Сакаріас Топеліус (1818 - 1898)

Де беруться казки

Сакаріас Топеліус — відомий учений і видатний письменник. Він жив у Фінляндії, але вважається казкарем не тільки своєї батьківщини, а й Швеції, бо писав свої твори шведською мовою. Його батько — Топеліус-Старший, лікар за фахом, — був одним із перших фольклористів Фінляндії. Топеліус-Молодший з дитинства знав і любив пісні-руни, захоплювався казками.

У студентські роки майбутній письменник вивчав медицину, але, отримавши ступінь магістра, а пізніше доктора філософії, з 1852 року почав викладати історію в гімназії. Уже в 1854 році професор Топеліус читав лекції з історії Фінляндії в Гельсінгфорському університеті. З 1873 по 1878 рік був ректором цього ж університету.

Сакаріас Топеліус здобув славу як автор історичних повістей для молоді, а особливо казок для дітей. У своїй книзі «Розповіді фельдшера» письменник розповідає історію Швеції й Фінляндії. З 1847 по 1852 рік побачили світ чотири книжки казок Топеліуса, які захоплено зустріли дітлахи. Його сповнених поезії казок ще ніхто не перевершив у фінській літературі. Письменник широко використовує казки лопарів, зберігаючи етнографічні предмети їхнього побуту. У казках «Різдво Троля», «Кнут-дударик», «Принцеса Ліннагуль», «Адальминина перлина» використовує мотиви й образи фольклору, народні повір’я про велетнів, тролів, ельфів, гномів та ін. У творах письменника постає сувора й велична природа Фінляндії, історія її народу.

Помер Сакаріас Топеліус 12 березня 1898 року.

Якось діти гралися в піжмурки. І домовилися між собою, що той, хто не зуміє добре сховатися, має розповісти казку. А як не розповість, то сидітиме й дивитиметься, як інші їстимуть суниці зі сметаною.

І от одному маленькому хлопчикові випало розповідати казку, а він, як на те, не знав жодної. Тому він пішов до вчителя й попросив:

— Будьте такі ласкаві, дайте мені казку, бо без неї я не дістану суниць зі сметаною.

— Добре, — мовив учитель. — Скільки буде дев'ять разів по сім?

— А хіба це казка? — спитав хлопчик.

— Так, це чудова казка, що зветься таблицею множення. Іншої я не маю.

Хлопчик подався далі й зайшов до свого дядька, що був генералом.

— Любий дядечку, дайте мені казку, бо я не дістану суниць зі сметаною, — попросив він.

— Що таке? — спитав генерал. — Ти не знаєш казки? Ось вона: «Кроком руш!»

— Таж це не казка! — мовив хлопчик.

— Це чудова казка, що зветься військовим статутом. Іншої я не маю.

Тоді хлопчик подався до свого дідуся, що був міським радником.

— Любий дідусю, — мовив хлопчик, — дайте мені казку, бо я не дістану суниць зі сметаною.

— Залюбки, — відповів дідусь. — За великі заслуги перед нашим містом мені дали орден.

— А хіба це казка? — спитав хлопчик.

— Авжеж, це чудова казка, що зветься ушануванням.

Хлопчик подався далі й зайшов до різника, що продавав у ятці м'ясо.

— Дуже вас прошу, дайте мені казку, бо я не дістану суниць зі сметаною.

— Залюбки, — відповів різник. — Із телячих ніжок роблять дуже добрий холодець.

— Але ж це не казка, — мовив хлопчик.

— Ви гляньте на нього! Казка, та ще й яка смачна!

І знову хлопчик подався далі й зайшов до самітного чоловіка, що писав книжки. Він сподівався, що там уже напевне дістане казку.

Той чоловік дав йому книжку, що мала назву «Про виховання дітей».

— Але ж це не казка, — зітхнув хлопчик.

— Казка, і навіть дуже мудра казка. Іншої я не маю.

Хлопчик зовсім зажурився. Він уже не знав, куди йому податися, а дуже хотів суниць зі сметаною. Врешті надумав зайти ще до бідних селян, що мешкали аж ген-ген під лісом.

— Люди добрі, — мовив він, — дайте мені казку, бо я не дістану суниць зі сметаною.

— Ми тобі казки не дамо, але нарадимо, де її й взяти, — відповіли йому селяни. — Іди лишень до лісу, там казки ростуть на кожному дереві.

Хлопчик пішов до лісу й справді побачив, що на всіх верхівках дерев, на всіх гілляках висіли казки. Вони визирали з-поміж березового листя, китицями висіли на смереках, а ялівець укрили так густо, що майже не видно було ягід.

Хлопчик, недовго думаючи, заходився збирати казки й невдовзі вже мав їх повні кишені. Потім іще напхав у шапку, а як і шапка була повна, то набрав і в жмені, стільки лиш улізло.

А тоді повернувся додому й не тільки заробив суниць зі сметаною, а й цілу зиму мав що розповідати своїм товаришам.

А коли вам, діти, треба буде казок, я розповім, де їх ще можна шукати.

Як настане літо, вийдіть дуже рано в поле, коли роса лежить на траві, і шукайте вздовж межі — там блищать тисячі казок, мов діаманти. Потім підіть на берег моря, де на воді граються маленькі кучеряві хвилі з білими баранцями, — то й є казки, написані блакитними літерами по воді, вмійте лише їх читати.

Восени дослухайтеся до шуму смерек, що розповідають предковічні казки про велетнів. Або пошукайте їх у вересові — він знає безліч казок, і під кожним листком їх заховано ще більше. Але то тужні казки, написані жовтими й блідо-рожевими літерами — від них вас огорне сум і журба.

Взимку можна читати чудові морозяні вірші-візерунки, вималювані на шибках або на вкритих інеєм деревах, а напровесні казки грають барвами на вечірньому небі, чудові казки про палаци фей, блискучі, мов зі щирого золота.

І восени, і взимку, і весною ви можете читати сріблясті зоряні казки — то найвеличніші й найчистіші казки на світі.

О, природа може розповісти вам силу-силенну казок, більше, ніж будь-хто з людей. І гори, й каміння, й дерева, й кущі — геть усі мають свої власні казки. І як же ви збагатитесь, коли захочете послухати їх.

Та коли ви вже станете глухі до природи, коли вона вже не промовлятиме до вас, то знайте: ви постарілися й ваше серце посивіло. Але навіщо носити в серці сивину? Будьте завше молоді, хоч і скроні ваші вкриє паморозь.