Особливості романтизму у Франції. Творчість Гюго
Романтизм мав сильне коріння у французькій історії та культурі, тому він справив величезний вплив на долю національного мистецтва, висунувши великих творців: Гюго - в літературі, Делакруа - в живописі, Берліоза - в музиці.
Початок літературного романтизму датувався кінцем XVIII ст.
1795-1815 рр. - період вступу в літературу перших романтиків, виникнення романтичного руху, виникло 2 школи в ранньому французькому романтизмі - школа де Сталь (опис індивідуальних почуттів+національний колорит) і школа Шатобріана (християнська духовність). Франц письменники даної епохи любили поєднувати протилежності: добро і зло, трагічне і комічне, високе і низьке, матеріальне та ідеальне, реальне і фантастичне, життя і смерть тощо.
Поділ всього мистецтва на класичне і романтичне (Жермен де Сталь у трактаті "Про Німеччину"): до класичної відносили південну літературу, яка спиралася на греко-римську античність; романтична література розвивалася у північних країнах і орієнтувалася на Середньовіччя, християнство і народні традиції.
На першому етапі розвитку романтики ще не протиставляли себе класицистам у повному розумінні, романтизм на цьому етапі розвивався лише у прозаїчних жанрах. Важливим досягненням перших романтиків стало відкриття "приватної людини".
1815-1827 рр. - час виникнення широкого романтичного руху; поява романтичної поезія (Ламартін, де Віньї, В. Гюго), історичного романтичного роману (В. Гюго, де Віньї), перших романтичних драм ("драми для читання" П. Меріме, Віте, Гюго). Окрім романтичних течій з'явилася і течія реалістичного спрямування, на чолі якої постав Ф. Стендаль. Інакше склалися стосунки з класицистами, які більшою мірою співпрацювали з романтиками.
1827-1835 рр. Початок цього етапу ознаменований появою головного естетичного маніфесту французьких романтиків - "Передмови до "Кромвеля" В.Гюго. Видатний поет став на чолі найбільш впливового літературного об'єднання романтиків - "Сенакль". У літературу прийшли Мюссе і Ж. Санд, а з ними - утвердилася психологічна течія. Романтизм отримав перемогу над класицизмом у галузі драми.
1835-1843 рр. - у цей час від романтизму виокремилася течія реалістичної орієнтації на чолі зі Стендалем, тому цей період ще називали "періодом міжцарювання", коли в літературі панувало два напрями. Але вони ще не протистояли один одному, навіть недостатньо були диференційовані.
1843-1848 рр. - криза романтизму. Маніфестом пізнього романтизму став трактат В. Гюго "В. Шекспір". Успішно розвивалася лише романтична течія, пов'язана з утопічним соціалізмом (Ж. Санд, Сент-Бев, Гюго та ін.), особливою популярністю користувалися також романи — фельєтони О. Дюма - батька, Е. Сю.
Художній системі французького романтизму притаманні істотні відмінності: не набула розвитку фольклорно-народна течія, на томність інтенсивно розвивалась "байронічна течія".
ГЮГО Творча діяльність 60 років, і її прийнято поділяти на 3 періоди.
I період - 1820-1850 рр. Перехід до романтизму і написанням поетичних і драматичних творів, створення "Собор Паризької Богоматері". У 20-ті рр. поетична збірка "Східне". 30-40 роки - період найбільшої творчої активності письменника. У цей час з'явилося 4 поетичні збірки "Осінні листя" (1831) (інтимні мотиви та настрої), "Пісні сутінок" (1835), "Внутрішні голоси" (1837), "Промені та тіні" (1841).
II період - 1851-1870 рр. - вигнання поета із Франції, посилилася політична і соціальна спрямованість творів, затвердилася викривальна інтонація. Гюго звернув до сучасного матеріалу, хоча романтичний метод зберігався. "Відторгнуті", "Трудівники моря", "Людина, яка сміється".
III період - 1870-1885 рр. - ознаменований поверненням Гюго до Франції, створений останній роман Гюго, присвячений революції, - "93 рік" (1874 р.). Поетичні збірки "Мистецтво бути дідусем" (1875), "Легенда століть" (1883), сатиричними поемами "Папа" (1878), "Осел" (1880) та ін.
Перша поетична збірка В. Гюго - "Оди й різні вірші" (1822), до якої ввійшли вірші, створені переважно за правилами класицизму. Перехідний етап - "Оди й балади", Гюго ввів у французьку поезію нові форми й розміри, створив нову систему віршування, велику увагу приділив звуковій організації вірша, його ритмомелодиці.
Драматургія - з 1827 до 1837 року вона стала основною сферою його творчої діяльності "Кромвель" (1827),"Маріон Делорм" (1829), "Ернані" (1830), "Король розважається" (1832). Гюго вважав основною особливістю драми - реальність, закликав руйнувати кордони між жанрами, єднати комічне і трагічне, піднесене і низьке, відмовитися від єдності дії, місця і часу. Драматургія Гюго пронизана вільнолюбством і демократизмом.