Зав’язка. Десятирічний Оскар дізнається, що операція з пересадки кісткового мозку не допомогла. Він відчуває себе «поганим пацієнтом», бо його вигляд нагадує лікарям про їхнє безсилля. Батьки бояться зайти до нього, а лікар Дюссельдорф уникає прямоти. Тоді Бабця Ружа пропонує гру: жити так, ніби кожен день — це 10 років, і щодня писати листа до Бога.

Розвиток дії. Оскар проживає «дитинство», «юність» та «зрілість». Він закохується у Пеггі Блу, долає суперництво з Поп Корном та Шинкою. У свої умовні «тридцять» він одружується з Пеггі. У кожному листі до Бога хлопчик просить не іграшки, а духовні дари: мужність, розуміння та спокій. Він починає бачити світ і людей не через діагнози, а через їхні душі.

Кульмінація. Коли Оскару «минає 80 років», він тікає з лікарні в машині Бабці Ружі, бо хоче провести справжнє Різдво. Цей бунт змушує батьків нарешті бути щирими. Оскар розуміє, що вони — не «злі», а просто слабкі і смертні, як і він сам. Він дарує їм прощення, що стає найвищою точкою його внутрішнього росту.

Розв’язка. Останні листи сповнені тиші та споглядання. Оскар проживає «старість» до 110 років. Він бачить Бога у сонячному світлі і розуміє: життя — це щоденний подарунок. Оскар помирає, залишивши на тумбочці записку: «Тільки Бог має право мене будити». Бабця Ружа завершує історію листом, дякуючи за зустріч з хлопчиком, який навчив її любити світ по-справжньому.