Література першої половини ХХ століття

Друга світова війна у дзеркалі літератури

Пауль Целан (1920-1970)

Пауль Целан — визначний австрійський поет і перекладач. Целан - це псевдонім-анаграма його справжнього прізвища Анчель. Народився він 23 листопада 1920 року в Черновицях (так тоді називалися Чернівці), що були тоді (з 1918 року) частиною Румунії, в єврейській сім’ї. Батько Пауля був незаможним комерсантом. З 1926 року хлопчик відвідує народну школу, а з 1930 — греко-латинську гімназію. Поетична діяльність Целана розпочинається в середині 30-х років. 1938 року він їде до Франції вивчати медицину, але з початком Другої світової війни змушений повернутися додому і опановувати романістику в Черновицькому університеті. У 1940 році до рідного міста Целана вступають радянські війська, поет вчить російську мову, працює перекладачем.

В 1941 році батьки Целана були депортовані в табір. Там вони й загинули. Сам Пауль потрапляє до румунського трудового табору. Йому вдалося вижити. Події тих років наклали трагічний відбиток на всю його подальшу творчість У воєнні роки Целан пише багато віршів, які були зібрані у машинописну збірку 1943 року й опубліковані лише після його смерті.

Після звільнення Буковини від фашистів поет працює у шпиталі санітаром, продовжує навчання в університеті. 1945 року Целан переїхав до Бухареста. Тут він перекладає румунською мовою Лєрмонтова, Чехова, Симонова. У 1947 році в одному з бухарестських журналів з’являється перша публікація поета — три поезії, підписані псевдонімом, який стане постійним. Цього ж року він їде до Відня, де зближується з сюрреалістами.

У 1948 році в житті Целана відбувається дві прикметні події: по-перше, вийшла його перша книга «Пісок з урн», по-друге, він переїздить до Парижу. В Парижі Целан займається перекладами, германістикою, а з 1959 р. обіймає посаду доцента у Сорбонні. Тут він друкує нові поетичні книги: «Забвіння і пам’ять» (1952), «Грати мови» (1959), «Нічийна троянда» (1963), «Зміна дихання» (1967), «Нитки сонця» (1968). Багато Целан займається літературними перекладами (він вважається одним з найкращих перекладачів на німецьку мову). Він перекладав Шекспіра і Керролла, Дікінсон і Рембо, Валері й Елюара, Блока і Єсєніна, Мандельштама і Хлєбнікова. Целан був лауреатом кількох літературних премій, зокрема Бюхнерівської (1960).

1952 року Целан одружився з художницею Жізель Лестранж, через три роки в них народився син Ерік. 20 квітня 1970 року Пауль Целан покінчив життя самогубством: він стрибнув у Сену з моста Мірабо.

Фуга смерті (1944). «Фуга смерті» є найвідомішим віршем Пауля Целана. Вона була написана 1944 року в Чернівцях і увійшла до збірки «Пісок з урн» (1948). Твір є своєрідним художнім запереченням відомого вислову німецького філософа Т.Адорно про те, що писати вірші «після Освєнціма» — варварство. Своєю «Фугою смерті» П.Целан довів не лише те, що поезія після Освєнціма можлива, але й те, що сам Освєнцім може стати її предметом. Проте «традиційна» лірика з її метричними канонами, класичними римуванням і строфікою, мабуть, дійсно не в змозі охопити таку трагічну тему. Целан творить нову лірику — розкуту, багатозначну, поліфонічну.

Твір є модерністським зображенням трагедії Голокосту — катастрофи європейського єврейства. Влітку 1941 року гітлерівці розробляють план «кінцевого вирішення» єврейського питання, а в січні наступного року під керівництвом спеціального відділу гестапо цей процес було розпочато. В таких місцях, як Майданек, Освєнцім, Бельзец, Треблінк, формуються «табори смерті». В них євреїв з різних країн вбивають кулями, отрутами, голодомором, а головне — за допомогою отруїстого газу. За два роки в Майданеку було знищено півтора мільйони євреїв, а в Освєнцимі і сусідньому Біркенау (Бжезінк) понад 1 мільйон 750 тисяч. Коли ж нацисти були вигнані з Польщі, жахи були перенесено до конццтаборів у Німеччині — Бухенвальдж, Дахау, Берген-Бельзен. Як пише автор книги «Історія євреїв» Сесіль Рот, «тут величезні скупчення євреїв та неєвреїв утримувалися в умовах, що перетворювали смерть від голода а бо в газовій камері на щасливий порятунок». Загалом же з 8,5 мільйонів євреїв, які жили у країнах, що були піддані нацистській навалі, загинуло понад 6 мільйонів, тобто близько 72%. Наприклад, з 3,5 мільйонів польських євреїв було винищено 3 мільйони (86%), з 250 тисяч євреїв країн Балтії (Латвія, Литва, Естонія) загинуло 225 тисяч (90%), з 210 тисяч німецьких євреїв залишилися в живих 40 тисяч (знищено 81 %). Із 2 мільйонів 100 тисяч євреїв, які проживали на території Радянського Союзу, загинуло 1 мільйон 400 тисяч (67%). Загинула третина всього єврейського населення світу. За словами С.Рота, «розміри катастрофи не піддаються розумінню».

