ҐОНКУР, Едмон - Біографія, життя і творчість письменника

ҐОНКУР, Едмон - Біографія, життя і творчість письменника

(1822 - 1896)

ҐОНКУР, Едмон - творчість письменника

ҐОНКУР, Едмон (Goncourt, Edmondge - 26.05.1822, Нансі - 19.07.1896, Шанпросе) і Жуль (Jules — 17.12.1830, Париж - 20.06.1870, там само) — французькі письменники.

Походили зі середовища провінційного дворянства. Батько братів Ґонкур, офіцер наполеонівської армії, рано помер. Життя братів Ґонкур не багате на події. У Парижі вони жили самотньо, наповнюючи своє життя напруженою працею.

Революція 1848 р. не збудила у братів Ґонкур цікавості до політики. У своєму «Щоденнику «вони занотували: «Революції — це не що інше, як перетягування на нову квартиру колишньої ницості, марнославства, корупції...»

Сферою глибокої зацікавленості братів Ґонкур стало мистецтво. У 1851 р. вийшов друком їхній перший роман «У 18... році»(«En 18 ...»), в якому образ головного героя роману Шарля відобразив негативне, скептичне ставлення авторів до соціальної активності і протиставив їй активність творчу. Роман не мав успіху.

Брати Ґонкур зверталися до журналістики. У 1852— 1853 pp. вони публікували критичні статті та фельєтони у паризьких газетах «Еклер» і «Парі». За процитований в одній зі статей фривольний віршик поета XVI ст. Таюро були притягнуті до суду. Після вдалого завершення процесу брати Ґонкур прониклися відразою до журналістики і звернулися до історії. У 50-х роках вийшли друком їхні історичні праці «Історія французького суспільства епохи Революції» («Histoire de la societe francaise pendant la Revolution», 1854), «Історія французького суспільства епохи Директорії» («Histoire de la societe francaise pendant le Directoire», 1855), «Історія Марії-Антуанетти» («Histoire de Marie Antoinette», 1858), «Інтимні портрети XVIII століття» («Portraits intimes du XVIII-e siecle», 1857), «Жінка у XVIII столітті» («La Femme au XVIII-e siecle», 1862). У своїх історичних книгах брати Ґонкур створили новий тип історичного дослідження, де в центрі уваги не макро-, а мікроісторія, тобто побут, звичаї та смаки суспільства досліджуваної ними епохи. Брати Ґонкур намагалися на основі детального, скрупульозного вивчення фактів і документів епохи відтворити її справжнє обличчя.

Цей метод роботи брати Ґонкур перенесли на вивчення мистецтва у книзі «Мистецтво XVIII століття» («L’Art du XVIII-e siecle», 1859— 1875). XVIII ст. у трактуванні братів Ґонкур — час торжества людської індивідуальності. У творчості художників цього століття для них близьке вміння схоплювати життєві враження у їхніх життєвих проявах. Брати Ґонкур заявили про себе як про знавців образотворчого мистецтва епохи Просвітництва і як про письменників імпресіоністичної орієнтації. Історичні праці братів Ґонкур стали підготовчим етапом до їхньої художньої творчості 60-х років.

На початку 60-х років брати Ґонкур мали репутацію талановитих письменників і серйозних істориків, увійшли у коло відомих літераторів, які збиралися з 1862 року у ресторатора Маньї. Брати Ґонкур познайомилися з Ґ. Флобером, Т. Готьє, Ш.О. Сент-Бевом, І. Теном, Жорж Санд, І. Тургенєвим.

У романі «Шарль Демайї» («Charles Demailly», 1860) йдеться про долю молодого талановитого літератора, зацькованого журналістами. «Шарль Демайї», а також і наступні романи братів Ґонкур — «Сестра Філомена» («Sxm Philomene», 1861), «Рене Мопрен» («Renee Mauperin», 1864) продемонстрували смак письменників до документів, майстерність психологічного аналізу та деталізованого опису, гостре відчуття колориту і підвищену вразливість. В основі сюжетів цих романів — реальні події, прототипами головних героїв часто були знайомі братів Ґонкур. Проте романи братів Ґонкур не є біографічними, оскільки їх цікавила не стільки еволюція героя, скільки драма його зіткнення із середовищем.

«Жерміні Ласерте» («Germinie Lacerteux», 1865) — найкращий роман братів Ґонкур. Це розповідь про звичайну селянську дівчину Жерміні, котра приїхала в Париж і найнялася на службу до доброї жінки похилого віку. Жерміні закохується в сина крамаря Жупійона, котрий експлуатує її, змушуючи залізти в борги, і незабаром залишає. Покинута Жерміні спускається на дно і помирає на лікарняному ліжку. Роман, який претендував, за висловом письменників, на «клінічний аналіз кохання», свідчив про їхню зацікавленість фізіологічним підґрунтям складних психічних феноменів і зближував братів Ґонкур зі ще не сформованим натуралізмом.

