Алессандро Мандзоні, ключова постать італійського романтизму, відіграв визначальну роль у становленні національної історичної драми та роману. Його трагедії «Граф Карманьйола» (1820) та «Адельгіз» (1822) не лише переосмислили драматургічні принципи, а й стали майданчиком для осмислення морально-політичних проблем, що були гостро актуальними для Італії початку XIX століття.
Контекст
На початку XIX століття, в період активного формування національної свідомості та боротьби за об'єднання Італії, італійський романтизм зосередився на проблемах історичної драми. Алессандро Мандзоні (1785–1873) став одним із провідних теоретиків і практиків цього напряму, прагнучи створити нову драматургічну модель, вільну від жорстких канонів класицизму. Він виступав за драму, що обирає сюжети з національної історії, але при цьому наповнена актуальним сучасним змістом. Мандзоні відкидав класицистичні єдності місця та часу, вважаючи їх такими, що віддаляють твір від правди життя та історичної достовірності. Драма, на його думку, повинна була досліджувати людські пристрасті, а її умовність підкорятися психологічній правдивості. Важливо, що Мандзоні наполягав на історичному, а не обов'язково античному сюжеті для «високої» драми, що стало значним відступом від класицистичної традиції.Аналіз
"Граф Карманьйола": Композиція та ідейне підґрунтя
Трагедія «Граф Карманьйола», написана у 1816–1819 роках та опублікована у 1820 році, супроводжувалася ґрунтовною передмовою, яка стала програмним маніфестом Мандзоні. У цій передмові автор піддав гострій критиці драматургічну систему французького класицизму, зокрема його вимоги до єдності місця та часу, аргументуючи, що ці правила віддаляють драму від правди життя та історії. Натомість Мандзоні виклав принципи власної романтичної системи, де центральне місце посідало поєднання історичної достовірності та художнього вимислу. Він стверджував, що вимисел має не спотворювати історію, а поглиблювати та конкретизувати її, роблячи минуле зрозумілішим і актуальнішим для сучасності."Граф Карманьйола": Сюжет і конфлікт
Сюжет трагедії розгортається на тлі міжусобних війн в Італії початку XV століття, зосереджуючись на долі кондотьєра Франческо Буссоне, графа Карманьйоли. Цей полководець, який служив Венеційській республіці, був звинувачений у зраді та страчений, незважаючи на свої попередні перемоги. Мандзоні використовує цю історичну канву для постановки проблеми політики й моралі, або ж політичної моралі. Він осуджує теорії «державного інтересу», що відкидають моральний фактор у політиці та відкривають можливості для маскування особистих, нерідко ницих, цілей під виглядом державних потреб. Через долю Карманьйоли, який стає жертвою політичних інтриг та цинізму, Мандзоні викриває небезпеку такого підходу, де моральні принципи приносяться в жертву прагматичній вигоді."Адельгіз": Композиція та історичний контекст
Трагедія «Адельгіз», написана у 1820–1822 роках, також звертається до історичного матеріалу, моделюючи актуальні морально-політичні проблеми. Події твору відбуваються у 772–774 роках, коли король франків Карл Великий вторгся в Італію, поклавши край королівству лангобардів. Мандзоні свідомо обирає цей віддалений історичний епізод, щоб провести паралелі з ситуацією в Італії на початку XIX століття. Тоді країна, вже захоплена австрійцями, пережила французьке завоювання, на яке багато італійців покладали надії на звільнення. Проте французьке панування не принесло очікуваної національної незалежності та відновлення державності, лише замінивши одне іноземне ярмо іншим."Адельгіз": Сюжет і моральний вимір
Центральним персонажем трагедії є Адельгіз, син короля лангобардів Дезидерія. Він гине разом зі своїм королівством, але його смерть не є простою поразкою. Адельгіз сприймає цю загальну загибель як відплату за злочини, вчинені лангобардами-завойовниками, за порушення морального закону. Він усвідомлює, що насильство та завоювання, які принесли його народу владу, тепер обертаються проти нього самого. Мандзоні прокладає шлях морального закону крізь усі криваві злочини та безмежність насильства, зближуючи його з християнським провидінням. У цьому він знаходить вищий сенс історії: не просто послідовність подій, а прояв божественної справедливості, де кожен вчинок має свої моральні наслідки. Історична паралель з минулим, зрештою, стверджувала актуальну для сучасної Італії істину: здобути національну незалежність можна лише зусиллями самого італійського народу, а не покладаючись на зовнішніх визволителів.Образи і символи
Функція хору
У своїх трагедіях Мандзоні відроджує античний інститут хору, але надає йому нового змісту. У «Графі Карманьйолі» хор виступає як узагальнений народний погляд, що засуджує роздробленість Італії та міжусобні війни. Він не просто коментує події, а висловлює глибоке моральне занепокоєння станом країни, яка через внутрішні конфлікти стає легкою здобиччю для сусідніх держав. Хор артикулює колективну пам'ять і прагнення до єдності, стаючи голосом національної совісті, що вказує на зв'язок між минулими помилками та сучасними проблемами.Історичний паралелізм
