Аналіз літературно-художнього твору
Аналізуючи художній твір, слід розрізняти ідейний зміст і художню форму.
А. Ідейний зміст включає:
1. Тематику твору — вибрані письменником соціально-історичні характери в їх взаємодії.
2. Проблематику — найбільш істотні для автора властивості й сторони вже відображених характерів, виділені й підсилені ним в художньому зображенні.
3. Пафос твору — ідейно-емоційне ставлення письменника до зображених соціальних характерів (героїка, трагізм, драматизм, сатира, гумор, романтика і сентиментальність).
Пафос — найвища форма ідейно-емоційної оцінки життя письменником, що розкривається в його творчості.
Утвердження величі подвигу окремого героя або цілого колективу є виразом героїчного пафосу, причому дії героя або колективу вирізняються вільною ініціативою і спрямовані на реалізацію високих гуманістичних принципів.
Передумовою героїчного в художній літературі є героїка дійсності, боротьба зі стихіями природи, за національну свободу і незалежність, за вільну працю людей, боротьба за мир.
Коли автор показує справи і переживання людей, яким властива глибока і неусувна суперечність між прагненням до піднесеного ідеалу і принциповою неможливістю його досягнення, то перед нами трагічний пафос. Форми трагічного вельми різноманітні й історично мінливі.
Драматичний пафос відрізняється відсутністю принципового характеру протистояння людини ворожим обставинам.
Трагічному характеру завжди властива виняткова етична висота і значущість. Так, відмінності характерів Катерини в «Грозі» і Лариси в «Безприданниці» О. Островського наочно демонструють різницю у вказаних видах пафосу.
Великого значення в мистецтві ХІХ-ХХ століть набув романтичний пафос, за допомогою якого утверджується значущість прагнення особистості до універсального ідеалу, що емоційно передбачається.
До романтичного близький сентиментальний пафос, хоча його діапазон обмежений сімейно-побутовою сферою прояву почуттів героїв і письменника.
Усі ці види пафосу мають стверджуючий початок і реалізують піднесене як основну і найбільш загальну естетичну категорію.
Загальною естетичною категорією заперечення негативних тенденцій є категорія комічного.
Комічне — це форма життя, яка претендує на значущість, але історично зжила свій позитивний зміст і тому викликає сміх.
Комічні суперечності як об'єктивне джерело сміху можуть бути усвідомлені сатирично або гумористично.
Гнівне заперечення соціальне небезпечних комічних явищ визначає цивільний характер пафосу сатири.
Висміювання комічних суперечностей в етично-побутовій сфері людських відносин викликає гумористичне відношення до того, що зображено. Висміювання може бути як заперечливим, так і таким, що утверджує дану суперечність.
Сміх в літературі, як і в житті, надзвичайно різноманітний у своїх проявах: усмішка, насмішка, сарказм, іронія, сардонічна усмішка, гомеричний регіт.
Б. Художня форма включає:
1. Деталі наочної зображальності: портрет, вчинки персонажів, їх переживання і мова (монологи і діалоги), побутова обстановка, пейзаж, сюжет (послідовність і взаємодія зовнішніх і внутрішніх вчинків персонажів у часі і просторі).
2. Композиційні деталі: порядок, спосіб і мотивування, опис зображуваного життя, авторські міркування, відступи, вставні епізоди, обрамлення (композиція образу — співвідношення і розташування наочних деталей в межах окремого образу).
3. Стилістичні деталі: образотворчо-виразні деталі авторської мови, інтонаційно-синтаксичні і ритміко-строфічні особливості поетичної мови в цілому.