Міфи та легенди народів світу

З найдавніших часів прийшли до нас міфи, які пояснюють закони природи, таємниці життя й смерті в образно-художній формі. Міф (гр. mythos — слово, сказання) — сказання про уявлення стародавніх народів щодо походження Всесвіту, явищ природи, богів, легендарних героїв. Фантастичні уявлення про світ притаманні усім народам світу. Легенди й перекази про богів, героїв, духів складали міфологічну систему первісних людей і були основним способом їхнього світосприйняття і світобачення. У міфах дійсне, історичне переплітається з недійсним, вигаданим, де діють не лише люди, а й казкові істоти, витвори народної фантазії: безсмертні боги, напівбоги, небувалі тварини. Там відбуваються неймовірні явища.

Учені умовно поділяють міфи на декілька категорій: етиологічні міфи, які розповідають про походження деяких рослин і тварин; астральні (космогонічні) — описують походження Землі й людини на Землі; героїчні міфи фіксують важливі моменти біографії героя.

Міфи складалися задовго до появи письма, тому одна й та ж розповідь про якогось бога чи героя могла існувати в численних варіантах: місцевих (у різних місцевостях), часових (що виникли за різних часів), авторських (залежно від того, хто опрацював міф). Схожі міфи є в різних племен і народів. Це пояснюється тим, що одне плем’я могло запозичити в іншого той чи інший міф. Іноді схожість міфів різних народів пояснюється первісною спорідненістю, спільним походженням цих народів — наприклад, греків, римлян, кельтів, слов’ян, індійців.

Карл Ґустав Юнґ стверджує, що міф — це форма колективної свідомості, міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина в первісному світі існує як невід'ємна частина роду. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Це одностайне ставлення до природи та родичів. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.

Міф — це спроба знайти реальні зв'язки з природою. Він не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою й зрозумілою людині. Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше, ніж того потребує природа, тобто, крім родинних, виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, перші правові норми.

Слід зазначити, що деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, легендою — історії про героїв-людей, засновані на історичних постатях та подіях.

Майже в кожного народу від прадавніх часів зберігаються перекази, де дійсне, історичне переплітається з недійсним, вигаданим, де діють не лише люди, а й казкові істоти, витвори народної фантазії: безсмертні боги, напівбоги, небувалі тварини; де відбуваються неймовірні явища — чудеса. За давніх часів люди сприймали міфи як правдиві розповіді про те, що було колись. Але минали віки, і їх починали тлумачити не в прямому, а в переносному розумінні. Тож у сучасному світі поняття «міф» означає те, чого не було насправді.

У Давній Греції міфи складалися задовго до того, як там поширилося письмо — грецька абетка. Саме міфи — із своєю динамікою подій, поетичністю й образністю, психологічним наповненням — стали основою літератури, скульптури, живопису, театрального мистецтва. Міфи Давньої Греції об'єднуються в тематичні групи, що їх сучасна наука іноді ще називає циклами.

Насамперед слід згадати про міфи, в яких розповідалося про виникнення й створення світу — тема, що споконвіку хвилювала людство й не втратила своєї приваби й донині. Давні греки по-різному пояснювали виникнення світу, і в міфах існує незчисленна кількість варіантів розв'язання цієї загадки.

У багатьох давньогрецьких міфах розповідається про народження богів — фантастичних істот, що втілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву. Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки «олюднювали», тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Багато уваги приділяли міфи діянням богів — часом сприятливим, а часом згубним для смертних людей. Боги в міфах щедро винагороджували тих, хто їх шанував, і жорстоко карали того, хто їх зневажав. Отож боги в міфах були подібні до людей з їхніми чеснотами й вадами.

Дуже цікаві міфи про «віки», тобто періоди історії людства. За цими переказами, людство послідовно пережило п'ять великих віків: першим був «золотий», коли люди жили щасливо, без турбот про хліб насущний і без воєн; другий називався «срібним» — теж досить щасливий, але люди перестали шанувати богів і тому були знищені; у «бронзовий» вік люди впали на землю, мов насіння з достиглих плодів, і, озброєні бронзовою зброєю, стали воювати одні з одними; наступний вік теж називався «бронзовим», від якого в пам'яті давніх греків залишилися вірогідні історичні події, зафіксовані ними в міфах, а саме — похід аргонавтів по золоте руно, війна ахейців з троянцями, відома в історії як Троянська війна, що стала змістом славнозвісної Гомерової «Іліади»; і, нарешті, «залізний» вік — сучасний період історії для давніх греків, вік жорстокостей і несправедливостей, вік невпинних воєн.

Поетичністю оповиті давньогрецькі міфи про фантастичні явища й чудеса, як, скажімо, перетворення самозакоханого Нарциса на гарну квітку, яка і нині прикрашає наше життя, або міф про німфу Дафну, котра, переслідувана закоханим Аполлоном, стала лавром — вічнозеленим деревом. Упродовж століть митці в різних видах і жанрах відтворюють славетний міф про скульптора Пігмаліона й вирізьблену ним прекрасну Галатею, яку він оживив своїм коханням.

Фантазія давніх греків витворила також і міфічні чудовиська: кентаврів — напівконей-напівлюдей, крітського Мінотавра з головою бугая й тулубом людини, страшних Горгон з гадюками замість волосся й поглядом, що перетворював живі істоти на каміння.

Хоч це і може здатися дивним, але в кожному природному явищі давні люди вбачали надприродну силу, хоча самі вони були органічною частиною цієї природи. Тому в міфах уся нежива природа олюднювалася, а людська доля наперед визначалася богами, й уникнути її не було спромоги, навіть боги не могли її переінакшити. Різні лиха, що їх зазнавали люди — чи то хвороба, чи смерть — були карою богів за якісь погані вчинки. За добро боги винагороджували людей, інколи наданням безсмертя, як, наприклад, Гераклові. І все-таки в міфах відбилося віковічне прагнення людей пізнати довколишній світ навіть усупереч богам.

Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Якщо наукові досягнення жерців Давнього Єгипту суворо утаємничувалися й не стали надбанням людства, демократизм давньогрецької міфологічної культури став золотим фондом у скарбниці вдячної людської спільноти.

Багато поколінь письменників, художників, скульпторів, архітекторів брали й досі беруть образи для своїх творів із міфології. Багатство древніх міфів було й до цього часу залишається основою для створення багатьох фольклорних та літературних творів.