Ця стаття досліджує, як два знакові твори англійської літератури Просвітництва — «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо та «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта — інтерпретують концепцію «природної людини». Аналіз зосереджується на взаємодії індивідуальної винахідливості, суспільного формування та філософських ідеалів, що визначають людську ідентичність у контексті XVIII століття.
Контекст
XVIII століття в Європі ознаменувалося розквітом Просвітництва — інтелектуального руху, що підніс розум, індивідуалізм та скептицизм як основні принципи пізнання світу. У цей період формувалися ключові ідеї про «природну людину», суспільний договір та прогрес, які знайшли своє відображення у літературі. Даніель Дефо (1660–1731), англійський письменник і журналіст, опублікував свій роман «Робінзон Крузо» у 1719 році, заклавши основи реалістичного роману та відобразивши дух зростаючої буржуазії та протестантської етики праці. Його твір став гімном індивідуальній ініціативі та здатності людини до самотворення. Через сім років, у 1726 році, Джонатан Свіфт (1667–1745), англо-ірландський сатирик, представив світу «Мандри Гуллівера». Цей роман, на відміну від відносно оптимістичного погляду Дефо, став гострою сатирою на людську природу, європейське суспільство та навіть деякі аспекти самого Просвітництва. Свіфт піддавав сумніву безмежну віру в розум, викриваючи лицемірство та вади цивілізованого світу. Обидва автори, кожен по-своєму, занурюються у філософські дебати свого часу, пропонуючи різні відповіді на питання про сутність людини та її місце у світі.Аналіз
«Робінзон Крузо»
Еволюція Робінзона як «природної людини»
Робінзон Крузо, опинившись на безлюдному острові, не повертається до первісного стану, а радше відтворює основні стадії культурного розвитку людства, застосовуючи знання та навички XVIII століття. Він послідовно проходить шлях від мисливця до скотаря, а потім до землероба, використовуючи при цьому інструменти та світогляд, притаманні англійському буржуа епохи становлення капіталізму. Наприклад, його перші кроки на острові включають не лише пошук їжі, а й систематичне будівництво житла, створення календаря для обліку часу та збереження знарядь праці з корабля. Він не просто виживає, а організовує своє життя, створюючи мікромодель цивілізації. Цей процес демонструє, що «природна людина» Дефо — це не дикун, а індивід, озброєний раціональним мисленням та прагматичним підходом.Пуританин і буржуа: парадокси світогляду
Характер Робінзона Крузо відзначається складною взаємодією пуританської побожності та буржуазної практичності. Молитва для нього, як зазначається в оригінальному аналізі, є «своєрідною діяльністю — відпочинком від роботи». Він визнає, що тривалий час його думка «не знала Бога», і лише під час бурі, а потім на острові, він звернувся до вищих сил. Проте навіть його релігійний екстаз отримує реалістичне тлумачення: Робінзон характеризує його як «звичайну тваринну радість істоти, врятованої від смерті». Ця фраза підкреслює його раціональний підхід навіть до духовного досвіду. Крузо, як справжній пуританин, починає будь-яку справу з молитви і не розлучається з Біблією, але водночас він «мелочно расчетлив и во всем руководствуется прежде всего интересами выгоды». Ця цитата з оригіналу точно відображає його комерційний розрахунок, що переплітається з релігійністю. У цьому парадоксі критики вбачають «боротьбу между традиционным пуританизмом, уповающим на благодать божественного промысла, и трезвым, реалистическим — разумным отношением к миру, характерным для века буржуазного Просвещения».Взаємодія з П'ятницею: влада та просвіта
Поява П'ятниці на острові стає ключовим моментом для розкриття характеру Робінзона та його уявлень про «природну людину». П'ятниця, молодий «дикун», врятований від смерті, також є втіленням «природної людини», але Робінзон бачить у ньому насамперед раба. Перше слово, якого він навчає П'ятницю, — «господар». Цей факт підкреслює його прагнення до домінування та встановлення ієрархії, що відображає колоніальні тенденції епохи. Робінзона тішить покірність і послужливість П'ятниці, проте він також визнає його «кмітливий розум і добре серце». Як справжній пуританин, Крузо намагається навернути П'ятницю до християнства, що є проявом місіонерської складової його світогляду. Ця взаємодія демонструє складність просвітницького ідеалу «природної людини», який у реальності часто підпорядковувався прагматичним інтересам та культурному домінуванню.«Мандри Гуллівера» (Країна гуїгнгнмів)
