Василь Тьоркін - узагальнений образ солдата-визволителя - шкільний твір

В бой, вперед, в огонь кромешный

Он идет, святой и грешный,

Русский чудо-человек!

О. Твардовський

Поему «Василь Тьоркін» О. Твардовський писав протягом усієї війни — з 1941 по 1945 рік. Не випадково ця «книга про бійця» стала здобутком, що справедливо називають «правдивим літописом війни», в якому осмислюється героїчний подвиг народу. Образ головного героя був близький і зрозумілий читачу, тому що в ньому втілилися головні риси російського народного характеру. Читачі відразу визнали Васю Тьоркіна своїм. Після виходу друком у і942 році перших восьми глав, що розповідають про фронтову біографію героя, Твардовський, який вважав поему завершеною, був змушений продовжити її: з усіх фронтів йому надходили читацькі листи з проханням розповісти про подальшу долю Тьоркіна.

У поемі знайшли відображення головні етапи Великої Вітчизняної війни, починаючи з перших її днів до повної перемоги над ворогом:

Эти строки и страницы —

Дней и верст особый счет,

Как от западной границы

До своей родной столицы

И от той родной столицы

Вспять до западной границы,

А от западной границы

Вплоть до вражеской столицы

Мы свой делали поход.

Розповідати про війну завжди непросто, як непросто говорити правду. Але поет вибрав саме правду — «прямо в душу бьющую», якою б не була вона гіркою.

Поет зумів, не прикрашаючи, але і не «приземляючи» героя, втілити в ньому найголовніші якості російського народу: патріотизм, усвідомлення відповідальності за долю Батьківщини, готовність до подвигу, любов до праці. Вася Тьоркін показаний на привалі й у селянській хаті, в окопі і в російській лазні, він героїчно перепливає крижані ріки, він мріє про нагороди. Але завжди це упізнавана людина, така, яких багато. Завдяки от таким простим солдатам-піхотинцям, що не шкодували себе, країна і перемогла фашизм. І в той же час у Тьоркіні є щось від казкових, билинних російських богатирів, які завжди виходять сухими з води, завжди здобувають перемогу. У поемі немає пишних фраз, якихось незвичайних учинків. Війна — це кров, біль, втрати. Але в тому і є сила людини, що вона може витримати всі лиха і страждання, вистояти серед цих негод.

У будь-якій ситуації Василь Тьоркін залишається людиною, зберігає в собі добро. Його ніколи не залишає гумор, навіть у найвідповідальніші моменти.

Не зарвемся, так прорвемся,

Живы будем — не помрем, —

говорить він, зовсім не збираючися віддавати своє життя даремно. Багато читачів сприйняли Тьоркіна як реальну особу. Сам Твардовський пише, що такий, як Тьоркін,

В каждой роте есть всегда,

Да и в каждом взводе.

Безжурний герой поеми веде нас за собою від Підмосков’я до Берліна. І завжди він сповнений сил, оптимізму і готовий виконати будь-яке завдання:

В бой, вперед, в огонь кромешный

Он идет, святой и грешный,

Русский чудо-человек.

«Книга про бійця» закінчується розповіддю про наші перемоги, гімном солдату, який пройшов усю цю страшну війну. «Василь Тьоркін» — поема про наш народ, що відстояв свою волю і незалежність і врятував людство від фашистського рабства.