Постмодернізм в західноєвропейській та російській літературі. Огляд

Фемінізм

Фемінізм (від лат.femina — жінка) в широкому розумінні — прагнення жінки до рівних прав з чоловіками. Воночас фемінізм є поширеною течією сучасної літератури та літературної критики. Як літературне явище фемінізм відомий досить давно. Одним з перших питання про поділ літератури на «чоловічу» та «жіночу» поставив англійський літературний критик Джордж Генрі Льюїс в 1849 році в рецензії на роман відомої письменниці Шарлоти Бронте «Шерлі». Особливо популярний фемінізм у Франції (Ю.Крістєва, Л.Іригірей, Г.Сіксу, Ш.Готьє) та США (В.Вульф, К.Міллет). Французька письменниця Сімона де Бовуар, що значно вплинула на фемінізм, у своїй книзі «Друга стать» розуміє стать не в біологічному, а в культурному плані, зосереджуючись на відмінностях жінки від чоловіка. А американка К.Міллет («Сексуальна політика») розрізняє біологічне поняття «стать» і психологічне — «рід».

Фундатором французької феміністичної теорії та критики є Юлія Крістєва. У своїх працях («Про китайських жінок», «Влада страху: есе про приниження», «Спочатку була любов: психоаналіз і віра», «Чужинці щодо себе») вона порушує проблему «жіночої ідентичності», простежує в історичному аспекті систему оцінювання категорії «жіночості», розглядає процес приниження жінки в суспільстві. Ю.Крістєва переосмислює міфічні уявлення про любов, аналізує образ «чужинця» в літературі й філософії, проблему неподібності, як органічного елементу структури людської особистості. Американська дослідниця Ілейн Шоуолтер зробила спробу узагальнити головні етапи та літературні здобутки феміністичної критики ХХ ст. Завдання цієї критики, як стверджує вона в передмові до праці «Феміністична революція в критиці», кваліфіковано визначити, як «статеві відмінності впливають на прочитання, літературну творчість і літературний аналіз». Головна особливість літературних праць жінок-критиків полягає у тому, за словами Шоуолтер, що статева приналежність поєднує їх в групу, що протистоїть «будь якій іншій критичній школі… На відміну від структуралістів, які заглиблються в лінгвістичні відкриття Соссюра, психоаналітиків школи Фрейда або Лакана, марксистів, вихованим на «Капіталі», або деконструктивістів, що цитують Дерріда, критики-феміністки не мають певної теоретичної бази»; головною ж їх ідеологічною основою, на думку дослідниці, є їх особливий жіночий, феміністичний погляд на життя, літературу і мистецтво.

І.Шоуолтер виділяє три етапи розвитку сучасної феміністичної критики. На ранньому етапі (60-ті роки) феміністична критика головним чином була зконцентрована на спростуванні жіночоненависницької літературної практики письменників-чоловіків, що створили два стереотипні літературні жіночі образи: ангела домашнього вогнища або злісної інтриганки, а надалі й еротичного монстра другої половини ХХ ст.

Другий етап феміністичної критики, за класифікацією Шоуолтер, пов’язаний з відкриттям того, що «жінки-літератори створили власну словесність, історична і тематична наявність якої, як і художня значимість, усунуті на другий план патріархальними (тобто чоловічими) цінностями, що домінують у сучасній культурі». На цьому етапі завданням критиків-феміністок став вияв і переоцінка усіх творів, написаних жінками-літераторами. До числа найбільш резонасних праць у цій сфері І.Шоуолтер відносить книгу Еллен Моерс «Жінки-літератори»(1976) і власну — «Їх власна література»(1977). З того часу кількість подібних досліджень значно зросла, що дає підстави говорити вже про повноцінну «жіночу літературну історію, засновану на виключно специфічній літературній свідомості, стверджуваній такими письменницями, художницями, поетесами, як Адрієнна Річ, Мардж Пірсі, Джуді Чікаго, С’юзен Гріффін і Еліс Уокер». Жіноча естетика, жіноча свідомість і «жіноча мова» досліджуються ними як похідне явище «специфічно жіночої психології».

Рекомендована література:

Андреев Л.Г. Художественный синтез и постмодернизм //Вопросы литературы. - 2001. - № 1;

Баткин Л.О постмодернизме и «постмодернизме» //Октябрь. — 1996. - № 10;

Бігун Б. Постмодерністський образ світу // Вікно в світ. - 1999. - № 3;

Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час, - 1995. - № 2;

Денисова Т.Н., Сиваченко Г.М. Наприкінці XX ст.: постмодернізм, мультикультуралізм. //Всесвітня література. - 1999. - №1;

Денисова Т. Літературний процес XX сторіччя; Література США та ідеї мультикультуралізму; Євтушенко Л. Жіноча література США: від регіоналізму до сучасності//Вікно в світ. - 1999.- №5;

Затонский Д. Постмодернизм: гипотезы возникновения //Иностранная литература. - 1996 - № 2;

Затонский Д. Постмодернизм в историческом интерьере //Вопросы литературы. - 1996. - №3;

Ігнатенко М. Ігрова культура постмодерну (або: вже не-культура) // Вікно в світ. - 1998. - № 2;

Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. - М.,1996;

Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. - М, 1998;

Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. — М., 2001;

Курицын В. Русский литературный постмодернизм. - М., 2001;

Липовецкий М.Н. Русский постмодернизм. Очерки исторической поэтики. - Екатеринбург, 1997;

Постмодернизм: подобия и соблазн реальности (литературный гид) //Иностранная литература. - 1994. - № 1;

Семків Р. Постмодернізм та іронія //Слово і час. - 2000. - № 6;

Скоропанова И.С. Русская постмодернистская литература. - М., 2001;

Хассан І. Культура постмодернізму//Вікно в світ. - 1999. - №5;

Эпштейн М. Истоки и смысл русского постмодернизма //Звезда. - 1996. № 8.

Посилання на схожі матеріали:

• Рекомендована література — Теорія літератури
• Дім без господаря (1954) — Теорія літератури
• Казки народів світу — Теорія літератури