Література першої половини ХХ століття

Друга світова війна у дзеркалі літератури

Олександр Твардовський (1920-1971)

Ослаблена, пригнічена сталінськими репресіями 30-х років, в важкі роки війни з фашистською Німеччиною російська поезія переживала надзвичайний підйом і порив творчого ентузіазму. «моральні категорії, - писав Олексій Толстой, - набувають вирішального значення на цій війні. Слово вже не тільки вуглина, що палає в серці людини, слово йде в атаку мільйонами багнетів, слово набуває міці гарматного залпу» В ці роки ідеологічний контроль і диктат над літературою був ослаблений, усі сили, в тому числі і сили творчої інтелігенції були мобілізовані на боротьбу з ворогом. В період 40-х років воєнна тематика беззаперечно домінує і в прозі, і в поезії, і саме в колі цієї, здавалося б не ліричної тематики, з’являються справжні поетичні шедеври, висуваються талановиті поетичні особистості. Внесок в довгоочікувану перемогу над ворогом, який здійснили силою свого впливу на бійців такі поетичні знахідки, як «В землянці» О.Суркова, «Вогник» М.Ісаковського, «Вбий його» К.Симонова, «Священна війна» В.Лебедєва-Кумача, «Темна ніч» В.Агатова, «Вечір на рейді» О.Чуркіна очевидці і пізніші історики вимірювали (і це не було перебільшенням) масштабами дій цілих дивізій або й армій, а безпрецендентний, фантастичний ентузіазм, який викликала і на фронті, і в тилу поява знаменитого вірша К.Симонова «Чекай мене» оцінювали як один з факторів, що, поряд з полководницьким генієм Жукова, мав вирішальне значення для перелому ходу війни. Усього під час війни на лінії фронту перебувало понад тисячі письменників. З них понад чотирьохсот не повернулись з війни. До плеяди поетів, що, за висловом В.Маяковського, «к штыку приравняли перо» і відіграли неоціненну роль в піднятті бойового духу захисників вітчизни, належить і Олександр Трифонович Твардовський.

Твардовський народився 21 червня 1910 року на хуторі Загор’є Смоленської області, в родині коваля. З 14 років Твардовський приймає активну участь в громадському житті села, стає сількором, надсилає в смоленські газети та журнали репортажі про зміни, які відбуваються у селі, про зловживання місцевої влади. Вірші Твардовський почав складати ще раніше, як він пригадував, ще до того, як навчився писати. З 1925 року вірші Твардовського починають з’являтися в пресі.

В літературу Твардовський увійшов ще до війни поемою «Країна Муравія»(1936), яка зробила його ім’я популярним. В поемі мова йшла про колективізацію, яка масово розгорнулась по селам в кінці 20-х — в 30-ті роки. Головний герой поеми Микита Моргунок також стає колгоспником, але не відразу. На початку поеми він мріє про чарівну країну Муравію, в якій він матиме власну землю, власне господарство, де зможе одноосібно працювати, примножуючи свої статки, так, щоб вони були не меншими, ніж у сільського куркуля Бугрова. В передвоєнні роки з’явилося кілька збірок віршів О.Твардовського «Вірші»(1937), «Дорога»(1938), «Про Діда Данилу»(1938), «Сільська хроніка»(1939) та інші, в яких автор переважно торкається злободенних проблем тогочасного села. В роки війни його ім’я передусім асоціювалося із створеним ним образом знаменитого бійця Василія Тьоркіна. Образ мав свою передісторію. Вперше він виник під час радянсько-фінської війни 1940 р., в якій Твардовський приймав участь як кореспондент однієї з військових газет. Тоді це був фейлетонний персонаж — Вася Тьоркін, над створенням образу якого працював цілий колектив авторів. В порівнянні з пізнішим Василієм Тьоркіним цей образ був тоді патетично більш зниженим, більш комічним, не визначеним остаточно в характері своєї смислової та емоційної спрямованості. В роки Великої вітчизняної війни Твардовський знову повертається до цього образу, і тепер працює над ним більш серйозно і цілеспрямовано. «Тьоркін», - згадував Твардовський, - по тодішньому моєму задуму, повинен був поєднати доступність, неускладненість форми — безпосередню спрямованість фейлетонного «Тьоркіна» — з серйозністю і, можливо, навіть ліризмом змісту». Наслідком цієї роботи і стала легендарна «книга про бійця, без початку і кінця», поема «Василь Тьоркін».

