Мольєр (1622-1673) - «ЗІРКА, ЯКА НІКОЛИ НЕ ЗГАСНЕ» - Бароко і класицизм

Підручник Зарубіжна література 8 клас - Є.В. Волощук - Генеза 2016

Мольєр (1622-1673) - «ЗІРКА, ЯКА НІКОЛИ НЕ ЗГАСНЕ» - Бароко і класицизм

Літературний багаж. Пригадайте, як і коли виник жанр комедії.

Яку роль у створенні комічного відіграють гумор та іронія?

Один з «Великої трійці» драматургів Франції XVII ст. - геніальний комедіограф Мольєр. Вистави за його драмами, що викривають вади, здавалося б, давно минулих часів, донині викликають щирий сміх у глядачів.

За три століття ці твори, перекладені багатьма мовами світу, не раз були перероблені й породили чимало наслідувань, а найкращі жарти з них увійшли в повсякденну мову європейців. Та й про самого Мольєра було написано десятки п’‎єс.

Жан Батіст Поклен (справжнє ім’‎я драматурга) народився 13 січня 1622 р. в Парижі. Його батько, придворний шпалерник і декоратор, був цілком задоволений своїм ремеслом, тому мав усі підстави сподіватися, що старший син продовжить його справу. Проте даремно: змалку залюблений у театр, Жан Батіст і на гадці не мав збавляти час у шпалерній майстерні.

Мольер (1622-1673)

Це захоплення підтримував дід хлопчика. Пристрасний театрал, він регулярно водив онука на спектаклі й щиро радів з того, що знайшов споріднену душу. Тим часом батько сприймав «забаву» Жана Батіста виключно як легковажну й неприбуткову справу. Тому коли син повідомив, що не збирається приєднуватися до лав славного цеху шпалерників, Поклен-старший вирішив вивчити його хоча б на юриста. Відтак хлопця відправили у знаменитий Клермонський колеж, де здобували освіту не лише заможні представники середніх станів, а й аристократи, у тому числі - французькі принци.

Потайки батько сподівався, що згодом Жан Батіст таки позбудеться своєї дивної пристрасті. Він навіть улаштував дев’‎ятнадцятирічного юнака, який саме успішно склав іспит на ступінь доктора права, служити при дворі короля Людовика XІІІ. Однак усе було марно. Придворному шпалернику довелося-таки змиритися з вибором «недолугого» сина й виділити йому частку материнської спадщини. Не вагаючись, Жан Батіст вклав отримані гроші у власну акторську трупу, яку створив разом з талановитою актрисою Мадленою Бежар.

Трупа зухвало нареклася «Блискучим театром», а її керівник, Жан Батіст Поклен, прибрав ім’‎я Мольєр. Так розпочалася театральна кар’‎єра драматурга - аж ніяк, утім, не «блискуча»... Крім Мадлени, в акторському складі не було жодного яскравого обдаровання. Сам Мольєр виявився абсолютно непридатним для ролей у трагедіях, які переважно ставив його театр. Спектаклі здебільшого провалювалися, а нечисленні глядачі зазвичай нагороджували лицедіїв гучним свистом і знущальним реготом. Справи дедалі погіршувалися, борги щодня зростали, і зрештою 1646 р., через три роки після свого народження, «Блискучий театр» закрився. Дивом уникнувши боргової в’‎язниці, Мольєр з кількома близькими друзями-акторами, серед яких була й Мадлена, покинув Париж.

Розпочався період подорожей, що тривав близько дванадцяти років. За цей час мандрівна трупа об’‎їздила всю Францію. Спочатку актори бідували, сяк-так заробляючи на шматок хліба, потерпаючи від утисків духовенства й нападок заздрісників. Однак саме тоді Мольєр виявив у собі два безперечних таланти - коміка і комедіографа, - що полонили будь-яку публіку, від ярмаркових роззяв до поважних сановників. Ці таланти й забезпечили успіх його колективу.

Відтак до казни мандрівного театру потекли гроші. Тепер Мольєр міг купувати нові костюми й декорації, запрошувати видатних акторів.

