Новелістика Наталени Королевої (1888–1966) постає як унікальне явище в українській літературі XX століття, позначене глибокою інтертекстуальною взаємодією з біблійними текстами. Її збірка «Во дні они» (1935) не просто переказує євангельські сюжети, а радикально їх переосмислює, вписуючи в модерністський контекст через призму християнської історіософії та культурології.
Контекст
Наталена Королева (1888–1966) є однією з найоригінальніших, проте тривалий час недооцінених постатей української літератури ХХ століття. Її творчість, що формувалася під впливом європейського Ренесансу та євангельських джерел, вирізняється високою інтелектуальністю та зосередженістю на трансцендентній природі людини. Активна творча фаза письменниці припадає на 1920-ті роки, коли вона оселилася в Чехії та одружилася з Василем Королівом-Старим. Примітно, що за життя її доробок не здобув широкого визнання. Лише в останні десятиліття спостерігається помітне зростання наукового інтересу до її прози. У 1930-х роках критика була роздвоєною: від схвальних рецензій, як-от «Чи справді повість «буцім-то релігійна?» П. Ісаїва, до нищівних студій на кшталт «Повість буцім-то релігійна» М. Рудницького. Після 1940-х років настало затишшя, зумовлене невідомістю місцезнаходження письменниці. З початку 1960-х років, завдяки оглядовим розвідкам Л. Биковського та О. Копача, а також публікаціям нових оповідань в еміграційній пресі, ім'я Королевої знову з'являється в літературному просторі, викликаючи полеміку щодо її біографії після виходу автобіографічної повісті «Шляхами й стежками життя». До 1980-х років її згадували переважно в спогадах митців діаспори, а пізніше О. Мишанич, Р. Федорів, В. Шевчук та інші дослідники почали публікувати ознайомчо-біографічні матеріали, оскільки більшість її творів залишалися раритетними. Системний аналіз інтертекстуальності її новелістики, зокрема використання агіографічних текстів, легенд, християнської літератури, фольклору та історичних хронік як прототекстів, залишається актуальним завданням сучасного літературознавства.Аналіз
Композиція збірки "Во дні они"
Збірка новел Наталени Королевої «Во дні они», видана у 1935 році, є центральним елементом її малої прози, що демонструє унікальний підхід до опрацювання біблійних сюжетів. Заголовок збірки є прямою цитатою з першого рядка другої глави Євангелія від Луки, що розповідає про початок земного шляху Сина Божого. Цей вибір одразу задає хронотоп твору, вміщуючи події в контекст як Старого, так і Нового Заповітів, що, за П. Дунаєм, поглиблює її філософську та богословську інтертекстуальність [2:188]. Тринадцять новел збірки беруть свої теми переважно з Євангелія від Луки, проте авторка художньо контамінує та зіставляє їх зі сказаннями інших євангелістів. Така поліфонічна структура дозволяє обігравати кілька євангельських сюжетів та мотивів у кожній новелі, посилюючи драматизм і психологічну глибину. Наприклад, у новелі «Прокажений» сюжет про зцілення Леві з Магдали розгортається у несподіваному напрямку, коли зцілений юнак, забувши вдячність, згодом обирає Варраву замість Ісуса, що є трансформацією розповіді з Євангелія від Матвія 27:15-21.Інтертекстуальна стратегія
Наталена Королева не просто цитує або переказує Святе Письмо, а використовує його як прототекст для створення цілком оригінальних творів. Її інтертекстуальна стратегія полягає у трансформації та модернізації євангельських мотивів, вписуючи їх у розріз проблем моралі, гріха, любові та віри. О. Баган підкреслює, що саме «католицька доктрина повела Наталену Королеву до художнього задуму намалювати, відчути й історично пояснити культурний, ментальний, духовний контекст Євангелія у збірці оповідань «Во дні они»» [1:665]. Письменниця вводить у біблійні сюжети нові деталі, психологічні мотивації та несподівані повороти, що змінюють традиційне сприйняття відомих подій. У новелі «Поклик», що базується на історії Закхея (Луки 19:1-10), авторка не лише зберігає основну сюжетну лінію, а й посилює її духовне наповнення через гіперболу про чудове зцілення жебрака Рехума, яка акцентує на важливості приходу Ісуса до Єрихону. Вона також переосмислює притчу про загублену вівцю, розширюючи інтертекстуальні межі твору.Наративна перспектива