Василь Тьоркін (1941-1945). Зміст поеми — героїчна боротьба, яку вів з ворогом в роки Великої Вітчизняної війни радянський народ. Його уособленням і постає в поемі рядовий боєць Василій Тьоркін: «Теркин — кто же он такой? / Скажем откровенно: / Просто парень сам собой / Он обыкновенный. / Впрочем, парень хоть куда. / Парень в этом роде / В каждой роте есть всегда, / Да и в каждом взводе». В поемі Тьоркін зображений з різних боків, в різних епізодах війни, а потім і переможного наступу, в різних ситуаціях (героїчних, побутових, комічних). Початок подій, відображених у поемі, припадає на 1942 рік, коли перелом у війні ще не був досягнутий, і Радянська армія вела кровопролитні бої на усіх фронтах з фашистами. Важкий настрій початкових днів війни, викликаний відступами, поразками і втратами бойових товаришів, відбився в перших розділах поеми («На привалі», «Перед боєм», «Переправа», «Про війну»). Тьоркін пригадує, як в перші місяці війни його військова частина потрапила до оточення, як швидке просування і військова міць ворога породжували закономірну розгубленість і страх серед молодих, недосвідчених бійців. Водночас Тьоркін на власному досвіді переконує бійців, які його слухають, що ворог страшний, але лише для тих, хто його боїться і хто ще не навчився з ним боротися. В розділі «Про війну» Тьоркін пояснює , що таке війна, якою мусить бути поведінка на ній людини, що допомагає людині вижити на війні, не втративши при цьому людської гідності і, навпаки, здобуваючи авторитет і повагу серед бойових побратимів. Вже в цих, перших розділах високі моральні взірці героїчної поведінки радянського солдата Твардовський ілюструє мужніми вчинками Тьоркіна. В розділі «Переправа», наприклад, описується, як, ризикуючи життям, Тьоркін двічі за ніч в зимову пору, незважаючи на крижану воду, перепливає річку з тим, щоб передати прохання свого командира підтримати вогнем захоплений ними плацдарм. В розділі «Тьоркіна поранено» розповідається про інший героїчний вчинок бійця а також про військову взаємовиручку. Під час бою Тьоркін, проводячи телефонну лінію, вступає в бій з німцями, відвойовує у них бліндаж, обороняється і потрапляє під обстріл власної артилерії. Пораненого, його врятовують танкісти, з якими пізніше, в подальші місяці війни доля знову зведе його.

Наступних п’ять розділів поеми («Тьоркіна поранено», «Про нагороду», «Гармошка», «Два солдати», «Про втрату») тематично пов’язані з пораненням Тьоркіна. Тьоркін в мріях уявляє, як, нагороджений медаллю за відвагу, він міг би прийти у рідне село, з яким би захопленням і повагою дивилися на нього дівчата. Повертаючись з госпіталю назад на фронт, Тьоркін зустрічає тих самих танкістів, які підібрали його після поранення. На пам’ять про зустріч вони дарують йому гармошку свого командира, що загинув незадовго до цієї нової зустрічі. Зупинившись на відпочинок в хаті старого селянина, колишнього солдата, Тьоркін допомагає йому по господарству і обіцяє йому, що радянські війська обов’язково вийдуть переможцями із двобою з фашистськими окупантами. Подарувавши зустрічному бійцю замість загубленого ним свій кисет, Тьоркін напівжартома-напівсерйозно зауважує, що втратити кисет — невелика біда, головне — не втратити б матір-Росію. В наступному розділі «Поєдинок» Тьоркін під час розвідувальної операції вступає у рукопашну сутичку з німцем і виходить з неї переможцем, незважаючи на те, що ворог був фізично міцнішим від нього.