Мандзоні свідомо використовує історичний паралелізм як ключовий художній прийом. Він звертається до подій XV століття в «Графі Карманьйолі» та VIII століття в «Адельгізі», щоб через них осмислити сучасні йому проблеми Італії початку XIX століття. Міжусобні війни кондотьєрів у «Карманьйолі» відображають політичну роздробленість, що перешкоджала об'єднанню Італії. Завоювання лангобардів франками в «Адельгізі» слугує алегорією іноземного панування (австрійського, а потім французького) та ілюзій щодо «визволення» одними завойовниками від інших. Цей прийом дозволяє автору уникати прямої цензури, водночас доносячи до читача гострі політичні та моральні послання, що стосуються національного відродження та самостійності.Система персонажів
Граф Карманьйола
Франческо Буссоне, граф Карманьйола, постає як трагічна постать, що втілює конфлікт між особистою честю та цинічною політичною доцільністю. Він є воїном, який вірно служить Венеційській республіці, але його прямолінійність і дотримання моральних принципів роблять його вразливим у світі політичних інтриг. Його страта є результатом не доведеної зради, а політичної змови, що прагне усунути незручну фігуру. Карманьйола, таким чином, символізує невинну жертву державної машини, яка відкидає мораль заради збереження влади.Адельгіз
Адельгіз, син короля лангобардів Дезидерія, є складним персонажем, який переживає внутрішній конфлікт. Він належить до народу-завойовника, але усвідомлює моральну несправедливість, що лежить в основі його королівства. Його загибель разом із падінням лангобардського королівства сприймається ним як справедлива відплата за гріхи предків. Адельгіз не просто бореться за владу, а шукає морального виправдання своїм діям, що робить його фігурою, яка прагне спокути та усвідомлює вищий моральний закон.Дезидерій
Король лангобардів Дезидерій є типовим представником старої влади, що спирається на силу та завоювання. Він втілює принцип «державного інтересу» у його найжорстокішій формі, не визнаючи моральних обмежень у політиці. Його опір Карлу Великому є боротьбою за збереження влади, а не за моральні ідеали. Дезидерій контрастує з Адельгізом, підкреслюючи різницю між сліпим прагненням до влади та усвідомленням моральних наслідків своїх дій.Взаємодія персонажів
Взаємодія персонажів у трагедіях Мандзоні розкриває зіткнення індивідуальної моралі з державною політикою. У «Графі Карманьйолі» конфлікт між Карманьйолою та венеційською владою ілюструє, як політичні інтереси можуть знищити людину, що зберігає честь. У «Адельгізі» внутрішній конфлікт Адельгіза, який усвідомлює гріхи свого народу, протиставляється безкомпромісній позиції його батька Дезидерія. Ці зіткнення підкреслюють центральну для Мандзоні ідею про те, що історичні події не є лише результатом політичних маневрів, а й відображенням морального стану суспільства та окремих особистостей.Проблематика і теми
Головна проблема: Політика і мораль
Центральним питанням, що пронизує обидві трагедії Мандзоні, є проблема співвідношення політики та моралі. Автор радикально осуджує теорії «державного інтересу», які виправдовують будь-які засоби заради досягнення політичних цілей, відкидаючи етичні норми. У «Графі Карманьйолі» це виявляється у несправедливому засудженні головного героя, де політична доцільність переважає над справедливістю та правдою. У «Адельгізі» моральний закон виступає як вища сила, що карає завоювання та насильство, демонструючи, що навіть успішна політика, заснована на аморальних принципах, зрештою приречена на крах. Мандзоні стверджує, що справжня політика не може бути відділена від етики.Другорядні теми
Крім головної проблеми, Мандзоні розробляє кілька взаємопов'язаних тем:- Національне визволення та відродження: Обидві трагедії, хоч і звертаються до віддаленого минулого, є закликом до національного пробудження Італії. Хор у «Карманьйолі» прямо засуджує роздробленість країни, а сюжет «Адельгіза» через історичну паралель доводить, що національну незалежність можна здобути лише власними зусиллями, а не покладаючись на іноземних «визволителів».
- Доля завойованих народів: У «Адельгізі» Мандзоні досліджує страждання народів під чужоземним пануванням. Він показує, як ілюзії щодо «визволення» однією іноземною державою від іншої виявляються марними, оскільки нові завойовники приносять лише нове поневолення. Це відображає розчарування італійців у французькому пануванні після наполеонівських війн.
- Християнське провидіння та історична справедливість: Мандзоні зближує моральний закон із християнським провидінням, знаходячи в ньому вищий сенс історії. Загибель лангобардського королівства в «Адельгізі» сприймається як відплата за злочини завойовників, що підкреслює ідею про те, що історія є ареною, де діє божественна справедливість, і жодне насильство не залишається без наслідків.