Іван Андрійович Крилов

Бабка та Муравель

Жвава Бабка-Стрибунець,

Красне літо проспівала;

Озирнулась… Ба! Навала —

Від зими вже вихорець.

Помертвіло, голо в полі,

Вже нема квітної волі,

Як під листом будь-яким

Був готовий стіл і дім.

Все пройшло: зима холодна

Скруту й голод приведе;

Бабці вже співати зле:

В розум це ж кому спаде,

Щоб співати, як голодна!

Вбита горем і сумна,

Йде до Муравля вона:

«Не покинь мене, кум милий!

Дай мені набратись сили —

Й до весни лиш, любий мій,

Прогодуй і обігрій!»

«Кумцю, чудно щось тоді-то:

Чи ти працювала в літо?» —

Муравель її спитав.

«Чи ж до того, кумцю, було!

В моріжках м’яких у нас

Пустощі, пісні всякчас,

Так що й голову забула». —

«А, так ти…» —

«Я без біди

Літо ціле проспівала». —

«Проспівала? Добре дбала —

Та вже й потанцюй піди!»

(Переклад А. Присяжнюка)