Наративна перспектива в новелах Королевої часто характеризується присутністю всезнаючого наратора, який оперує «цілим корпусом загальних і спеціальних знань про час і місце зображуваних подій» [5:16], як зазначає Я. Поліщук. Це дозволяє авторці творчо реконструювати євангельські події в контексті доби, проникаючи у психологію та ментальність сучасників Ісуса Христа. Наприклад, у новелі «Гадарин» розповідь про вигнання демонів із біснуватого (Луки 8:26-39) обрамляється бесідою гадаринських священиків про данину римлянам та їхні очікування Месії. Такий прийом поглиблює біблійну інтертекстуальність, увиразнюючи психологічний малюнок персонажів. Внутрішні монологи, часто у формі невласне прямої мови, активізують двовекторну спрямованість нарації, як це видно у «Поклику», де роздуми Закхея про свій «світ» та «прив’язаність» розкривають його духовно здрібнілу натуру.Стильові особливості
Стиль Наталени Королевої у збірці «Во дні они» відзначається «археологічністю» (Я. Поліщук), що виявляється у поєднанні наукового знання з елементами стилізації. Письменниця майстерно використовує засоби творення комічного – іронію, сарказм, гротеск, гіперболізацію – для викриття людських вад. У «Гадарині» іронічна заувага священика Узи: «Ми надто недостойні, щоб приймати пророків!» після того, як гадаринці відмовляються від Ісуса заради свиней, є яскравим прикладом. Візуально-психологічні деталі, такі як «пас апостола Петра» у новелі «На морі Галилейськім», або «сяйво», що обумовлює раптову зміну філософії Закхея у «Поклику», надають текстам імпресіоністичного забарвлення. Королева не дає прямої портретної характеристики Ісуса, натомість акцентує на імпресіях, викликаних його появою у душі грішника, використовуючи світлові образи: «Висока біла Постать випливла з прозоро-синього холодку брами...», «білий рукав крилом майнув у повітрі» [3:219]. Це створює багатошаровий асоціативно-символічний підтекст, що, за А. Нямцу, встановлює змістові зв’язки між конкретно-історичним, національним та універсальним [4:53].Образи і символи
Символіка світла
Символ світла є одним з центральних у новелістиці Наталени Королевої, особливо у творах, що звертаються до образу Ісуса Христа. У новелі «На морі Галилейськім», коли апостоли бачать Ісуса, що йде по воді, авторка описує його появу через світлові образи: «Сріблясте, зеленаве, трохи блакитне - не йшло воно ні з неба, ні від землі: була ясна імла посеред чорного моря, що швидко більшала, яснішала й широким промінням лилась на оскаженілі хвилі...» [3:233]. Цей опис, відсутній у Євангелії від Матвія, є непрямим цитуванням Євангелія від Йоана, де Ісус говорить: «Я — світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йоан 11:8-12). Срібний колір, що домінує в описі, уособлює чистоту, шляхетність та святість Ісуса Христа, підкреслюючи його божественну природу. У «Поклику» світло також виступає каталізатором духовної трансформації Закхея, коли «сяйво» обумовлює раптову зміну його «хробачиної» філософії.Концепт дитини
Концепт дитини в новелі «Поклик» функціонує як наскрізний та ідейно-обумовлений євангельський символ. Коли Закхей, спостерігаючи за Ісусом, відчуває внутрішню зміну, це описується як «Дрібним, радісним сміхом, як у далекому дитинстві, затремтіло серце, мов блискуче-рябенький нашерх на срібній поверхні тихого озера» [3:220]. Ця ремінісценція відсилає до слів з Євангелія від Луки: «Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде» (Луки 18:17-21). Образ дитини тут символізує щирість, відкритість, відсутність гордині та здатність до безумовної віри, що є необхідними умовами для духовного спасіння. Через цей образ Королева розкриває внутрішній зміст новели, показуючи шлях до оновлення через смирення.Море і буря