У лицедіїв навіть з’‎явилися багаті й впливові заступники. Незабаром слава про Мольера поширилася по всій країні й докотилася до королівського палацу. Герцог Філіпп Орлеанський запросив драматурга виступити перед самим Людовиком XIV. Загартований випробуваннями й популярністю комедіограф заледве гамував збентеження, повертаючись до столиці, з якої колись утік - розорений, осоромлений, але не зломлений.

Аби щонайліпше себе зарекомендувати, він вирішив показати трагедію Корнеля «Нікомед». Вишукана публіка нетерпляче очікувала на виставу, у якій знаменитий Мольєр мав виконати головну роль. Однак і сам спектакль, і акторська манера керівника трупи розчарували глядачів. Коли подив і нудьга, здавалося, уже остаточно пойняли розкішну залу, комедіограф наважився на відчайдушний учинок. Просто зі сцени він звернувся до короля - гордовитого молодого чоловіка - з проханням показати ще одну невелику комічну п’‎єсу під назвою «Закоханий лікар». Король задля годиться дозволив. І тут сталося диво. От як розповідає про цю подію в чудовій книжці «Життя пана де Мольєра» М. Булгаков: «Щойно на сцену вибіг закоханий лікар, у якому заледве можна було впізнати недавнього Нікомеда, - у залі почали усміхатися. При першій його гримасі - засміялися. Після першої репліки - почали реготати. А за кілька хвилин регіт перетворився на гуркіт. І видно було, як гордовита людина в кріслі... заходилася, схлипуючи, втирати сльози.

Раптом, абсолютно несподівано для себе, поруч верескливо зареготав Філіпп Орлеанський. В очах у закоханого лікаря раптом посвітлішало. Він зрозумів, що чує щось знайоме. Роблячи звичні паузи перед репліками, щоб пропускати вали реготу, він зрозумів, що чує знаменитий, невимовний, той, що свідчить про повний успіх комедії, обвал у залі, який у трупі Мольєра називався «бру-га-га!». Тут солодкий холодок відчув у себе на потилиці великий комічний актор. Він подумав: «Перемога!" - І додав фортелів. Тоді останніми зареготали мушкетери, що чергували біля дверей. А вже їм реготати не належало за будь-яких обставин».

Наслідком цього тріумфу стало рішення короля залишити трупу Мольєра в Парижі й передати її під заступництво герцога Орлеанського. Для вистав акторам надали приміщення Малого бурбонського палацу, де вони виступали по черзі з популярним італійським колективом. Так Людовик XIV благословив народження французького театру комедії, що став одним з головних досягнень європейського класицизму.

Відтоді з паризької сцени не сходили талановиті п’‎єси Мольєра, що висміювали різноманітні людські вади: манірність і святенництво, ревнощі й дурість, лицемірство й цинізм, зарозумілість і підлість, пихатість і обмеженість... Вибухи сміху й буря оплесків стали звичним супроводом мольєрівських спектаклів. Однак разом зі славою зростала й кількість ворогів, яких драматург мимоволі наживав, напрочуд точно зображуючи у своїх творах представників різних професій і верств суспільства.

Фронтиспіс першого видання комедії Мольєра «Мізантроп». 1666 р.

Автограф Мольєра

Деякі глядачі, упізнавши себе в його персонажах, погрожували зухвалому «комедіантові» судом. Інші у відповідь писали дошкульні п’‎єси- наклепи. Треті звинувачували Мольера в усіх смертних гріхах. Часом доходило й до гучних скандалів. Одним з них 12 травня 1664 р. завершилася прем’‎єра комедії «Тартюф», пізніше визнаної шедевром світового театру. У цьому творі драматург поглузував зі служителя церкви, який, удаючи святенника, намагався відібрати у свого благодійника майно і дружину. На знак протесту проти сатиричного зображення представника церкви королева Анна Австрійська, мати Людовика XIV, демонстративно вийшла із зали. Духовенство гнівно засудило комедію. Якийсь священик у листі до короля навіть запропонував публічно спалити і саму п’‎єсу, і її автора. «Тартюфа» заборонили, однак у списках він розійшовся по всій Франції і за її межами.

