Легенди

Легенди про Беовульфа

Скандинавські легенди

Уривки

Юність героя

Здавна ми чуємо розповіді про доблесть датських конунгів. Їхня слава добута в битвах.

Перший із них — Скільд Скевінґ. Він багато страждав у дитинстві, а коли подорослішав, став воїном. Дорогою китів везли до нього данину кораблі із заморських країн. Великий був Скільд Скевінґ!

Боги нагородили конунга — народився в нього спадкоємець, якого назвали Беовульфом. Хлопчик ріс, мужнів, оволодівав військовим мистецтвом. Усе легко давалося Беовульфу: бій на мечах і палицях, метання списа. Він краще за всіх плавав, а човен, що вів Беовульф, ніколи не сідав на мілину. Радів старий конунг: гідний спадкоємець ріс у нього!

Мудрим був юний Беовульф: одного разу він розсудив суперечку тридцяти воїнів, які посварилися через одну монету. А було це так.

Три десятки воїнів поверталися з походу пустельним берегом моря. Багато скарбів везли вони додому: одного тільки золота в них було триста тюків. Раптом один із воїнів, який ішов попереду, закричав:

-Монета!

Воїни зібралися навколо. У піску чистим золотом блищала дивна монета. Ніхто не міг зрозуміти, з якої країни її занесло морськими хвилями. Дивовижний візерунок прикрашав монету, а в самому центрі була діра. Воїни стояли над нею, як заворожені.

-Це моя монета! — крикнув той, хто йшов попереду. — Я її першим побачив!

-Як би не так! — сказав старший воїн. — Я заберу її собі, як старший!

-Кожний із нас має право на цю монету! — обурилися інші.

І от уже духи братовбивства готові були злетіти на плечі воїнів. Мечі вийшли із піхов до половини. Горе, коли золото засліплює воїнів!

На щастя, берегом ішов Беовульф.

-Розсуди нас, молодий конунже! — крикнув старший воїн. — Ми не можемо розділити дорогоцінну знахідку!

-Розступіться! — сказав Беовульф. — Відкіля у вас ця монета?

-Ми знайшли її в піску! — хором відповіли воїни.

-Дайте подивитися!

Беовульф повертів монету, зважив її на долоні.

-Це чарівна монета з далекої країни. А діра в ній для того, щоб помирити тридцять дурнів, готових перебити один одного!

Молодий конунг дав монету старшому воїнові і сказав:

-Глянь крізь діру. Що ти бачиш?

-Клянуся Одіном! — закричав воїн. — Я бачу свій рідний дім, там, за пагорбами!

Кожен воїн подивився крізь отвір у монеті, і кожний побачив свій будинок.

-Стоячи на порозі домівки, ви все ще хочете битися один з одним? — запитав Беовульф.

Воїни мовчали. Їм не давав говорити сором.

Беовульф розмахнувся і кинув монету далеко в море. Немов золота рибка, блиснула вона у променях сонця, що сідало за обрій, і пропала. Воїни повернулися до своїх сімей і розповіли про мудрість юного Беовульфа.

Настав день скорботи: пішов у світ предків Скільд Скевінґ.

Крутобокий човен чекав свого конунга. Воїни склали на дно човна зброю й обладунки Скільда Скевінґа, розсипали самоцвітне каміння та перли. Тіло конунга вони поклали на ложе з ведмежих шкір, прикріпили на щоглі розшитий золотом прапор, а потім відпустили човен за течією.

Серця воїнів були сумні, смуток наповнював їхні душі. До яких берегів пристане човен, у якому упокоївся конунг Скільд Скевінґ?

Беовульф стояв у той день на самому краю кам'янистого урвища, дивлячись на те, як човен із тілом батька пливе в туман. Багато думок роїлося в його голові. Тепер йому доведеться правити!

Як Беовульф здолав Гренделя

Минув рік з того дня, як відплив до предків Скільд Скевінґ. Беовульф правив своєю країною, і всі були задоволені конунгом. Йому скорилися родичі, а з малої дружини виросло величезне військо.