Чотири розділи («Хто стріляв?», «Про героя», «Генерал», «Про себе») розгортають тему німецького літака, збитого Тьоркіним під час авіанальоту. Він збив його кулею із своєї гвинтівки і за цей геройський вчинок командуючий його частиною генерал нагороджує Тьоркіна орденом. Тьоркіну також збираються надати тижневу відпустку з тим, аби він відвідав рідних, на що Тьоркін з сумом зауважує, що одного тижня дібратися додому йому не вистачить, оскільки радянська армія, яка звільняє від окупантів рідну землю, ще не дійшла до нього. Немовби по асоціації в думках героя зринають спогади про рідне село, враження дитинства і юності, пов’язані з ним. Трагічним пафосом, що дещо контрастує з загальним іронічно-героїчним тоном поеми, пронизаний розділ «Бій в болоті». Тут розповідаєтся про бій за стертий німцями з лиця землі населений пункт Борки. Бій дуже важкий, радянські війська несуть численні втрати, але, як завжди, Тьоркін намагається піднти бойовий дух своїх товаришів і уславлює подвиг усіх, хто відвойовує ціною життя у ворога безіменні, нічим, здавалося б не визначні, шматочки рідної землі.

В 1943 році Твардовський мав намір закінчити свою поему. Він хотів написати спеціальний розділ, в якому б оповідач прощався із героями і читачем, але з усіх фронтів на його адресу йшли листи, що вміщували відгуки на його твір, прохання, пропозиції, плани продовження Тьоркіна. Популярність створеного ним образу Тьоркіна була настільки великою, що Твардовський, очевидно, просто не наважився перервати роботу над поемою. Подальші розділи поеми описують переможний наступ радянських військ, тому і інтонація, і загальний пафос поеми стають відчутно оптимістичнішими. Тьркін знову був поранений і знову повернувся на фронт. За героїчні вчинки він удостоєний офіцерського звання. Його характер, психологічний стан і думки, як і в попередніх розділах, розкриваються автором в самих різноманітних ситуаціях, пов’язаних як з військовими сутичками, так і з солдатським подутом, спогадами, переживаннями і мріями бійців. Більш того, кількість подібних «побутових» розділів у їх порівнянні з розділами суто «військовими» навіть помітно зростає. Наприклад, в ліричному за змістом розділі «Про кохання» мова йде про солдатських дружин, які з тривогою і надією чекають на повернення з фронту своїх чоловіків, в розділі «Відпочинок Тьоркіна» змальовуються мрії солдата про справжній домашній, «мирний» відпочинок, який неможливий в умовах війни, але настільки бажаний, що асоціюється із справжнім раєм. Прагнення і навіть ностальгію за мирним життям, втому від війни змальовує Твардовський і в розділі «В лазні». Але мрії про мирне життя, водночас, не знижують високий бойовий дух радянських воїнів. Не тільки в часи важкого відступу, але й в дні переможного наступу вони здатні на геройські вчинки. Так, під час одного з боїв Тьоркін заступає місце вбитого командира і першим на чолі своїх бійців вривається в захоплене ворогом село («В наступі»). Під час однієї з розвідувальних операцій він знову зустрічається з родиною старого селянина, колишнього солдата, в хаті якого колись відпочивав під час повернення на фронт із госпіталю («Дід і баба»). Як і пообіцяв тоді Тьоркін, радянський народ здолав фашистських окупантів і звільнив від ворога захоплену ним рідну землю. В одному з останніх розділів поеми ми зустрічаємось з Тьоркіним у складі військових частин, що йдуть на Берлін.