Незважаючи на гучну популярність, Мольєр постійно змушений був вислуховувати численні докори й безупинно захищати свій театр від інтриг. Проте гіркота слави не змогла отруїти його великої любові до сцени. Із цією любов’‎ю в серці Мольєр і пішов з життя - пішов, як справжній улюбленець театральної фортуни, блискуче зігравши до кінця роль у власній п’‎єсі. Протидія церкви завадила поховати генія з належними почестями. Однак уже на початку XIX ст. у Французькій академії було встановлено бюст Мольєра з лаконічним написом: «Для слави його нічого не потрібно, але для нашої слави він потрібен».

Коментар філолога

Протягом свого життя Мольєр написав десятки п’‎єс, серед яких найбільше визнання здобули «Смішні манірниці» (1659), «Сганарель, або Вдаваний рогоносець» (1660), «Школа дружин» (1662), «Тартюф» (1664), «Дон Жуан, або Кам’‎яний гість» (1665), «Мізантроп» (1666), «Скупий» (1668), «Міщанин-шляхтич» (1670), «Витівки Скапена» (1671), «Вдаваний хворий» (1673) та інші. Успіху мольєрівських комедій сприяла їхня сценічна ефектність, зумовлена насиченістю дії піснями, балетними інтермедіями1, яскравими комічними сценами. Та чи ж тільки самій ефектності твори драматурга завдячують гідним подиву довголіттям? Безперечно, має воно й глибші причини.

Одна з них полягає в тому, що зображені в мольєрівських п’‎єсах ситуації - це направду кумедні, вихоплені з життя картини, які передають саму суть висміюваних явищ. Шукаючи для своїх комедій матеріал, драматург, наприклад, певний час відвідував знайомого цирульника саме для того, щоб потайки записати цікаві історії й мовні «родзинки», якими рясніла безтурботна балаканина клієнтів.

1Інтермедія - невеликий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.

Водночас театр Мольєра зведений на міцному художньому підмурку, утвореному традиціями французьких народних театральних дійств, ренесансної народної сміхової культури та естетики класицизму. Завдяки цьому драматургові вдалося віртуозно поєднати яскраві сюжетні ситуації з деталями повсякдення, природність розгортання конфліктів - з граничним комізмом, досконалі літературні дотепи - із соковитими висловами народної мови. Та головне досягнення Мольєра полягало в тому, що свої по-справжньому смішні комедії він зумів наситити ідейним змістом, надав їм соціальної гостроти й вагомої моральної сили. Так було започатковано новий жанр - високу комедію, - що за своєю цінністю не поступався шанованому класицистами жанру трагедії.

Літературознавча довідка

Висока комедія - драматичний твір комічного характеру, що містить фарсові1 сцени, анекдотичні ситуації, висміювані людські типажі, але при цьому утверджує високу моральну ідею. Для високої комедії характерним є також поєднання комізму й трагізму. Засобами творення комічного в комедіях виступають гумор, іронія, сатира, сарказм.

Сатира - гостра критика з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ приватного, суспільного й політичного життя, що суперечать загальнообов’‎язковим принципам або встановленим моральним нормам.

Сарказм - зла й дошкульна насмішка, вищий ступінь іронії; засіб творення комічного, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства.

Коментар філолога

Яскравим прикладом високої комедії є п’‎єса Мольєра «Міщанин- шляхтич», яку драматург створив на замовлення Людовика XIV. Розгніваний зарозумілою поведінкою турецького посла, король висловив бажання, щоб у черговій комедії турки та їхні надміру пишні церемонії були виставлені на посміх. Із цією метою він доручив Мольєру й придворному композитору Люллі написати відповідну комічну п’‎єсу з музикою і танцями. Мольєр придумав кумедну церемонію урочистого посвячення марнославного буржуа в неіснуючий сан «мамамуші». Однак не вона стала головною в широко розгорнутій сатирі на «міщанина-шляхтича»...