Варто пригадати й інші поетичні твори, присвячені трагедії єврейського народу в 1930-1940-і роки. Так, у 1940 році Ілля Еренбург пише короткий, але надзвичайно місткий і трагічно напружений вірш:

Бродят Рахили, Хаимы, Лии,

Как прокаженные, полуживые,

Камни их травят, слепы и глухи,

Бродят, разувшись пред смертью, старухи,

Бродят младенцы, разбужены ночью,

Гонит их сон, земля их не хочет.

Горе, открылась старая рана,

Мать мою звали по имени — Хана.

А Є.Євтушенко відгукнувся на трагедію Голокосту своєю відомою поезією «Бабин Яр» (1961).

Важко визначити жанр «Фуги смерті»: Целан сполучає в ній (як і в багатьох інших своїх творах) кілька ліричних жанрів. «Фуга смерті» вміщує риси балади та елегії, френосу (надгробного плачу) і лірики ритуального танцю, документального репортажу і видіння. До того ж, для посилення емоційного впливу, розширення жанрових меж і арсеналу мовних засобів поет наслідує форму, запозичену з іншого виду мистецтва — музики. Як зазначає український перекладач поезії Целана П.Рихло, «вірш заснований на музичному принципі контрапункту: як і в музичній фузі, тут проводяться і розвиваються декілька мотивів водночас, щоб у фіналі (стретта) знову з’єднатися і остаточно розв’язатися». Слід зазначити, що австрійський поет був не першим, хто намагався зімітувати цю музичну форму. Прикладом «літературної фуги» може послужити один з розділів роману Джеймса Джойса «Улісс» — «Сирени». В ньому письменник блискуче моделює музичну матерію і музичну форму — «фугу з каноном», за його визначенням. Джойсу вдалося зблизити музикальну і словесну стихію, насичуючи текст музичними і звуковими ефектами (музика входить в дію, наповнює думки героїв, застосовані ефекти стаккато, гліссандо тощо). А інший визначний англійський модерніст Олдос Хакслі побудував цілий роман «Контрапункт» за музичним принципом контрапункту, тобто за поліфонічним (багатоголосним) поєднанням різних мелодій, які виступають як незалежні одна від одної, але утворюють у сукупності єдине ціле.

Специфіка «Фуги смерті» полягає і в тому, що вірш поєднує в собі ознаки як медитативної, так і сугестивної лірики. Нагадаємо, що до медитативної лірики (від лат. meditatio — роздум, міркування) належать твори, в яких домінують роздуми над вічними проблемами буття («Брожу ли я вдоль улиц шумных» О.Пушкіна, «Выхожу один я на дорогу» М.Лєрмонтова). У сугестивній ліриці основний акцент робиться на передачі емоційних станів; вона заснована не стільки на понятійно- предметних зв’язках, скільки на асоціативному сполученні додаткових смислових та інтонаційних відтінків («Крук» Е.По, «Зимова ніч» Б.Пастернака). Можна сказати, що зовні «Фуга смерті», як і інші поетичні витвори Целана, будуються як медитації. І як медитативний лірик, Целан — поет апокаліптичного бачення світу. Так, однією з його художніх тез була думка про те, що після Освєнціма люди засуджені жити у проміжку між останнім актом історії і Страшним Судом, який відтягнуто на невизначений термін. Одначе образи «Фуги смерті» не стільки пробуджують до роздумів, скільки впливають емоційно. А на відміну від класичної медитації, що, як відомо, передбачає внесення ладу й гармонії в хаос душевного світу, подібна операція для П.Целана є неможливою. Ліричне «я» поета медитує дещо парадоксально: через напружене вглядання у предмет світ зовнішній повністю виключається. Виникають жахливі образи, які могли б здатися сюрреалістичним маренням, якби не нагадували реальність нещодавно пережитого. Подібна «медитація» є й у целанівській поезії «Вона розчесує волосся»: ліричний герой бачить у медальйоні не своє власне зображення, а трагічний образ часу. Отже, вірш є надзвичайно сугестивним, до чого додаються і його численні міфологічні й літературні шифри (Суламіт нагадує героїню старозаповітної «Пісні над Піснями», а Маргарита є ремінісценцією з «Фауста» Гете). Також у творі наявне послаблення логічних зв’язків. Застосовує Целан і добре відомий для модерністської поезії початку ХХ сторіччя прийом симультанеїзму — одночасності зображення різноманітних подій.