Сюжет поеми Твардовського не зовсім традиційний, це книга, як він сам зазначає, без початку і без кінця. Твардовський має цим на увазі, що твір не ставить за мету послідовно, від початку до кінця, простежити біографію героя і зв’язати усі розділи поеми в єдиний фабульний ланцюжок, кожна подальша ланка якого буде розвитком і продовженням попередніх подій. Поема писалася з таким розрахунком, щоб кожен розділ міг сприйматися як окремий завершений твір, оскільки в умовах війни регулярно отримувати нові розділи поеми могли далеко не всі. Тьоркін — не тільки і не стільки героїчний боєць, він насамперед типовий представник народу, що втілює у своєму характері його найкращі риси: доброзичливість, працелюбність, мужність, твердість духу і водночас по-доброму пожартувати над собою та іншими. Мова, вчинки, широта і цілісність натури зближують образ Тьоркіна з фольклорними образами (в ньому знаходять і риси билинного богатиря і солдата, достатньо поширеного персонажа російських народних казок), серед літературних джерел витоки цього образу шукають в некрасовських селянах і толстовських героях (образ Платона Каратаєва з «Війни і миру»). Сам Твардовський підкреслював зв’язок своєї поеми якщо не з буквою, то з духом фольклорної творчості і говорив, що його твір вийшов «з тієї напівфольклорної сучасної «стихії», яку складають газетний та настінногазетний фейлетон, репертуар естради, частівка, жартівлива пісня, райок і т.д.». Поема породила цілу хвилю наслідувань, художніх інтерпретацій та сюжетних продовжень Тьоркіна, і в цьому розумінні Твардовський писав про свою книгу як про зразок колективної творчості. Насправді, поема, перші розділи якої почали виходити з 1942 р. (усього їх в поемі 30) відразу породила не тільки закономірний інтерес до образу Тьоркіна та його продовження, але й започаткувала пожвавлений, постійний діалог між письменником і його читачем. Твардовський отримував сотні листів, в яких читачі (солдати, офіцери, працівники тилу) цікавились передісторією образу Тьоркіна, його реальними прототипами, просили не обривати розповідь про нього і пропонували свої варіанти продовження поеми. Ці листи письменник продовжував отримувати і після закінчення війни: Тьоркін став справжнім народним героєм, і його хотіли бачити на «фронтах» трудових буднів — директором колгоспу, будівником Волго-Донського каналу і т.д. Втім, сам Твардовський вважав за недоцільне продовжувати свого Тьоркіна. Нові умови життя, говорив він, породять нових героїв, найбільше відповідних саме новому часу. Поема була високо оцінена не лише у Радянському Союзі, але й за кордоном, зокрема І.Буніним, що був відомий як надзвичайно вимогливий і скупий на похвалу критик. Втім, Твардовський все ж вдався до продовження свого «Тьоркіна». Як виявилось пізніше, впродовж 1954-1963 років він писав поему «Тьоркін на тому світі», яку довгий час не наважувався винести на суд громадськості. Опублікована вона була лише в 1963 році. І це зрозуміло, оскільки в поемі в алегоричній формі поет вдався до нищівної критики політичних зловживань влади сталінських, та й пізніших, хрущовських часів. Фабульну основу цієї поеми складає дивовижний випадок, який стався з Тьоркіним в стані клінічної смерті. Твардовський описує те, що тепер прийнято називати «життям після смерті», але при цьому, звісно, має на увазі не клінічні обставини смерті Тьоркіна, а інакомовний опис політичного влаштування потойбічного світу. Виявляється, що на тому, як і на цьому світі, існують дві політичні системи — соціалістична і капіталістична. При цьому у завуальовано-іронічній формі натякається на те, що західний спосіб життя виглядає більш привабливо, більш демократично, тоді як в потойбічному соціалістичному таборі панує тоталітаризм, атмосфера репресій і політичних розправ з інакомислячими. Усім керує нещадна і бюрократична машина, на сторожі влади стоїть пильна ідеологічна цензура, діють концтабори, а на чолі соціалістичної частини потойбічного табору, як можна здогадатися, стоїть померлий «вождь усіх народів» Йосип Сталін. Переляканий Тьоркін намагається якнайшвидше забратися геть з того світу, і йому це вдається. Зовні це виглядає так, що Тьоркіна виводять із стану клінічної смерті на операційному столі, і він приходить до тями. Порівнюючи соціалістичний спосіб життя з потойбічним світом Твардовський робив тим самим сміливий виклик пануючій владі, за що був підданий ідеологічному цькуванню.