Головний герой комедії - багатий, але неосвічений міщанин Журден - одержимий ідеєю отримати дворянський титул. Ця ідея набуває в його свідомості характеру своєрідної манії і стає предметом насмішок, адже, наївно наслідуючи дворянські звички, герой виявляє лише обмеженість і самодурство. Усі його зусилля, спрямовані на бажане «переродження», марні. Журденові не допомагають ні запізнілі уроки шахраюватих учителів; ні дружні стосунки з маркізом Дорантом, який обіцяє ввести міщанина у вище товариство, а тим часом безсоромно тягне з нього гроші; ні спроби завести роман з маркізою Доріменою, яка лише глузує з його комічних витівок.

1Фарсовий - від фарс: театральна п’‎єса легкого, грайливого змісту із зовнішнім комічним ефектом.

Розраховуючи видати дочку заміж за дворянина, Журден категорично відмовляється благословити її шлюб з Клеонтом, людиною чесною і гідною, але простого роду. Тоді слуга Клеонта, заповзятливий і веселий Ков’‎єль, влаштовує розіграш, видаючи свого господаря за сина турецького посла. Обдурений цим маскарадом, Журден поквапом вирішує зіграти весілля дочки зі «шляхетним турком». Щоб прискорити справу, він проходить інсценовану Ков’‎єлем церемонію посвячення в турецького «паладіна». У фіналі комедії щасливі закохані святкують свою перемогу, а разом з нею - і перемогу розуму над невіглаством і дурістю.

Мольєр не вважав комедію «низьким» жанром, оскільки вона відображає реальне життя звичайних людей (на відміну від класицистичної трагедії, що висвітлює події з життя монархів, видатних історичних особистостей і міфологічних персонажів), та й написати її набагато складніше. І справді, його комедії, що викривали різноманітні вади й учили перемагати зло сміхом, служили високій меті ушляхетнення людської душі не менш дієво, ніж трагедії Корнеля або Расіна.

Український мотив

Корифеї українського театру часто зверталися до сюжету та образів «Міщанина-шляхтича». Наприклад, І. Карпенко-Карий у комедії «Мартин Боруля» висміює бажання глитая здобути дворянський титул. Сюжетні лінії творів схожі. Мартин Боруля, задумавши стати дворянином, не хоче бути схожим на «мужиків». Мріє завести собак, їздити на полювання, грати в карти - робити все, що роблять дворяни. Як і Мольє- рів Журден, Боруля, на власний розсуд вирішивши долю дочки, віддає її заміж за «нібито шляхтича»...

У 1929 р. П. Куліш, не приховуючи, що саме твір Мольєра узяв за зразок, пише комедію «Мина Мазайло». В основі її сюжету - анекдотична історія про те, як харківський службовець Мазайло вирішив змінити своє прізвище, у якому вбачав причину всіх життєвих негараздів, на престижніше - російське Мазєнін. Ця комедія порушила важливе питання: чи готове українське суспільство бути Україною?

Українські драматурги, як і Мольєр, висміюють пихатість і прагнення наслідувати будь-які зовнішні ознаки вищого стану, не змінюючись при цьому внутрішньо. Адже важливі не титул, не костюм, не прізвище, а честь, гідність і розум, яких купити не можна.

Перевірте себе

1. Як у дитячі та юнацькі роки Мольєра виявилося захоплення театром?

2. З якими труднощами довелося стикнутися драматургу на шляху до широкого визнання? Розкажіть про подію, яка поклала край багаторічним мандрам трупи Мольєра.

3. Чим були викликані конфлікти вже відомого драматурга з громадською думкою?

4. Укажіть найважливіші особливості й художні досягнення мольєрівської драматургії. Розкрийте значення поняття «висока комедія».

5. Н. Буало вважав, що «Мольєр - це зірка, яка ніколи не згасне». Обґрунтуйте або спростуйте цю думку.

Перед читанням. Читаючи комедію «Міщанин-шляхтич», зауважте, за допомогою яких засобів автор створює комічний ефект.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.