Слід також відзначити, що вірш Целана є дость бідним на такі художні засоби, як епітети, метафори і порівняння. «Чорне молоко світання», «золотиста коса», «попеляста коса», «смерть це з Німеччини майстер» — ось майже всі тропи «Фуги смерті». Однак ці нечисленні засоби художнього увиразнення мовлення мають здатність повторюватися. Наприклад, фраза «твоя золиотиста коса Маргарито» повторюється п’ять разів, а вираз «чорне молоко світання» — чотири. Подібні повтори мають назву синтаксичного паралелізму. Це стилістична фігура, яка грунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, що породжує відчуття їх симетрії. Цими одиницями є рядки поетичного тексту. У «Фузі смерті» паралелізм складає композиційну основу твору. Але паралелізм синтаксичний супроводжується також паралелізмом образно-психологічним — образним зіставленням виражених думок.

У вірші Пауля Целана симетрія в синтаксичній побудові суміжних поетичних рядків являє собою засіб викривання спотвореної фашизмом ідеї рівноцінності й багатства двох культур: німецької та єврейської. Адже Маргарита є символом німецької жінки, тоді як Суламіта — єврейської. Золоте волосся Маргарити в німецькій фольклорній та літературній традиції завжди було символом жіночої краси, і воно характеризує її як німецьку ознаку. Не менш типово звучить ім’я Суламіти. Воно несе в собі багату символіку. А її «попеляста коса» означає насамперед страждання і трагедію єврейського народу під час Голокосту.

«Фуга смерті» написана верлібром — віршем, в якому відсутні метр і рима. Вірш також не має жодного розділового знаку — тут поет наслідує Аполлінера, що вперше «відмінив» пунктуацію в поезії. Твір являє собою приклад астрофічного вірша. Якщо строфований вірш поділяється на строфи (двовірш, триірш, катрен і т.д.), то у творах астрофічної форми рядки не групуються в одноманітно закінчені строфи. Вони складають композиційні одиниці іншого типу. В оригіналі «Фуга смерті» складається з 36 віршованих рядків (кількість ця не завжди зберігається перекладачами), які об’єднані у кілька строфем — змістово-композиційних структур з логічно завершеною думкою, які засновані на декількох лейтмотивах. У вірші Целана наявні 7 таких архітектонічних блоків: 1. рядки 1-9; 2. рядки 10-15; 3. рядки 16-18; 4. рядки 19-23; 5. рядки 24-28; 6. рядки 29-34 і 7. рядки 35-36.

Існує кілька перекладів целанівської поезії російською (Л.Гінзбург, О.Парін, О.Татаринова) й українською (М.Бажан, П.Рихло) мовами. Новітній переклад «Фуги смерті» Петра Рихла можна знайти у чернівецькому виданні вибраних віршів Целана (Целан П. Меридіан серця: Поезії / Переклад з німецької Петра Рихла. — Чернівці, 1993) або у часописі «Вікно в світ» (1998. - № 2. — С.140).

Запитання і завдання:

Яким чином життя і творчість Пауля Целана була пов’язана з Україною?

Чому, на вашу думку, поет зображує трагедію Голокосту за допомоги модерністських художніх засобів?

У чому полягають музичні принципи художньої організації «Фуги смерті»?

Поясніть символіку образів Маргарити і Суламіти у творі. Як синтаксичний паралелізм вірша розкриває його ідейний зміст?

Проаналізуйте особливості композиції та синтаксису «Фуги смерті».

Рекомендована література:

Пауль Целан: портрет в зеркалах //Инострання литература. — 1996. - № 12;

Рихло П. «Фуга смерті» Пауля Целана у слов’янських перекладах //Вікно в світ. - 1998. - № 2.

Посилання на схожі матеріали:

• Зміни – це невід’ємна частина життя «Що не день, то субота» Пауль Маар — Шкільний твір
• Рецензія на поезію Пауля Целана «Фуга смерті» — Рецензія
• Целан, Пауль - Біографія, життя і творчість письменника — Біографія