Аналіз літературно-художнього твору

Аналізуючи художній твір, слід розрізняти ідейний зміст і художню форму.

А. Ідейний зміст включає:

1. Тематику твору — вибрані письменником соціально-історичні характери в їх взаємодії.

2. Проблематику — найбільш істотні для автора властивості й сторони вже відображених характерів, виділені й підсилені ним в художньому зображенні.

3. Пафос твору — ідейно-емоційне ставлення письменника до зображених соціальних характерів (героїка, трагізм, драматизм, сатира, гумор, романтика і сентиментальність).

Пафос — найвища форма ідейно-емоційної оцінки життя письменником, що розкривається в його творчості.

Утвердження величі подвигу окремого героя або цілого колективу є виразом героїчного пафосу, причому дії героя або колективу вирізняються вільною ініціативою і спрямовані на реалізацію високих гуманістичних принципів.

Передумовою героїчного в художній літературі є героїка дійсності, боротьба зі стихіями природи, за національну свободу і незалежність, за вільну працю людей, боротьба за мир.

Коли автор показує справи і переживання людей, яким властива глибока і неусувна суперечність між прагненням до піднесеного ідеалу і принциповою неможливістю його досягнення, то перед нами трагічний пафос. Форми трагічного вельми різноманітні й історично мінливі.

Драматичний пафос відрізняється відсутністю принципового характеру протистояння людини ворожим обставинам.

Трагічному характеру завжди властива виняткова етична висота і значущість. Так, відмінності характерів Катерини в «Грозі» і Лариси в «Безприданниці» О. Островського наочно демонструють різницю у вказаних видах пафосу.

Великого значення в мистецтві ХІХ-ХХ століть набув романтичний пафос, за допомогою якого утверджується значущість прагнення особистості до універсального ідеалу, що емоційно передбачається.

До романтичного близький сентиментальний пафос, хоча його діапазон обмежений сімейно-побутовою сферою прояву почуттів героїв і письменника.

Усі ці види пафосу мають стверджуючий початок і реалізують піднесене як основну і найбільш загальну естетичну категорію.

Загальною естетичною категорією заперечення негативних тенденцій є категорія комічного.

Комічне — це форма життя, яка претендує на значущість, але історично зжила свій позитивний зміст і тому викликає сміх.

Комічні суперечності як об'єктивне джерело сміху можуть бути усвідомлені сатирично або гумористично.

Гнівне заперечення соціальне небезпечних комічних явищ визначає цивільний характер пафосу сатири.

Висміювання комічних суперечностей в етично-побутовій сфері людських відносин викликає гумористичне відношення до того, що зображено. Висміювання може бути як заперечливим, так і таким, що утверджує дану суперечність.

Сміх в літературі, як і в житті, надзвичайно різноманітний у своїх проявах: усмішка, насмішка, сарказм, іронія, сардонічна усмішка, гомеричний регіт.

Б. Художня форма включає:

1. Деталі наочної зображальності: портрет, вчинки персонажів, їх переживання і мова (монологи і діалоги), побутова обстановка, пейзаж, сюжет (послідовність і взаємодія зовнішніх і внутрішніх вчинків персонажів у часі і просторі).

2. Композиційні деталі: порядок, спосіб і мотивування, опис зображуваного життя, авторські міркування, відступи, вставні епізоди, обрамлення (композиція образу — співвідношення і розташування наочних деталей в межах окремого образу).

3. Стилістичні деталі: образотворчо-виразні деталі авторської мови, інтонаційно-синтаксичні і ритміко-строфічні особливості поетичної мови в цілому.