Образ буремного моря, зокрема Генісаретського озера (або Галилейського моря), у новелі «На морі Галилейськім» є традиційним біблійним символом випробувань, хаосу та людської слабкості перед стихією. Шторм, що охоплює човен з апостолами, є не лише фізичним явищем, а й метафорою внутрішніх сумнівів та страхів учнів. Коли Петро починає тонути, злякавшись бурі, це підкреслює його «маловірність», як зазначає Ісус (Матвія 14:16-21). Проте поява Ісуса, що йде по воді, і його здатність вгамувати бурю символізують божественну владу над світом, здатність подолати будь-які перешкоди та дарувати спасіння. Море, що «слухняно слалось біля ніг ясної постаті» [3:233], стає символом підкорення хаосу божественному порядку.Прокажений як вигнанець
Образ прокаженого Леві у новелі «Прокажений» символізує не лише фізичну хворобу, а й соціальне та духовне відчуження. Королева психологічно вмотивовує його відстороненість: «...хвороби-прокляття, що робить з живого мерця!... Істоту, призначену на довічне животіння по гробовищах, відлучену й відмежовану від цілого світу. Істоту безневинно зганьблену...» [3:202]. Проказа тут виступає метафорою гріха та відкинутості, що робить людину «нечистою» в очах суспільства. Зцілення Леві Ісусом є актом милосердя та відновлення, проте подальша моральна деградація персонажа, його зрада Ісуса заради Варрави, перетворює його на символ духовної прокази, яка виявляється гіршою за фізичну. Леві стає «моральним покручем», чия душа «стерпла, мов змерзлий гад» [3:207], що ілюструє трагедію втраченого шансу на спасіння.Система персонажів
Леві (Прокажений)
Леві, юнак з Магдали, є центральним персонажем новели «Прокажений». Його соціальна роль спочатку визначена хворобою: він — вигнанець, «нечистий», приречений на самотність. Психологічно Леві переживає глибоке відчуження, що формує його світогляд. Після чудесного зцілення Ісусом, його функція у тексті змінюється: він стає прикладом моральної деградації. Замість вдячності та слідування за Вчителем, Леві швидко забуває про диво, його «швидко блідла згадка про подію» [3:206]. Кульмінацією його падіння є сцена, де він, «повний злости», кричить «Варра-а-ву!» [3:207], обираючи розбійника замість свого Спасителя. Леві символізує людську нестійкість, здатність до зради та духовну сліпоту, що призводить до втрати спасіння навіть після отриманого чуда.Апостол Петро
Апостол Петро у новелі «На Лазаровім хуторі» та «На морі Галилейськім» постає як постать, що поєднує щиру віру з людською слабкістю. Його соціальна роль — один з найближчих учнів Ісуса, майбутній стовп Церкви. Психологія Петра розкривається через його нестерпні страждання та внутрішні терзання після відречення: «Так, як пароксизм фізичного болю... стисло серце й думку пережите, чого ні забути, ні ні вигоїти не можна до смерті... «Не знаю Його!»» [3:209]. У новелі «На морі Галилейськім» його спроба йти по воді до Ісуса, а потім страх і сумнів, що призводять до падіння, ілюструють боротьбу віри та маловірності. Петро функціонує як символ віруючої людини, яка, попри свою відданість, схильна до сумнівів та помилок, але завжди отримує шанс на прощення та підтримку.Гадаринські священики та біснуватий
У новелі «Гадарин» представлено колективний образ гадаринських священиків та індивідуальний образ біснуватого. Священики, зокрема Уза, є представниками релігійної еліти, що очікує Месію, але їхні очікування зумовлені матеріальними інтересами (данина римлянам, добробут міста). Їхня психологія характеризується лицемірством та прагматизмом: вони відмовляються прийняти Ісуса, бо він «руйнує добробут цілого міста заради одного біснуватого дурня» [3:214]. Біснуватий, навпаки, є символом страждаючої людини, одержимої злом, яка потребує спасіння. Його зцілення Ісусом контрастує з реакцією священиків. Гадаринці, які обирають захист свиней замість приходу пророка, символізують матеріалізм, що затьмарює духовні цінності, та іронічно викриваються Королевою як «надто недостойні, щоб приймати пророків!» [3:214].Закхей
