Специфіка історизму Гюго в романі «Собор Паризької богоматері»
Гюго звертається в «Соборі Паризької Богоматері» до історії; на цей раз його увагу привернуло пізнє французьке середньовіччя, Париж кінця XV століття.
ІСТОРИЧНИЙ+НОТИЧНИЙ РОМАН+МЕЛОДРАМА
Надісторизм, Символічність, Позачасовий характер Психологізму
Світ для Гюго — динамічне контрастне ціле, клубок суперечностей. Гюго відкидає єдність часу і місця, але залишає дію, без якої неможливий сюжет твору. На думку Гюго суб’єктивна правда важливіша за об’єктивну, необхідне дотримання історичної правди, зображення місцевого колориту. Виводить на перший план нових героїв, у центрі вихідці з третього класу. Гюго намагається осмислити історичне минуле людства. Але історія — лише фон. Він слугує доказом боротьби добра зі злом.
Історичні особистості, нехай і не повністю правдиво описані автором, але їх присутність робить твір більш достовірним. Головні герої — не знатні, але позитивні, «добро» (Есмеральда походить з народу. Якщо собор - народ, то справедливо буде назвати Квазімодо душею собору, народу. У Есмеральди закладено початку справедливості і доброти, вона живе широко і вільно, Квазімодо (перехід до добра)), другорядні — негативні - образ Людовика ІІ, описаний далеко не в найкращому вигляді: скупий, жорстокий правитель (Епізод , коли перераховувалися витрати, епізод з мучеником в дерев'яній клітці). Історизм також проявляється в точних датах, в хронологічній послідовності подій.
Колоритні і другорядні образи роману - молода аристократка Флер де Лис, король, його оточення; чудові картини середньовічного Парижа. Він малює ажурну, багатобарвну архітектуру; багатоголосся народної натовпу передає особливості мови епохи, і в цілому роман можна назвати енциклопедією середньовічного життя. Важливу роль відіграє натовп, Гюго використовує панорамність, присутній фатум, світ залежить до нього.