Билини і балади

Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер Рукавичка (переказ Б. Б. Щавурського)

Перед своїм звіринцем,

З баронами, з наслідним принцом,

Король Франциск сидів;

З високого балкона він глядів

На поприще, очікуючи бою;

За ним, квітучою красою

Осліплюючи всіх підряд,

Придворних дам пишався довгий ряд.

Король дав знак рукою —

Дверей почувся скрип важкий;

І лев страшний

Із гривою густою,

У всій красі

Виходить,

Похмурим поглядом обводить

Присутніх, а тоді

Наморщив лоба й рухом гордовитим

Він гривою трухнув сердито,

І потягнувсь, і позіхнув,

І ліг, король рукою знов махнув —

Засув дверей залізних гримнув,

І на арену тигр сміливо плигнув;

Та лева вздрів, боїться і реве,

По ребрах б’є хвостом себе,

Крадеться, і ховає погляд,

І лиже пащу язиком,

І, лева обійшовши, знов

Ричить і з ним лягає поряд.

І втретє знак подав король — Два барси, чорні, наче смоль, Одним стрибком над тигром опинились;

Та він їм лапою удар завдав,

А лев з ричанням встав…

Вони змирились,

І вбік неспішно відійшли,

І заричали, і лягли.

А гості ждуть видовища. Зненацька

Униз з балкона рукавичка дамська

Зірвалася, а вже за мить

Між хижаків вона лежить.

Тоді до лицаря Делоржа лицемірно

Всміхається обраниця його ж

І каже їдко: «Любий мій Делорж,

Якщо ти мене любиш вірно

Й твоя любов не знає меж,

То рукавичку принесеш».

Делорж у гробовім мовчанні

Між звірі йде, і рукавичку він бере, й вертається неспішно до зібрання. Присутні, вздрівши героїзм такий, Завмерли, дивлячись на нього, А витязь молодий, немовби з ним не трапилось нічого, під оплески вельможних примадонн зійшов спокійно на балкон,

Його красуні теж вітають очі…

Але, позбавивши її солодких мрій, в обличчя рукавичку їй він кинув і сказав: «Подяки я не хочу».