпол-стріт, бо мені більше йти нікуди — хіба що до батька. Але не думайте, що цим ви загнали мене в глухий кут і можете з мене знущатися. Щойно Фреді буде в змозі мене утримувати, я вийду за нього заміж! Ось побачите!

Хіґінс (наче громом уражений). За Фреді?! За цього недоумка?! Та це нещастя не згодилося б навіть на посильного, якщо у нього взагалі вистачить сміливості шукати собі роботу! Дівчино! Та чи розумієте ви, що я зробив вас гідною короля?

Еліза. Фреді любить мене. І для мене він — мій король! Я не хочу, щоб він працював. Він не виховувався для нього, як я. Я піду вчителювати.

Хіґінс. І чого ж ви, на Бога, вчитимете?

Еліза. Чого й ви мене вчили. Фонетики.

Хіґінс. Ха-ха-ха!

Еліза. Попрошуся в асистенти до того волохатого угорця.

Хіґінс (встає у гніві). Що?! До отого шахрая?! Отого плутяги і невігласа?! Хочете розкрити йому мою методику?! Мої винаходи?! Тільки спробуйте — я вам того ж таки дня голову скручу! (Встає і хапає її за плечі.) Чуєте?!

Еліза (без найменшої спроби опору). «Скручуйте. Мені все одно. Я знала, що колись ви мене вдарите». (Хігінс відпускає її, розлютований тим, що забувся, і відсахнувся так різко, що спотикається і падає на канапу.) «Ага! Тепер я знаю, чим вам допекти! Як же я раніше не здогадалася?! Вам уже не відібрати моїх знань! Ви самі казали, що слух у мене тонший від вашого. Крім того, на відміну від вас, я вмію бути люб’язною. Ну, що скажете (навмисне вимовляючи неправильно, щоб позлити його), про-хв-есор? (Клацає пальцями.) Тепер мені наплювати і на вашу лайку, і на вашу пишномовність. Я дам оголошення в газети, що ваша герцогиня — проста квіткарка, яку ви навчили, і що за півроку я беруся зробити те саме з будь-якої базарної торговки! За якусь тисячу фунтів! Боже, як пригадаю, що я перед вами плазувала, а ви з мене глузували й знущалися, я просто вбити себе готова! А мені варто було зробити тільки крок — і я б зрівнялася з вами».

Хігінс (вражений, дивиться на Елізу). «Ох же, ви, зарозуміла голодранко! Але все одно це краще, аніж хникати й пхикати, краще, ніж носити пантофлі й шукати окуляри. Авжеж краще!» (Встає.) «Чорт забирай! Елізо, я казав, що зроблю з вас справжню жінку, і таки зробив! Такою ви мені подобаєтесь».

Еліза. «Тепер ви будете хитрувати й стелитися, бо зрозуміли, що я вас не боюся і зможу обійтися без вас!»

Хігінс. «Звичайно, зрозумів, дурненька. Ще п’ять хвилин тому ви були наче камінь на моїй шиї. А зараз ви водночас і фортечна башта, і броненосець. Ви, я та Пікерінг тепер не просто двоє чоловіків і одне дурнувате дівчисько. Ми тепер троє переконаних одинаків!»

Повертається пані Хігінс, одягнена для шлюбної церемонії. В манерах Елізи відразу з’являється вишукана неприступність.

Пані Хігінс. «Елізо, екіпаж подано. Ви готові?»

Еліза. «Так, готова. А професор не їде?»

Пані Хігінс. «Звичайно, ні. Адже він не вміє поводитись у церкві. Він щоразу критикує на весь голос вимову священика».

Еліза. «Значить, ми більше не побачимось, професоре. На все добре». (Рушає до дверей.)

Пані Хігінс (підходить до сина). «До побачення, любий».

Хігінс. «До побачення, мамо». (Він збирається поцілувати її, але раптом про щось згадує і гукає навздогін до Елізи.) «До речі, Елізо. Замовте по дорозі шинку і головку стілтонського сиру. І ще, купіть мені, будь ласка, пару замшевих рукавичок восьмого розміру і краватку до нового костюма. Колір на ваш розсуд…» (Його недбалий жвавий тон свідчить про те, що він таки невиправний.)