Закхей у новелі «Поклик» — старший митник Єрихону, багатий чоловік, чия соціальна роль пов'язана з владою та збором податків, що часто асоціюється з гріхом. Психологічно він постає як людина, що живе у «фізичній і духовній розкоші», «уміє не допускати до свого серця терпкости» [3:217]. Королева називає його «випасеним чоловіком», який створив свій «власний «світ», для якого він був центром і сонцем» [3:217], підкреслюючи його егоцентризм та духовну здрібнілість. Його функція у тексті — показати шлях до духовного перетворення. Цікавість до Ісуса, що перемагає його гординю (він піднімається на сикомор), призводить до раптової зміни його світогляду. Закхей символізує можливість спасіння для грішника, який готовий до покаяння та відмови від матеріальних прив'язаностей, що виражається у його обіцянці роздати половину майна бідним і повернути вчетверо тим, кого скривдив.Ісус Христос
Образ Ісуса Христа у новелістиці Королевої є центральним, але подається не через пряму портретну характеристику, а через його вплив на інших персонажів та через символічні образи. Він функціонує як Месія, Пророк-Чудодій, Син Божий, що несе спасіння, зцілення та духовне оновлення. Його дії – зцілення прокаженого, вигнання демонів, поклик Закхея, ходіння по воді – є кульмінаційними моментами, що розкривають його божественну природу та милосердя. Ісус символізує Абсолют, істину, добро та любов, до яких прагнуть або від яких відвертаються інші персонажі. Його присутність у новелах є каталізатором моральних виборів та трансформацій.Взаємодія персонажів
Взаємодія персонажів у збірці «Во дні они» часто будується на контрасті та моральному виборі. Ісус Христос є центральною фігурою, навколо якої розгортаються долі інших. Відносини між Ісусом та Леві, Петром, Закхеєм, біснуватим та гадаринськими священиками ілюструють різні реакції на божественний поклик: від щирого покаяння та трансформації (Закхей) до маловірності (Петро), зради (Леві) та лицемірства (священики). Королева майстерно перехрещує богословські наративи, вводячи персонажів з різних євангельських переказів (наприклад, Варрава та Каяфа з'являються в «Прокаженому»), щоб посилити драматизм та показати складність моральних виборів. Навіть нерозгорнутий апокриф про Юду, який «міркує над старозавітними пророцтвами» [3:231] разом з Лазарем, створює потужну інтертекстуальну напругу, натякаючи на майбутню зраду.Проблематика і теми
Головна проблема: Пошук Абсолюту та істини
Центральною проблемою новелістики Наталени Королевої є пошук Абсолюту та істини, що єднає її біблійних, античних та міфологічних персонажів. Письменниця досліджує, як людина, зіткнувшись з божественним, робить свій моральний вибір. Це питання розкривається через внутрішні конфлікти героїв, їхні сумніви, падіння та можливості для духовного відродження. Королева не дає однозначних відповідей, натомість пропонує читачеві спостерігати за складним процесом самопізнання та боротьби за власну душу. Збірка «Во дні они» є художнім осмисленням Божого закону, що, за словами епіграфа, «приносить мир душам» [3:202], і водночас викликом до реципієнта переосмислити власні моральні орієнтири.Другорядні теми
Новелістика Королевої розгортає низку важливих тем:- Моральна деградація та зрада: Тема виявляється у новелі «Прокажений», де Леві, зцілений Ісусом, згодом зраджує його, обираючи Варраву. Це ілюструє, як фізичне зцілення не гарантує духовного спасіння, якщо людина не долає власну злобу та забуття.
- Віра і сумнів: Ця дихотомія є центральною у «На морі Галилейськім», де Петро, йдучи по воді до Ісуса, починає тонути через страх і сумнів. Королева показує, що навіть найвідданіші учні піддаються людським слабкостям, але божественне милосердя завжди простягає руку допомоги.
- Матеріальне проти духовного: У «Гадарині» конфлікт між матеріальним добробутом (свині) та духовним спасінням (прихід Месії) вирішується на користь першого, що призводить до іронічного викриття лицемірства та духовної сліпоти гадаринців.
- Спасіння та покаяння: Тема розкривається у «Поклику», де багатий митник Закхей, який вважав себе центром свого світу, після зустрічі з Ісусом переживає глибоке духовне перетворення, відмовляючись від гордині та матеріальних прив'язаностей. Це підтверджує євангельську ідею, що «Син бо Чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло» (Луки 19:1-10).