Роман XIX ст.

Франція

Поль Верлен - Поетичне мистецтво

(Переклад Г. Кочура)

Найперше — музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,

Бо наймиліший спів — сп’янілий:

Він невиразне й точне сплів,

В нім — любий погляд з-під вуалю,

В нім — золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

Люби відтінок і півтон,

Не барву — барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

Винищуй дотепи гризькі ті,

Той ум жорстокий, ниций сміх,

Часник із кухонь тих брудних —

Від нього плач в очах блакиті.

Хребет риториці скрути

Та ще як слід приборкай рими:

Коли не стежити за ними,

Далеко можуть завести.

Хто риму вигадав зрадливу?

Дикун чи то глухий хлопчак

Скував за шаг цей скарб, що так

Під терпугом бряжчить фальшиво?

Так музики ж всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав — шукати

Нову блакить, нову любов,

Щоб мчав, де далеч непохмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець…

А решта все — література.