Іван Андрійович Крилов

Вовк і Ягня

У сильного безсилий винен завсігди:

Цих прикладів в Історії ми досить знаєм.

Та ми історій не складаєм,

А в байці можем це розповісти.

У спеку до струмка зайшло Ягня напитись;

І треба ж тут біді случитись,

Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.

Ягнятко бачить він і хоче поживитись,

Та він цьому надать законних прав хотів,

І каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити

Потік цей прохолодний мій, Напій

Піском бруднити?

За це бо, далебі,

Зірву я голову тобі!»

«Якщо пресвітлий Вовк дозволить, Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю Від Світлості я нижче кроків на сто п’ю;

І гніватися він даремно зволить:

Адже мутить пиття ніяк не можу я»

«Так це брехня моя?

Негіднику! звідкіль таке нахабство в світі?

Пригадую, як ти в позаторішнім літі

Зі мною надто грубий був:

Цього я, друже мій, ще не забув!»

«Та згляньсь, нема мені ще й року зроду»,— Відмовило Ягня.— «То, певно, був твій брат».— «Не маю я братів».— «То, може, кум, чи сват, Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.

Самі ви, ваші пси і ваші пастухи

Мене б хотіли збути,

І шкодите мені ви всі по змозі всюди:

Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!»

«Ах, чим же винен я?» — «Мовчи, гоноровисте! Чи час тут розбирать провини всі, щеня? Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти».

Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.

(Переклад М. Терещенка)