ЖАКОБ, Макс - Біографія, життя і творчість письменника

(1876 - 1944)

ЖАКОБ, Макс - творчість письменника

ЖАКОБ, Макс (Jacob, Max -11.07.1876, Кемпер, департамент Фіністер — 05.03.1944, концтабір Дрансі) — французький письменник і художник.

Народився в єврейській сім’ї. У вісімнадцятирічному віці перебрався з Бретані в Париж. Тривалий час поневірявся, змінивши низку професій: був прикажчиком, акомпаніатором, секретарем, навіть «сестрою милосердя». На початку XX ст. зблизився з П. Пікассо, Г. Аполлінером, Ж. Браком, виступав апологетом кубізму в живописі та поезії. Близький друг Жакоба — Аполлінер писав: «Щоранку Макс Жакоб пише вірші, у другій половині дня відпочиває, займаючись живописом, а вечір приділяє друзям, приятелям і граціям».

Жакоб почав друкуватися із 1903 р. Перші твори Жакоба — дитячі казки «Король Кабуль і крихітка Говен» («Le roi Kaboul et marmiton Gauvin», 1903), «Сонячний велетень» («Le ge-ant till solell», 1904).

У 1910-х pp. його помешкання (знаменитий будинок на вулиці Равіньян, 13) стало центром паризької богеми. 1915 р. Жакоб прийняв католицьку віру (хрещеним батьком був П. Пікассо). У результаті цього навернення з’явилася книга «Захист Тартюфа. Екстази, каяття совісті, сни, молитви, поеми і міркування наверненого у християнство єврея»(«La Defense de Tartuffe...», 1919).

Ранні твори Жакоба поєднують гротеск і містику (сам поет вважав себе візіонером), фривольний анекдоті «життя святих». їм притаманні іронічне сприйняття світу і відчуття абсурдності людського існування. Ж. був певен того, що саме кубізм відкриває сучасній людині дорогу у «потойбічний світ». Експериментальна за стилістикою книга «Святий Маторель» («Saint- Matorel», 1911) є своєрідним життєписом вигаданого святого, якому притаманні автобіографічні риси. У книгах «Містичні та бурлескні твори брата Матореля» («Les Oeuvres mystiques et burlesques du frere Matorel», 1912), «Ріжок із гральними кістьми» («Le cornet a des», 1917) та ін. Ж. звернувся до жанру поезії у прозі. У своїх поезіях Ж. поєднує християнські мотиви та фантастичні образи-міфи, широко застосовує «заумну мову», каламбури й алітерації («Центральна лабораторія» — «Le laboratoire central», 1921; «Ті, що каються в рожевих трико» — «Les penitents en maillots roses», 1925).

Після смерті Аполлінера (1918) Жакоб став натхненником нової генерації авангардистів — дадаїстів і сюрреалістів. Його книга «Поетичне мистецтво» («Uart poetique», 1922) пропагує ірраціоналізм, закликає до відмови від сюжету та інших конструктивних елементів твору. У 20-х pp. вийшли друком романи Ж. «Філібют, або Золотий годинник» — («Filibuth, ou La montre en or», 1922), «Ділянка Пушабалъ» («Le terrain Bouchaballe», 1923).

Друга світова війна застала Жакоба в абатстві Сен-Бенуа-сюр-Луар, де він мешкав понад 20 років. У період гітлерівської окупації Парижа Жакоб змушений був ходити з жовтою зіркою на руці — знаком його єврейського походження. Як єврей, він на початку 1944 р. потрапив у фашистський концтабір Дрансі (пересильний пункт, звідки відправляли в Освенцим, де загинули всі родичі Жакоба). Там він захворів і помер.

Після війни за активної участі П. Пікассо було засноване товариство «Макс Жакоб». Воно друкує твори поета, аз 1951 р. вручає щорічні літературні премії за найкращу збірку поезій.

Є. Васильєв