Еліза (з презирством). «Восьмий розмір буде замалий, якщо ви збираєтеся робити вовняну підкладку. Що ж до краваток, то в шухляді вашого умивальника лежать три ще зовсім нові краватки. Ви самі їх туди поклали й забули про них. Полковник воліє не стілтонський, а глостерський сир: це ви не помічаєте різниці. А про шинку я нагадала пані Пірс по телефону ще вранці. Не знаю, що б ви без мене робили!» (Випливає з кімнати.)

Пані Хігінс. «Бачу, Генрі, ви розбестили дівчину. Якби вона не була так зацікавлена полковником Пікерінгом, я б навіть не знала, що про тебе з нею й подумати».

Хігінс. «Зацікавлена Пікерінгом?! Нонсенс! Вона мріє одружитися з Фреді! Ха-ха! Із Фреді! Фреді! Ха-ха!» (Він вибухає сміхом — і на цьому п’єса завершується.)

Переклад М. Павлова

Аналізуємо прочитане

1. Як Елізі вдалося зачарувати гостей пані Хігінс під час першого «виходу в світ»? Чи можна вважати, що дівчина витримала перевірку? Як оцінила її успіхи пані Хігінс? Поясніть ставлення пані Хігінс до «експерименту» сина.

2. Що спонукало Елізу жбурнути пантофлю в Хігінса після блискучого складання заключного «іспиту»? Які риси характеру героїні проявилися в цьому епізоді?

3. Чим, на вашу думку, була зумовлена втеча Елізи з дому Хігінса?

4. Чому замість бути вдячною Хігінсу «знайдена» після втечі Еліза намагається чимдужче йому дошкулити, наголошуючи на вадах його вдачі? Яку мету має її «реванш»?

5. Як Хігінс пояснює свою симпатію до Елізи? Чи можна цю симпатію назвати коханням?

6. Хто здобув перемогу в фінальній розмові: Хігінс чи Еліза? Доведіть свою думку. Подискутуємо?

7. Чи свідчить упевненість Хігінса в тому, що з герцогинею та з квіткаркою слід поводитися однаково, про його демократизм та повагу до іншої людини? Підтвердіть свою відповідь конкретними прикладами з твору.

Співтворче читання

8. Як складеться подальша доля головних героїв? Самостійно знайдіть заключну авторську ремарку до п’єси, в якій дається детальна відповідь на це запитання, та порівняйте її зі своєю версією.

Узагальнюємо прочитане

1. Визначте психологічний та соціальний аспекти «експерименту» Хігінса. Які суспільні стереотипи він руйнує? Знайдіть у тексті відповідні цитати.

2. Які «побічні», тобто не враховані або не передбачені Хігінсом наслідки цей «експеримент» мав для дівчини?

3. Як упродовж п’єси змінюється ставлення Хігінса до «досліду» та «піддослідної»?

4. Коли, на вашу думку, вперше «оживає» створіння Пігмаліона-Хігінса? Обґрунтуйте свою відповідь.

5. Розкрийте психологічні мотиви бунту Елізи проти власного «творця». Чи досяг цей бунт мети? Аргументуйте свою думку прикладами з тексту.

6. Які аспекти додає до загальної дискусії погляд «оновленої» головної героїні?

7. Як у п’єсі переосмислюється античний міф про Пігмаліона? Яких нових значень він набуває?

8. Доведіть, що «Пігмаліон» Шоу за жанром є «п’єсою-дискусією». Узагальніть суть і основні позиції відтвореної у п’єсі «дискусії» та підбийте її підсумки. Подискутуємо?

9. Чи можна вважати «експеримент» Хігінса вдалим?

10. Який погляд перемагає в зображеній письменником дискусії довкола «експерименту»?

Філологічний майстер-клас

11. Як у мовленнєвій характеристиці героїв відбиваються їхні суспільні та психологічні якості? Наведіть конкретні цитати.

12. Простежте, як реалізується тема пробудження жіночої самосвідомості у п’єсах «Ляльковий дім» Г. Ібсена та «Пігмаліон» Дж. Б. Шоу. Визначте головні відмінності її художньої розробки в обох драмах.

Теми письмових творчих робіт:

1. Суспільна та моральна проблематика п’єси «Пігмаліон» Дж. Б. Шоу.

2. Еволюція характеру Елізи Дулітл у п’єсі «Пігмаліон» Дж. Б. Шоу.

3. «Пігмаліон» Дж. Б. Шоу як п’єса-дискусія.