Я загинув під Ржевом (1945-1946). Широку популярність у читача здобув і ще один твір Твардовського на воєнну тематику вірш «Я загинув під Ржевом». Вірш був написаний Твардовським на основі двох важких вражень, які мимоволі зв’язались у його свідомості в образ головного героя, безіменного солдата, що поліг у бою під містом Ржевом. Перше з цих вражень було пов’язане з особистою поїздкою Твардовського восени 1942 р. під Ржев: «Враження від цієї поїздки були за всю війну з найбільш важких і гірких до фізичного болю в серці. Бої точилися важкі, втрати були дуже великими…» Операція під Ржевом була невдалою, що мало катастрофічні наслідки для дивізії, в якій під час своєї поїздки на фронт перебував поет. Паралельно з цим враженням зв’язалось й інше, московське. Після повернення до Москви, в трамваї Твардовський став випадковим свідком грубого вчинку молодого лейтенанта, який в нервовому запалі (він приїхав поховати померлу дружину) дорікнув інвалідові, що той не на передовій. Твардовський зробив йому зауваження, і той, похопившись, вибачився, додавши, що він з-під Ржева, приїхав лише на день, завтра повертається на передову і більше ніколи не приїде до Москви (яка йому не сподобалась). Знаючи, який стан справ під Ржевом, поет якось мимоволі сприйняв його останні слова в іншому розумінні.

Вірш написаний від першої особи, солдата, якого вбили в болотах під Ржевом. «Форма від першої особи, - писав сам поет, - здавалася мені найбільш відповідною ідеї єдності живих і загиблих «задля життя на землі». Вбитий солдат страждає від того, що так і не дізнався, чим скінчилася війна, але при цьому висловлює тверду переконаність, що, зрештою, ворог буде переможений, а отже недаремно він поліг в бою, не залишивши по собі навіть сліду — могили, на яку б могла прийти його матір. Обов’язок живих перед мертвими, збереження і увіковічення пам’яті про них, гідне цієї пам’яті життя — такими є думки, на які спрямовує цей вірш. Сам Твардовський пише про це так: «Вірші ці продиктовані думкою і почуттям, які упродовж усієї війни і в післявоєнні роки більш за все хвилювали душу. Віковічний обов’язок живих перед мертвими за спільну справу, неможливість забуття, постійне відчуття ніби себе в них, а їх у собі — так приблизно можна визначити цю думку і це почуття».

Запитання і завдання.

Чому в роки війни з фашистами російська поезія переживали творчий підйом?

Охарактеризуйте основні віхи творчого шляху Твардовського.

Про що розповідається в поемі Твардовського «Василь Тьоркін»?

Як складався образ Тьоркіна? Проаналізуйте творчу історію поеми.

Розкрийте зміст образу Тьоркіна.

Як поема «Василь Тьоркін» була сприйнята читачем?

Як трагічну правду війни змальовано у вірші «Я загинув під Ржевом»?

Рекомендована література:

Абрамов А.М. Лирика и эпос великой Отечественной войны. Проблематика, стиль, поэтика. — М., 1975;

Вайкулов С. Теркин и война (Поззия А. Твардовского). // Наш современник. — 1995.—№7;

Выходцев П. Александр Твардовский. — М.,1958;

Коган А.Г. Стихи и судьбы. Фронтовая тема в советской поэзии. — М., 1977;

Кондратович А. Александр Твардовский; Поэзия в личность.— М.,1978;

Любарева Е.П. Эпос А.Т.Твардовского. — М., 1982;

Македонов А. Творческий путь Твардовского - М.,1981;

Митин Г. А. «Немую боль в слова облечь...» (Трагический пафос поззии А. Т. Твардовского) //Литература в школе.—1995.—№ 5;

Павловский А.И. Русская советская поэзия в годы Великой Отечественной войны. — Л., 1967;

Пьяных М.Ф. Ради жизни на земле. Русская советская поэзия о Великой Отечественной войне. — М., 1985;

Твардовский А. Статьи и заметки о литературе. — М., 1958.

Посилання на схожі матеріали:

• Перемога дружби, вірності, честі та благородства над злом, тиранією та підступністю «Три мушкетери» Олександр Дюма — Шкільний твір
• Рецензія на книгу Олександра Ґранаха «Ось іде людина» — Рецензія
• Євтушенко, Євгеній Олександрович - Біографія, життя і творчість письменника — Біографія