Натуралістичним було і прагнення братів Ґонкур розширити сферу художнього, ввести в неї зображення низів суспільства, і орієнтація на скрупульозне вивчення і детальне відтворення натури, що спричиняло фрагментарність їхнього художнього бачення.

У «Жерміні Ласерте» брати Ґонкур дали взірці імпресіоністичного стилю. Своє завдання вони вбачали в тому, щоби «створити найживіше враження людської правди» з допомогою картин і діалогів, слабо пов’язаних єдиним розповідним стрижнем. Продовжуючи флоберівські традиції, брати Ґонкур прагнули до послаблення зовнішнього драматизму дії в романі: інтрига відходить на другий план. Одним із найрозробленіших прийомів дедраматизації у братів Ґонкур став імпресіоністичний пейзаж.

Свою заслугу брати Ґонкур вбачали у створенні «L’ecriture artiste» («художнього письма»), з цією метою вони удавалися до маловживаних слів, до створення неологізмів, незвичних поєднань слів, руйнування традиційних синтаксичних конструкцій, словесної передачі майже невловимих відтінків і субстантивації прикметників. Як зазначав французький дослідник А. Тібоде, «стиль братів Ґонкур полягає в тому, щоб максимально скоротити дистанцію поміж сприйняттям і фразою, вивести з фрази все, що не є безпосереднім сприйняттям».

Тенденції до естетизації дійсності і до фізіологізації посилились у двох наступних романах братів Ґонкур «Манетт Саломон» («Manette Salomon», 1867) і «Пані Жервезе» («Madame Gervaisais», 1869), що є історіями розпаду людського «я» під впливом сильної пристрасті та середовища.

У 1870 р. помер Жуль Ґонкур. Едмон Ґонкур, котрий важко пережив смерть брата, продовжував вести знаменитий «Щоденник» («Journal»; опубл. у 1956 — 1958 pp.), у якому фіксував свої спостереження і враження, закінчив роман «Дівка Еліза» («La Fille Elisa», 1877), задуманий братами у 1862 р.

Найкращим твором Едмона Ґонкура став його роман «Брати Земґанно» («Les freres Zemganno», 1879), історія двох братів-акробатів, що містить автобіографічні епізоди і пронизана сумом та тонким ліризмом за втраченим братом. Проте у передмові до роману Едмон Ґонкур декларує відхід від змалювання низів суспільства і прагнення написати «реалістичний роман про витончене».

У своїх пізніх романах «Актриса Фостен» («La Faustin», 1882) і «Шері» («Cherie», 1884) Едмон Ґонкур втілив принципи, проголошені ним у передмові до «Братів Земґанно»: він створив «монографії душ» елегантних панн, актриси і дівчини зі шляхетної сім’ї. У цих романах посилюються натуралістичні тенденції. «Шері» зближував Едмона Ґонкура з декадентською літературою.

Пошук способів драматизації романної розповіді привів Едмона Ґонкура ще в 1876 р. до японського живопису, у якому йому імпонували рафінованість, шляхетність, відсутність дешевого драматизму. Підсумком вивчення японського мистецтва стали дві книги: «Утамаро, художник зелених будинків» («Outamaro, le peintre des maisons vertes», 1891) і «Хокусаї» («Hokusa’i», 1896).

З 1885 p. у будинку Едмона Ґонкура в Отьойе щотижня збиралось літературне товариство.

На «горищі» в Едмона Ґонкура бували Е. Золя, А. Доде, С. Малларме, М. Баррес, Ж.К. Гюїсманс.

За заповітом Едмона Ґонкура його спадок призначався у фонд щорічних літературних премій за кращий художній твір у прозі. Премію присуджували десять академіків. Першими академіками, згідно із заповітом Едмона Ґонкура, стали Ґ. Флобер, Т. де Банвіль, А. Доде, П. Клодель та ін. Так була започаткована традиція присудження «Гонкурівської премії», яка й досі є однією із найпрестижніших літературних нагород Франції.

У творчості братів Ґонкур складно переплітаються і взаємодіють натуралістичні, реалістичні та імпресіоністичні тенденції. Проголошуючи реалістичний принцип правди і достовірності в мистецтві, брати Ґонкур засобом їхнього досягнення проголошують відчуття, враження, отримуване художником від вивчення природи, пильного її спостереження. Брати Ґонкур з їхнім культом безпосередності, суб’єктивності, витонченості не лише стоять біля витоків французького натуралізму, а й є попередниками французького психологічного роману М. Пруста.


В. Триков



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.