Моє враження від оповідання І. Буніна «Легке дихання» - шкільний твір
11 клас
ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ
Перший варіант
Це не оповідання, а осяяння.
К. Паустовський
Я читаю оповідання і думаю: звідкіля виникло це легке дихання, з яких світів долетіло воно, як воно торкнулося землі нашої? Що було в ньому? Уся ніжність, уся краса дівоча, уся свіжість первозданна. Воно легке, невловиме, недосяжне, як вітер, невагоме, як хмари. Зірвалося воно з небес, розчинилося в століттях... десь між минулим і майбутнім — у вічності.
Дивною ясністю, одкровенням увірвалося в наше життя, в наш світ це легке дихання...
А ще залишилися у вічності Олині радісні, незвичайні очі, що дивляться на нас зі страшної, недосяжної висоти. Ці ж очі дивляться на нас з сірої надгробної плити, де час зупинився, де живуть лише примари минулого, а барви перетворилися на тіні.
У божевільному вихорі пронеслося життя Олі Мещерської — обірвалося пострілом. Маленький холодний шматочок металу, пущений рукою безумця, перервав «легке дихання» Олі. Я думаю, що це трапилося навіть раніше, коли Оля записала у своєму щоденнику: «Нині я стала жінкою, почуваю до нього таку відразу, що не можу пережити цього».
І — не пережила. її душу розтерзали, тіло розірвали. За що?
Останній подих злетів з губ, що змертвіли, і понісся... «Тепер цей легкий подих знову розсіявся у світі, у цьому хмарному небі, у цьому холодному весняному вітрі».
Другий варіант
Легке дихання... Часто говорять: подих вітру, подих весни, а в оповіданні І. О. Буніна — це подих дівочої краси. А може, молодості, безтурботності? Питання, знайти відповідь на яке важко, майже неможливо... Оля Мещерська серед своїх ровесниць і була тим легким подихом, що не вписувався в загальноприйняті рамки, але завжди приносив із собою веселощі, безпосередність, щиру захопленість світом.
Усе коротке Олине життя пройшло одним подихом. Вона встигла пізнати кохання плотське, бездуховне, і ця обставина (саме обставина, тому що почуттям це назвати неможливо і навіть аморально) її і згубила. Оля занадто рано подорослішала, занадто рано стала дорослою жінкою...
її душа була надламана, хоча Оля про це й не підозрювала. Доросла дитина — що може бути страшніше? Чи готова людина в п’ятнадцять років до всіх труднощів життя? Сторінки в Олиному щоденнику, де вона пише, що буде «жити без кінця», де вона сподівається на незвичайне щастя, виявилися пророчими з точністю до навпаки.
У неї відібрали найдорожче — життя, відібрала людина, не гідна і волосини з її голови. Вона загинула і навіть не відчула, як її торкнувся легкий подих смерті.