Від авторів

З давніх-давен людину, не обізнану з античною культурою, в Європі вважали неосвіченою. Не лише тому, що вона не знала геніальних представників античного світу, як-от Гомер чи Вергілій, котрих культурній людині обов’язково слід знати. Але й тому, що саме там, уже в далекому світі греків і римлян, зародилися думки про невмирущі загальнолюдські цінності, про правила спілкування між людьми й моральні взаємини між ними. І пізніше, у вже більш-менш цивілізованій Європі, не було такого періоду, коли б не зверталися до законів, правил моралі античності, не використовували їх для творення своїх законів і правил, тобто не вчилися в античних мудреців.

Інакше кажучи, вона, ця прадавня старовина, лишалася актуальною впродовж усіх наступних історичних епох. Актуальність античності є незаперечною й сьогодні. Думки та твори давніх поетів і філософів, письменників і вчених виявляються напрочуд сучасними. Просто неможливо перелічити античних мислителів та художників, які вже три—два з половиною тисячоліття тому порушили соціально-політичні чи морально-психологічні питання, які хвилюють людство досі. Вони висунули ідею розв’язання конфліктів мирними засобами, засуджували війну і славили мир, викривали несправедливість експлуатації людини людиною, в умовах рабовласницької системи доводили, що раб — також людина. Нещадній критиці піддавали вони тих, хто стояв коло державного керма й боронив власні інтереси, покривав хабарництво й корупцію урядовців, підкупом перетворював членів Народних зборів на покірних виконавців своєї егоїстичної волі.

Глибоко гуманними були й моральні заповіді античних мислителів. Устами своїх героїв (а часом і власними) вони переконували людей бути чесними, справедливими й добрими, допомагати іншим, тобто завжди лишатися людьми, такими, якими їх задумала Природа чи Творець. Класики античного світу першими звернули пильну увагу й на людську особистість з її розумом і почуттями. Вони піднесли голос на захист кохання, і це було однією з важливих тем багатьох античних творів. Особливо непримиренними класики античності ставали тоді, коли це почуття виявлялося сплюндрованим через соціальну несправедливість, наступ цинічних грошових відносин. У них, до речі, античні автори побачили найбільшу загрозу щастю й добробуту людського суспільства.

Сказаного досить, щоб усвідомити, якого сучасного звучання набуває антична спадщина в ті нелегкі часи, що їх переживає сьогодні наша держава. Ціпком закономірно, що в межах процесу гуманітаризації освіти, який прийшов на зміну її тотальній «суспільнізації», курси античної літератури й культури у вищих та середніх навчальних закладах України значно розширилися. Таку тенденцію можна тільки вітати, але її реалізація гальмується гострою нестачею україномовної навчальної літератури та українських перекладів античних авторів.

На жаль, у довоєнні роки в Україні мало звертали уваги на видання творів античних письменників, хоч і були кваліфіковані й талановиті перекладачі — М.Зеров, який переклав «Енеїду» (на жаль, вона залишилася невиданою), М.Білих, Б.Тен та ін. Та й у повоєнні роки вийшли друком лише окремі твори — «Байки» Езопа (1961), «Поетика» Арістотеля (1967), три трагедії Есхілпа та окремі вірші античних поетів.

Подією в літературному житті стало видання в 1963 р. «Одіссеї» Гомера. Можливо, за межами нашої країни українська діаспора здійснювала видання окремих творів античних класиків, але до нас вони не доходили.

70 - 90-ті роки позначилися випуском найголовніших (хоч і далеко не всіх) античних творів. Велика заслуга в ньому належить видатному українському перекладачеві Борису Тену, який здійснив уже згадуваний переклад «Одіссеї», «Іліади» (1978), близько десятка грецьких трагедій і комедій, великої кількості ліричних віршів. Вагомий внесок у справу ознайомлення українських читачів з античною спадщиною зробив професор кафедри класичної філології Львівського медичного університету Андрій Содомора, який переклав понад двадцять грецьких трагедій і комедій, а також «Твори» Горація (1982), «Метаморфози» (1985), «Любовні елегії», «Мистецтво кохання» і «Скорботні елегії» (1999) Овідія Назона. Переклади драматичних творів Б.Тена й А.Содомори склали видання «Комедій» Арістофана (1980), «Давньогрецької трагедії» (1981), «Трагедій» Софокла (1989), Есхіла (1990) та Евріпіда (1993). 1972 р. з’явилося перше повне видання «Енеїди» в перекладі М.Білика. З античною лірикою частково познайомила невеличка збірка «Золоте руно» (1985), з художньою прозою — збірка «Дамоклів меч. Антична новела» (переклад Й.Кобова та Ю.Цимбалюка, 1984). Нарешті, 1989 р. вийшла друком книга І.Білика «Золотий Ра. Геродотові історії у вільному переказі Івана Білика». А повний переклад «Історії» зробив професор Київського національного університету А.О.Білецький (1993). Останні видання — це твори Ціцерона «Про державу», «Про закони» і «Походження богів» (переклад В.Литвинова, 1998) і «Закони» Платона (переклад 3. Коваля, 2000).

Значно гірше стоїть справа з навчальною літературою. Щодо підручників, то 1968 р. вийшла впорядкована академіком О.І.Біленьким «Хрестоматія з античної літератури». В українських навчальних закладах користувалися та й досі деінде користуються московськими виданнями («История античной литературы» І. Тронського, «История античной литературы» H. Чистякової і Н. Вуліх та «Античная литература» за редакцією А.Тахо-Годі). Українські переклади книг I. Тронського й А.Тахо-Годі побачили світ відповідно в 1959 та 1976 рр. і відтоді не перевидавалися.

З російської на українську мову були перекладені також «Легенди та міфи стародавньої Греції» М. Куна (1967) і з польської — «Міфологія» Я. Парандовського (1977). Українськими авторами створена лише популярна та довідкова література з античної тематики. Видано «Словник античної міфології» І. Козовика та О. Пономарева, довідник з історії та культури Греції й Риму «Античний світ у термінах, іменах і назвах» І. Лісового (1988), довідник «Антична література» за редакцією проф. С. В. Семчинського (1993). Під різними назвами три видання витримала невелика книжка Г. Підлісної — «Історія античної літератури» (1972), «Світ античної літератури» (1981, 1989), що містить короткі відомості про творчість античних письменників та їхні твори, про використання їх сюжетів в українському мистецтві. 1992 р. вийшов друком дещо розширений посібник тієї ж авторки «Антична література».

Пропонований підручник не є всеохопним викладом історії античної літератури: він зорієнтований на аналіз лише періодів найвищого піднесення греко-римської літератури й культури. Йдеться про періоди, репрезентовані такими постатями, як Гомер і Гесіод, Солон і Архілох, Алкей і Сапфо, трагічними поетами Есхілом, Софоклом та Евріпідом, комедіографами Арістофаном і Менандром, Плавтом і Теренцієм, ліриками Катуллом, Лукрецієм, Вергілієм, Горацієм, Овідієм та ін.

Підручник стане в нагоді студентам гуманітарних факультетів, які вивчають античну літературу, а також студентам технічних вищих навчальних закладів, які слухають курс української й зарубіжної культури. Він цілком відповідає як програмі з античної літератури, так і програмі курсу «Українська і зарубіжна культура» в тій частині, що стосується культури античності.

Посилання на схожі матеріали: