Зарубіжна література - статті та реферати - 2021 Головна

Неоміфологізм у літературі та літературознавстві. (Дж. Фрейзер, Дж. Кемпбел, Нортроп Фрай та ін.). теоретичні витоки архетипної критики

Феномен неоміфологізму, що активно проявився у світовій літературі другої половини XX століття, знайшов своє унікальне втілення в українській «химерній» прозі, стимулюючи переосмислення національного характеру та буття. Ця стаття досліджує теоретичні засади художнього міфологізму та дихотомію міфу й псевдоміфу в українському літературному процесі, спираючись на праці провідних дослідників.

Контекст

Поява неоміфологізму в літературі другої половини XX століття не була випадковою; вона стала відповіддю на глибокі культурні та світоглядні зміни, що відбувалися після Другої світової війни. У цей період, позначений кризою традиційних цінностей та пошуком нових форм осмислення реальності, письменники звернулися до архаїчних пластів людської свідомості. Латиноамериканська проза, зокрема твори Ґабріеля Ґарсії Маркеса та Хуліо Кортасара, стала одним із найпотужніших стимулів для розвитку цього напряму, демонструючи, як міфологічні структури можуть інтегруватися в сучасний наратив, створюючи ефект так званого магічного реалізму. Паралельно з цим, у різних національних літературах виникали схожі явища, що відображали специфіку місцевих культурних традицій. В українському літературному процесі 1950-х — 1970-х років цей феномен проявився у формі «химерної» прози, яка, поєднуючи реалістичні та фантастичні елементи, зверталася до народних міфів, легенд та архетипів. Такий підхід дозволяв письменникам не лише експериментувати з формою, а й глибоко досліджувати питання національної ідентичності, історичної пам'яті та екзистенційного вибору в умовах тоталітарного режиму. Це, своєю чергою, викликало значний інтерес у літературознавців, які прагнули розробити нові методологічні підходи для аналізу цього складного та багатошарового художнього явища.

Аналіз

Концепція художнього міфологізму

Художній міфологізм, як літературознавча категорія, виходить за межі простого використання міфологічних сюжетів чи образів. Він передбачає глибинну інтеграцію міфологічної свідомості в структуру художнього твору, що дозволяє автору досягти філософсько-узагальнюючого рівня осмислення дійсності. Дослідниця В. Нарівська у праці «Національний характер в українській прозі 50—70-х років XX століття» (1994) визначає художній міфологізм як дієвий фактор, що сприяє посиленню філософсько-узагальнюючого начала в літературі. За її концепцією, через звернення до «народно-міфологічного пласту» — первісного міфу, архаїчного ритуалу, систем міфологем та архетипів — письменник здатен осягнути сутність національного характеру як цілісної людської сутності на певній стадії її культурно-історичного розвитку. Це не лише стилістичний прийом, а й методологічний інструмент для пізнання глибинних структур колективного несвідомого та формування національної ідентичності.

Неоміфологізм в українській прозі

Українська «химерна» проза 1950-х — 1970-х років є яскравим прикладом національного варіанту неоміфологізму. Твори, такі як «Лебедина зграя» В. Земляка та «Зачарована Десна» О. Довженка, за твердженням В. Нарівської, демонструють типові структури міфологічного характеру, що розкривають буття українського роду-народу у XX столітті. Ці твори не просто переказують фольклорні мотиви, а використовують їх для створення своєрідного екзистенційного зрізу життя. Наприклад, у «Зачарованій Десні» дитячі спогади, переплетені з міфологічними уявленнями про природу та предків, формують цілісну картину світу, де людина є невід'ємною частиною космосу. Автори «химерної» прози орієнтувалися на ідеал гармонії людини з природою та суспільними чинниками. Коли ця гармонія порушується, як це часто трапляється під впливом історичних катаклізмів або соціальних змін, виникає конфлікт, що стає рушійною силою сюжету та засобом для філософського осмислення.

Дихотомія міфу та псевдоміфу

Питання порушення гармонії суспільними чинниками стало центральним у дослідженні В. Пахаренка «Поєдинок з Левіафаном» (1999), що має підзаголовок «Міф і псевдоміф в українській літературі 20-х років». Пахаренко розширює розуміння міфу, показуючи, що модерністська література початку XX століття та 1920-х років цілком вписується в структуру міфу в його класичному розумінні. Це означає, що вона створювала цілісні, символічні системи, що відображали глибинні прагнення та страхи людини. На противагу цьому, література соціалістичного реалізму, що народжувалася в той же період, була, на думку дослідника, псевдоміфом. Псевдоміф, на відміну від справжнього міфу, не виникає органічно з колективної свідомості, а конструюється штучно з ідеологічною метою. Він нав'язує спрощену, часто спотворену картину світу, яка, попри свою фальшивість, може виявитися надзвичайно живучою в людських поколіннях. Пахаренко стверджує: «Шляхом деморалізації, дегуманізації, деестетизації мистецтво перетворено на антимистецтво. ...За найактивнішого залучення літератури виховано покоління Павликів Морозових, новий тип людини з послідовно псевдоміфічною настановою — гомо совєтікус, тип, який ще кілька десятиліть перешкоджатиме встановленню суспільної гармонії» (189). Ця цитата підкреслює руйнівну силу псевдоміфу, що здатен формувати цілі покоління з деформованою свідомістю.

Ключові концепти та їх функція

Образ родової людини

Концепт «родової людини» є центральним у розумінні художнього міфологізму української прози 1950-х — 1970-х років, як його інтерпретує В. Нарівська. Цей образ не є індивідуалізованим персонажем у звичному розумінні, а радше архетипічним уособленням національного характеру, що формується через зв'язок із первісним міфом та архаїчним ритуалом. Родова людина в українській літературі — це носій колективної пам'яті, спадкоємець традицій та світогляду предків, який живе в гармонії з природним циклом і відчуває себе частиною великого роду-народу. Наприклад, у «Зачарованій Десні» образ діда Семена, який є втіленням народної мудрості та зв'язку з землею, функціонує як прояв родової людини, що передає ціннісні орієнтири наступним поколінням.

Гармонія та її порушення

Ідея гармонії між людиною, природою та суспільними чинниками пронизує міфологічні структури української прози. У творах, що розглядаються В. Нарівською, таких як «Лебедина зграя», прагнення до цієї гармонії є фундаментальним для буття українського роду-народу. Гармонія проявляється у циклічності сільського життя, у взаємодії з природними стихіями, у дотриманні народних звичаїв. Однак, як зазначає В. Пахаренко, саме порушення цієї гармонії суспільними чинниками, особливо в контексті тоталітарних режимів, стає предметом глибокого літературознавчого аналізу. Це порушення призводить до конфліктів, трагедій та деформації людської свідомості, що відображається у зміні міфологічних парадигм.

Концепт Homo Sovieticus

Концепт Homo Sovieticus, запропонований В. Пахаренком у контексті аналізу псевдоміфу соціалістичного реалізму, є критичним для розуміння наслідків ідеологічного впливу на формування національного характеру. Цей «новий тип людини» не є природним результатом культурно-історичного розвитку, а штучно сконструйованим ідеологією, що базується на «послідовно псевдоміфічній настанові». Homo Sovieticus характеризується відсутністю індивідуальності, конформізмом, деморалізацією та дегуманізацією, що є прямим наслідком перетворення мистецтва на «антимистецтво». Приклад Павлика Морозова, згаданий Пахаренком, слугує символом цього типу, де особистісні та родинні зв'язки підмінюються сліпою відданістю ідеології. Цей концепт висвітлює тривалий вплив псевдоміфу на суспільну свідомість, що, за прогнозом дослідника, перешкоджатиме встановленню суспільної гармонії протягом десятиліть.

Проблематика і теми

Головна проблема: Переосмислення національного буття через міф

Центральною проблемою, що об'єднує дослідження художнього міфологізму в українській прозі, є прагнення до переосмислення національного буття та ідентичності в складних історичних умовах XX століття. Письменники, звертаючись до міфу, шукали відповіді на питання про витоки українського народу, його місце у світі, його стійкість перед викликами часу. Через міфологічні структури вони намагалися відновити втрачені зв'язки з минулим, зберегти колективну пам'ять та віднайти глибинні сенси існування, що були спотворені або знищені тоталітарними ідеологіями. Це переосмислення дозволяло не лише зберегти, а й трансформувати національний характер, надаючи йому нових вимірів стійкості та духовності.

Другорядні теми

Крім головної проблеми, в аналізованих працях виділяються кілька важливих другорядних тем. По-перше, це національний характер та його формування. Дослідження В. Нарівської показує, як художній міфологізм сприяє глибшому розумінню сутності національного характеру як людської цілісності. По-друге, тема взаємодії людини, природи та суспільства розкривається через призму гармонії, що є ідеалом для родової людини. У «Зачарованій Десні» ця взаємодія представлена як органічний зв'язок, де природа є джерелом життєвої сили та моральних орієнтирів. По-третє, дегуманізація мистецтва та суспільства під впливом ідеології соціалістичного реалізму є ключовою темою в роботі В. Пахаренка. Він демонструє, як псевдоміф призводить до руйнування естетичних та етичних норм, виховуючи покоління, позбавлене справжніх людських цінностей.

Місце в літературному процесі

Український неоміфологізм, що проявився у «химерній» прозі 1950-х — 1970-х років, не був ізольованим явищем, а органічно вписувався у світовий літературний процес. Він перегукувався з глобальними тенденціями постмодернізму та магічного реалізму, що активно розвивалися в цей період, особливо в Латинській Америці. Проте, український варіант мав свою унікальну специфіку, зумовлену національною історією та культурним контекстом. На відміну від західних аналогів, де міф часто використовувався для деконструкції реальності, в українській літературі він слугував засобом для збереження та переосмислення національної ідентичності в умовах тоталітарного тиску. «Химерна» проза стала своєрідним мостом між архаїчними народними традиціями та модерністськими естетичними пошуками, дозволяючи авторам обходити цензурні обмеження та говорити про складні суспільні проблеми алегоричною мовою. Це явище стало частиною ширшого руху «шістдесятництва», яке прагнуло відродити національну культуру та духовність, протиставляючи себе офіційному соцреалізму. Таким чином, український неоміфологізм є важливим етапом у розвитку національної літератури, що поєднав глибинні фольклорні джерела з передовими художніми прийомами світового письменства.

Критична рецепція

Реакція сучасників

Поява досліджень, присвячених художньому міфологізму та дихотомії міфу й псевдоміфу, у 1990-х роках стала значним кроком у розвитку українського літературознавства. Праця В. Нарівської «Національний характер в українській прозі 50—70-х років XX століття» (1994) була однією з перших, що системно осмислила ідейний та естетичний зв'язок художнього міфологізму з формуванням образу родової людини в українській «химерній» прозі. Ця робота заклала методологічні основи для подальших досліджень феномену, що до того часу часто розглядався лише як стилістична особливість. Вона допомогла вивести українську «химерну» прозу з тіні суто фольклористичного аналізу, надавши їй глибшого філософського та культурологічного значення.

Пізніша оцінка

Дослідження В. Пахаренка «Поєдинок з Левіафаном» (1999) розширило горизонти розуміння міфологічних процесів в українській літературі, запропонувавши новаторську концепцію розрізнення міфу та псевдоміфу. Ця праця стала ключовою для переосмислення літератури 1920-х років та критичного аналізу соціалістичного реалізму. Вона не лише виявила механізми ідеологічного конструювання псевдоміфу, а й показала його руйнівний вплив на формування «гомо совєтікус». Цитата Пахаренка про деморалізацію та дегуманізацію мистецтва, що призвела до виховання покоління Павликів Морозових, стала знаковою для посттоталітарного літературознавства, підкреслюючи тривалі наслідки ідеологічного втручання в художній процес. Обидві праці, Нарівської та Пахаренка, відіграли важливу роль у формуванні сучасного погляду на українську літературу XX століття, сприяючи її деідеологізації та глибинному культурологічному аналізу.

Посилання на схожі матеріали:

Дата останньої редакції: 20 червня 2026

Пошук на сайті

📚 Асистент з літератури
Вітаю! Я допоможу вам розібратися з творами зарубіжної літератури — аналіз, образи героїв, біографії авторів. Просто напишіть наприклад назву твору чи автора. Про що запитаєте?
ШІ‑Асистент