Західна модерністська проза першої половини XX століття

Франц Кафка

(1883-1924)

Ф. Кафка — австрійський письменник, один із засновників модерністської прози. У його творчості глибина осмислення духовного життя доби Модерну сполучається з самобутньою образністю, яка балансує на грані гротескного та буденного, трагічного та іронічного. Недооцінений за життя, цей письменник після смерті здобув славу геніального пророка, котрий передбачив культурні й історичні катаклізми XX ст.

Життя Ф. Кафки у датах і фактах

3 липня 1883 р. — народився у Празі в родині комерсанта середнього достатку.

1893-1901 рр. — навчався у німецькій державній гімназії. Після її закінчення вступив до Празького університету, де студіював юриспруденцію.

1906 р. — отримав звання доктора права, після чого працював у страхових компаніях.

1909 р. — вперше надрукував уривки з незавершеного оповідання «Опис однієї боротьби».

1911 р. — подорожував Італією, Швейцарією, Францією.

1912 р. — розпочав роботу над романом «Зниклий безвісти» (інша назва — «Америка»: залишився незавершеним); написав новели «Вирок» та «Перевтілення».

1913 р. — опублікував збірник новел «Споглядання».

1914 р. — почав працювати над романом «Процес», котрий теж не завершив.

1915 р. — був нагороджений престижною премією ім. Г. Фонтане.

1917 р. — захворів на сухоти.

1919 р. — видав збірник новел «Сільський лікар», а також написав знаменитий «Лист батькові».

1922 р. — через стрімкий розвиток хвороби залишив службу й цілковито зосередився на літературній творчості. Підготував до друку новели «Голодомайстер», «Дослідження одного собаки», «Пора», «Співачка Жозефіна, або Мишачий народ», а також узявся за новий роман «Замок». Його, як і два попередні, не було дописано до кінця.

3 червня 1924 р. — помер від сухот у санаторії неподалік Відня.

У творчій лабораторії Ф. Кафки

На творче становлення Кафки справили вплив класики літератури XIX ст. — Ч. Діккенс, Г. Кляйст, Ґ. Флобер, Ф. Достоєвський, а також данський мислитель С. К'єркегор, згодом визнаний предтечею екзистенціалістської філософії. Однак успадковані від класичної літератури типаж «маленької людини», тема провини та кари, традиції сатиричного зображення бюрократії та практика використання фантастичних елементів із метою загострення реальних тенденцій духовного життя синтезувалися в текстах Кафки у модерністську картину світу. В її рамках найнеймовірніше поєднується з банальним повсякденним, найбезглуздіше виявляє незбагненну вищу логіку, а зовнішня життєподібність вказує на сюжети, що розгортаються у царині людського духу. Означення «кафкіанський», за допомогою якого зазвичай описують цю картину, нині докладається не лише до творчості австрійського письменника і навіть не лише до літератури, а й до певних життєвих ситуацій.

Головним джерелом творчості Кафки була його «внутрішня автобіографія» — особистий духовний досвід, здобутий унаслідок пережитих ситуацій, спостережень за зовнішнім світом та самоаналізу. Перебіг «внутрішньої автобіографії» визначили три вузлові проблеми: драматичний опір авторитарній владі батька; сприйняття шлюбу як способу унезалежнення від батька й водночас — як небезпечної перешкоди для літературної творчості (що призвело до низки розірваних заручин), а також гостре невдоволення власними текстами. Останнє заважало Кафці довершувати задумане та передавати готові твори до друку, а наприкінці життя спонукало скласти заповіт із вимогою знищити значну частину власних рукописів.

Свій духовний досвід письменник утілював у оригінальних інакомовних образах і сюжетах, побудованих на примхливому поєднанні фантастичного та буденного, трагічного та іронічного, натуралістичних деталей та складної затемненої символіки. Змальовуючи конфлікт особистості зі світом, він спирався не на соціальний чи психологічний аналіз, а на дослідження універсальних законів буття.

Характерні особливості художнього світу Ф. Кафки:

• Розробка тем утрати індивідуальності та відчуження особистості, недосяжності життєвих цілей, абсурдності буття, руйнівної сили мистецтва та ін.;

• Зображення конфлікту особистості з таємничою і абсурдною владою, що втілюється в постатях батька, богів, імператорів, суддів, службовців, розташованих на безкінечній бюрократичній драбині;

• Типові кафківські герої — це люди, що спромоглися на бунт, але виявилися надто слабкими та беззахисними, аби втримати позицію опору;

• Змалювання духовних та фізичних страждань людини, покараної незбагненною владою;

• Побудова сюжету за принципом саморозгортання;

• Метафори;

• Увага до багатозначності життєвих явищ та принципової множинності їхніх тлумачень;

С. 506-507.