Якось Беовульф зі своєю дружиною гостював у далекому замку на березі довгої ріки. Хазяїн замку радо приймав гостей. Бенкет дійшов до середини, і тут Беовульф помітив, що хазяїн сумний.

-Що засмучує тебе, друже? — запитав конунг.

-В околицях мого замку оселилося чудовисько на ім'я Грендель. Воно пожирає все живе. Щоночі я втрачаю добрий десяток моїх воїнів.

-На подяку за гостинність я позбавлю тебе чудовиська! — пообіцяв Беовульф.

За північ гості розбрелися у відведені їм покої. Беовульф узяв свій меч, запасся шматком сиру і вийшов за ворота замку.

Була холодна ніч. Яскраво світили зірки. Лише віддалений плескіт хвиль порушував тишу. Беовульф ледь не задрімав, але раптом відчув, як вітер куйовдить його волосся. Герой розплющив очі й побачив: по темному небу у світлі місяця пливе нечіткий силует. Це крила величезного чудовиська піднімали вітер.

Беовульф розрубав камінь, поклав між його половинками меча і став чекати.

Грендель із шумом опустився на берег і склав крила. Він важко дихав, з його пащі валила пара, з очей сипалися іскри. Здалеку прилетіло чудовисько!

-Де воїни, що повинні охороняти замок? — прогудів Грендель. — Люблю закусити озброєними воїнами — це моя улюблена гостра страва!

-Де мої солодкі камені? — виходячи з укриття, крикнув у відповідь Беовульф. — Я голодний!

-Що за комашка пищить у мене під ногами? — здивувався Грендель.

-Це я — пожиратель каміння! — відповів Беовульф. — Я починаю трапезу каменем і завершую її каменем!

-Невже ти, комашко, умієш їсти камені? — здивувався Грендель.

-Скільки завгодно! — відповів герой. — Дивися! З цими словами він надкусив шматок сиру.

-А ти, такий величезний, хіба не вмієш їсти камені? — запитав Беовульф.

-Не вмію, — зізнався Грендель, — але хочу навчитися. Покажи, які камені тут найсолодші!

-Спробуй ось цей, — показав Беовульф на камінь, усередині якого був захований меч.

Грендель роззявив пащу і проковтнув частування. Меч Беовульфа відразу ж вийшов із каменя і встромився у шлунок чудовиська.

-Ай-ай-ай! — закричав Грендель. — Камінь надто важкий для мого черева!

Беовульф почекав трішки, а потім голосно засвистів. Меч героя був так само вірний хазяїнові, як бойовий кінь вірний своєму вершнику. Сталь задзвеніла, напружилася і вирвалася з черева Гренделя. Чудовисько впало бездиханне.

Беовульф повернувся в гостинний замок. Хазяїн і гості прокинулися і зібралися в трапезній залі. Герой мовчки сів до столу і приступив до трапези.

-Усі мої воїни живі! — сказав хазяїн. — Я не спав ні хвилини, очікуючи приходу чудовиська. Якби Грендель з'явився, йому б скрутно було! Але — хвала Одіну! — ніч пройшла спокійно.

І тут Беовульф голосно розреготався.

-Друже, ти хріп голосніше за всіх! — сказав він хазяїнові. — Але турбуватися тобі і твоїм воїнам більше не треба.

З цими словами Беовульф кинув на стіл пазур із передньої лапи Гренделя.

Хазяїн і гості були вражені подвигом героя. Почався новий бенкет.

Хазяїн поступився своїм місцем на чолі столу Беовульфу: так він виказав свою повагу до гостя.

З того часу мир і спокій панували в тій державі. А з пазура Гренделя Беовульф вирізав амулет, що давав йому силу, відвагу і духовну міць.

Перекази О. Зав'язкіна Скандинавські міфи та легенди. — К., 2007.