Ідеал розумного суспільства
Якщо Робінзон Крузо є втіленням просвітницького ідеалу «природної людини», що формується в умовах ізоляції, то Джонатан Свіфт у четвертій частині «Мандрів Гуллівера» пропонує радикально інший погляд на ідеальне суспільство через образ гуїгнгнмів — розумних коней. Їхній суспільний лад ґрунтується на чистому розумі та відсутності будь-яких пристрастей. Взаємини між гуїгнгнмами характеризуються «спартанською простотою, товариською приязню і абсолютною щирістю». У їхній мові відсутні слова, що позначають «брехня», «заздрість», «підступність». Шлюб у них укладається не з любові, а з «міркувань користі та необхідності», а втрата партнера (смерть) сприймається спокійно, як природна річ. Це суспільство, де «розум» є основним принципом співжиття, покликане показати, до чого може призвести абсолютний раціоналізм.Межі раціональності та трагедія Гуллівера
Незважаючи на зовнішню досконалість суспільства гуїгнгнмів, Свіфт не ідеалізує його повністю. Він визнає, що воно «здається нам дещо штучним, занадто методичним і трохи нудним». Ця оцінка вказує на потенційну порожнечу життя, позбавленого емоцій та пристрастей. Трагедія Лемюеля Гуллівера полягає в тому, що, зіткнувшись з цим ідеалом, він відчуває глибоку відразу до власного людства, яке він тепер сприймає як єгу — огидних, нерозумних істот. Опис «безмежного горя, що охопило його на саму лише думку, що він має повертатись до цивілізованих єгу», та «майже трагічні ноти, що відчуваються при змалюванні огиди до людей, навіть до близьких», свідчать про глибоке розчарування Гуллівера. Це не просто сатира, а крик душі, що викриває вади людства, але водночас, як зазначається в оригіналі, показує, «яка віра таїлася в серці суворого декана, яка дорога була йому мрія про гармонійну людину і яка ніжна була його любов до зневаженого ним людства!». Свіфт, критикуючи, все ж прагнув до ідеалу, хоч і бачив його недосяжність.Образи і символи
Острів
Безлюдний острів у «Робінзоні Крузо» функціонує як мікрокосм, своєрідна лабораторія для експерименту над «природною людиною». Він є не просто місцем виживання, а простором, де індивід, позбавлений суспільних структур, змушений покладатися лише на власні сили та розум. Острів символізує потенціал для самотворення, але водночас і випробування, що розкриває сутність буржуазного індивіда, його прагнення до порядку, накопичення та домінування над природою. Робінзон перетворює дикий ландшафт на власну «імперію», що відображає колоніальні амбіції Британської імперії XVIII століття.Біблія
Біблія в романі Дефо є невід'ємним атрибутом Робінзона Крузо, символізуючи його пуританську віру та моральний компас. Вона слугує джерелом розради, настанови та виправдання його дій. Проте, її функція не обмежується лише духовним аспектом. Біблія також стає інструментом для встановлення культурної та релігійної переваги Робінзона над П'ятницею, виправдовуючи його роль «вчителя» та «господаря». Це підкреслює, як релігійні доктрини могли бути інтегровані в прагматичний світогляд епохи, слугуючи як особистій втісі, так і засобом культурного впливу.Гуїгнгнми
Гуїгнгнми, розумні коні з четвертої частини «Мандрів Гуллівера», є центральним символом просвітницького ідеалу чистого розуму та раціональності. Вони втілюють суспільство, позбавлене пристрастей, брехні, заздрості та будь-яких людських вад. Їхня мова, їхній спосіб життя, їхні соціальні взаємини — усе підпорядковано логіці та доцільності. Проте, Свіфт використовує цей образ не для беззастережного прославлення, а для викриття потенційної стерильності та нудьги такого існування. Гуїгнгнми символізують межі раціоналізму, показуючи, що повна відмова від емоцій та «нерозумних» аспектів людської природи може призвести до втрати чогось суттєво живого.Єгу
Єгу, огидні, жорстокі та нерозумні істоти, що населяють країну гуїгнгнмів, є антиподом ідеалу розуму. Вони символізують неконтрольовані людські пристрасті, ницість, моральний розклад та тваринну природу людини, позбавлену розуму та культури. Через образ єгу Свіфт гостро критикує вади європейського суспільства, викриваючи його претензії на цивілізованість. Гуллівер, бачачи в єгу відображення себе та своїх співвітчизників, відчуває глибоку відразу, що підкреслює радикальність Свіфтового сатиричного погляду на людство. Єгу слугують дзеркалом, що відображає найтемніші аспекти людської натури.Система персонажів
Робінзон Крузо