РОЗДІЛ І

• Фіксація несподіваних проявів надприродного та абсурдного у повсякденному житті;

• Широке використання гротеску та іронії;

• «Сухий», емоційно нейтральний стиль.

Скарбничка дрібниць

З листа Ф. Кафки до нареченої Феліції Бауер:

«Турботи про тебе і про мене — це життєві турботи, вони належать до сфери життя й тому можуть поєднуватися з роботою в конторі, а от моя письменницька праця та контора, по суті, несумісні, оскільки письменництво лежить у глибині, а контора — на поверхні життя. Так усе й розгойдується вгору-вниз і неминуче має нас розірвати».

З «Листа батькові» Ф. Кафки:

«І я — Такий, як є (абстрагуючись від впливів життя), — я результат Твого виховання і моєї покірливості… Ти казав: „Не перечити!” — і таким чином хотів придушити в мені неприємні для Тебе сили опору, але Твій вплив був занадто сильний, а я був занадто слухняний; я замовкав, ховався під Тебе і наважувався поворухнутися лише тоді, коли опинявся так далеко, що Твоя могуть уже не досягала мене, принаймні безпосередньо…

Однак Ти знову поставав переді мною, і Тобі знову все здавалося „супроти”, хоча це було лише природним наслідком Твоєї сили та моєї слабкості».

Зі спогадів найближчого друга Кафки, письменника М. Брода:

«Абсолютна правдивість була однією з чільних рис характеру Кафки. Іншою його рисою була совісність, навіть у дрібницях… Вона найяскравіше виявлялася в питаннях моралі; він ніколи не залишав без уваги ані найменшої тіні несправедливості… його совісність була… наслідком загостреного почуття відповідальності. Я пригадую один спільний вечір, одразу ж після появи в пресі повідомлення про те, що Італія оголосила війну Туреччині. Ми були в театрі. Франц здавався вкрай стривоженим. В антракті він раптом сказав: „Зараз італійські військові кораблі стоять біля беззахисного берега”. І сумно посміхнувся».

«Одного дня, завітавши до мене по обіді (я жив тоді ще у батьків) і розбудивши своїм приходом мого батька, який спав на канапі, він замість вибачення дуже делікатно, немов заспокоюючи його, підняв руки і, стоячи навшпиньки, промовив: „Будь ласка, вважайте, що бачите мене уві сні”».

Голос письменника: із висловлювань Ф. Кафки

«У мене немає інтересу до літератури, література — не я сам, це моя плоть і кров; бути Іншим я можу».

«…у своїй родині я чужіший за чужинця».

«Існує ціль, але немає шляху, який вів би до неї; те, що ми називали шляхом, — лишень зволікання».

«…у місті, у родині, у професії, у суспільстві, у любовних стосунках… у взаєминах із народом, реальних або бажаних, — у всьому цьому я почуваюся незахищеним більше, аніж будь-хто».

Pro et contra: думки про письменника

«…його творчість — не що інше, як колосальний, відчайдушний і геніальний фрагмент, сколок із фрагментарного буття людства».

Д. Затонський

«Секрет Кафки в цій фундаментальній двозначності. Він завжди балансує між природним та незвичайним, особистим та універсальним, трагічним та повсякденним, абсурдом та логікою».

А. Камю

«Я відкрив для себе Кафку доволі пізно. Перше, що я прочитав, то було «Перевтілення», — вразило мене… Я тільки вгадував за цим щось жахливе — те, що може статися з кожним із нас, хоч воно і набуває тут цілком ірреального вигляду. …Я зрозумів це так, що кожен із нас може стати чудовиськом, що в кожному з нас криється така можливість. Чудовисько може показатися у будь-який момент. І тоді ми зазнаємо перевтілення. Інакше кажучи, чудовисько, що причаїлося всередині нас, здатне перемогти. Адже людська юрба, ба навіть цілі нації від часу до часу втрачають людську подобу; війни, повстання, погроми, різанина, колективні злочини, диктатури, репресії. І не лише частина тих форм, яких прибирає наша потворність».

Е. Йонеско

Горизонт сподівань. На що орієнтує читача заголовок новели «Перевтілення»? Спочатку Кафка хотів скласти з «Перевтілення» і двох інших новел — «Вирок» та «У виправній колонії» збірник під назвою «Кари». Які додаткові нюанси задуму «Перевтілення» проявляє цей план?