Твір на тему: Людина і природа у поезії Тютчева

Зарубіжна література - зразки шкільних творів

Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов’язані свої згадки. Але я не знаю людини, якій була б не знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих святах:

Зима недаром злится,


Прошла ее пора —


Весна в окно стучится


И гонит со двора…


А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки:


О, как убийственно мы любим,


Как в буйной слепоте страстей

Мы то всего вернее губим,


Что сердцу нашему милей!


І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант направлений на оспівування високої краси і духовності.

Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. Порівняно з вічним оновленням природи людина являє собою «злак земной»:

Смотри, как на речном просторе,


По склону вновь оживших вод,


Во всеобъемлющее море


За льдиной льдина вслед плывет.


Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і всеоб’ємлючий океан:

Как океан объемлет шар земной,


Земная жизнь кругом объята снами;


Настанет ночь — и звучными волнами


Стихия бьет о берег свой.


То глас ее: он нудит нас и просит…


Уж в пристани волшебный ожил челн;

Прилив растет и быстро нас уносит


В неизмеримость темных волн.


У своїх рядках автор неначе досліджує людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець — природи і людини. Хочеться проникнути у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця, і, в той же час, до життєєвих сил природи за вікном оселі.

Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини явищами природи у поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте саме він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.


Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб’єктивного враження, яке справляє на поета світ:

Есть в осени первоначальной


Короткая, но дивная пора —


Весь день стоит как бы хрустальный,


И лучезарны вечера…


Прихід весни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки.

Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.


Федір Іванович Тютчев ніколи навмисне не вдавався до звукової сторони вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою.

Певучесть есть в морских волнах,


Гармония в стихийных спорах,


И стройный мусикийский шорох


Струится в зыбких камышах.


Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природніх явищ, але і власне єство людини, і власні відчуття. Але є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність барв і звуків у відображенні певного явища. Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.