Робінзон Крузо постає як авантюрист, підприємець і колонізатор, що втілює дух раннього капіталізму. Його психологія характеризується прагматизмом, винахідливістю та глибоким комерційним розрахунком, який поєднується з пуританською релігійністю. Він не просто виживає, а активно перетворює острів на власну економічну систему. Функція Робінзона в романі — репрезентувати ідеал буржуазної людини Просвітництва, здатної формувати світ за своїми правилами. Він є символом «природної людини», яка, опинившись поза суспільством, все ж не втрачає своїх цивілізаційних рис, а навпаки, використовує їх для створення нового порядку.П'ятниця
П'ятниця, молодий «дикун», врятований Робінзоном, виконує роль учня, слуги та об'єкта «цивілізаційної» місії. Його психологія розкривається як кмітливий, добросердий та покірний індивід, здатний до швидкого навчання. П'ятниця слугує дзеркалом для Робінзона, дозволяючи читачеві побачити його прагнення до влади та просвіти. Він є символом «природної людини», яка піддається впливу європейської культури, але водночас зберігає власну гідність та людські якості, що змушують Робінзона переглянути деякі свої упередження.Лемюель Гуллівер
Лемюель Гуллівер починає свій шлях як типовий європейський мандрівник і спостерігач, лікар за професією. Проте, його численні подорожі, особливо до країни гуїгнгнмів, глибоко змінюють його психологію. Він стає розчарованим у людстві, відчуженим від власної цивілізації та навіть від своєї родини. Функція Гуллівера як оповідача полягає у тому, щоб через його досвід і сприйняття Свіфт міг здійснити гостру сатиру на суспільство. Гуллівер символізує людину, яка шукає ідеал, але знаходить лише розчарування, що призводить до його внутрішньої трагедії.Взаємодія персонажів
Взаємодія Робінзона Крузо та П'ятниці є моделлю колоніальних відносин: пана і слуги, вчителя і учня, цивілізатора і «дикуна». Робінзон нав'язує П'ятниці свою мову, релігію та культуру, але через цю взаємодію сам починає цінувати людські якості свого супутника, що пом'якшує його домінантну позицію. Натомість, взаємодія Лемюеля Гуллівера з гуїгнгнмами та єгу будується на контрасті. Гуїгнгнми представляють ідеал розуму, до якого Гуллівер прагне, тоді як єгу символізують ницість людської природи, від якої він відвертається. Гуллівер, опинившись між цими двома полюсами, не знаходить повного притулку в раціональності гуїгнгнмів, але й не може повернутися до людського суспільства. Його відраза до єгу, що поширюється на все людство, є кульмінацією його розчарування та свідчить про глибоку кризу ідентичності.Проблематика і теми
Головна проблема: «Природна людина» та цивілізація
Центральне питання, яке об'єднує «Робінзона Крузо» та «Мандри Гуллівера», стосується сутності «природної людини» та її взаємодії з цивілізацією. Дефо досліджує, як індивід, позбавлений суспільних структур, формує свою ідентичність і створює новий світ, використовуючи цивілізаційні знання та буржуазний світогляд. Робінзон Крузо демонструє, що людина, навіть у відриві від суспільства, залишається продуктом своєї культури. На противагу цьому, Свіфт через образи гуїгнгнмів та єгу ставить під сумнів саму ідею прогресу та розумності людства, показуючи, що «природна людина» може бути як ідеалом чистого розуму, так і втіленням неконтрольованих пристрастей. Обидва автори, кожен по-своєму, аналізують межі та можливості людської природи.Другорядні теми
Крім центральної проблеми, твори Дефо та Свіфта розкривають низку інших важливих тем:- Праця та накопичення: У «Робінзоні Крузо» праця є не лише засобом виживання, а й ключовим елементом самореалізації та накопичення. Робінзон створює на острові власну економічну систему, що відображає протестантську етику праці та становлення буржуазного суспільства. Він не просто виживає, а будує власну «імперію», демонструючи цінність індивідуальної ініціативи.
- Колоніалізм та влада: Взаємини Робінзона і П'ятниці є яскравою ілюстрацією колоніальної експансії та домінування європейської культури. Робінзон встановлює ієрархію, навчає П'ятницю своєї мови та релігії, що відображає процеси культурного підкорення та «цивілізаційної» місії.
- Сатира на людську природу: «Мандри Гуллівера» є гострою сатирою на вади людства, його претензії на розум, що часто приховують ницість, жадібність та жорстокість. Свіфт викриває політичні інтриги, наукові абсурди та моральний занепад європейського суспільства.
- Межі раціоналізму: Свіфт досліджує, наскільки далеко може зайти розум у побудові ідеального суспільства. Суспільство гуїгнгнмів, хоч і керується чистим розумом, здається «штучним» та «нудним», що ставить під сумнів абсолютну цінність раціональності та вказує на важливість емоційного та ірраціонального в людському житті.