Роман XIX ст.

Франція

Шарль Бодлер - Із книги «Квіти зла» Примара

(Переклад I. Петровція)

Темрява

У склепі невимовної печалі,

Куди зла Доля вислала мене,

Де радісне проміння не сяйне,

Де вічна Ніч трима скрижалі,

Художник, Богом проклятий своїм,

Творю в пітьмі й творінь моїх не видко;

Тут куховарю цвинтарні наїдки,

Тут, скип’ятивши, власне серце їм.

Та враз просвітить, заіскриться, зблисне

Розкішний промінь — марево краси.

Коли ж у нім щось східне й беззахисне

Сягне своїх непереборних сил,

Я пізнаю — ввіходить величава

Вона! Вся — з ночі, та яка яскрава!

Рама

Як пишна рама дивно увінчала Майстерним пензлем зроблену картину, В якій природа в осяйну хвилину Незвичне і прекрасне поєднала, Так меблі, одяг, мідь, разки корала Несли її чарівності данину; здавалося, красу її єдину Уся та дивовижа обрамляла. Коханою всіма себе в'являла, Вчарована ж собою, дозволяла Принадливість розпещеного тіла Лиш атласній білизні цілувати, та в жоднім русі приховать не вміла Зрадливу пустотливість мавпеняти.

Портрет

Хвороба й Смерть за попелом гірким Розвіють полум'я, що в нас палало, Ці ніжні очі з поглядом палким, Вуста, де серце в щасті потопало, Цілунки всемогутні, як бальзам, В нестямності жагучій хміль крилатий, Що лишать по собі? — Чужим вікам В три олівці малюнок бліднуватий, та й він, як я, на самоті вмирає, Де сивий Час, байдужий дідуган, Крилом жорстоким дні мої стирає… Життя й Мистецтва винищивши лан, В душі моїй не вб'є рука лукава Тієї, хто для мене втіха й слава!