Билини і балади

Роберт Льюїс Стівенсон Вересовий трунок (переклад Є. Д. Крижевича)

Із вересового квіту

Пикти варили давно

Трунок, за мед солодший,

Міцніший, аніж вино.

Варили і випивали

Той чарівний напій

І в темрявих підземеллях

Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський —

Жахались його вороги! —

Пішов на пиктів оружно,

Щоб знищити їх до ноги.

Він гнав їх, неначе ланей,

По вересових горбах,

Мчав по тілах спогорда,

Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,

Верес ізнов червонів,

Та трунок медовий варити

Вже більше ніхто не вмів.

В могилках, немов дитячих,

На кожній червоній горі,

Лежали під квітом червоним

Поснулі навік броварі.

Їхав король шотландський

По вересовій землі;

Дзинчали завзято бджоли,

Курликали журавлі.

Та був можновладець похмурий,

Думу він думав свою:

«Владар вересового краю —

Чом з вересу трунку не п’ю?»

Раптом васал королівський

Натрапив на дивний схов:

В розколині між камінням

Двох броварів знайшов.

Витягли бідних пиктів

Миттю на білий світ —

Батька старого і сина,

Хлопця отрочих літ.

Дивився король на бранців,

Сидячи у сідлі;

Мовчки дивились на нього

Ті броварі малі.

Король наказав їх поставить

На кручі й мовив: —

«Старий, ти сина й себе порятуєш,

Лиш тайну трунку відкрий».

Глянули вниз і вгору

Батько старий і син:

Довкола — червоний верес,

Під ними — клекіт пучин.

І пикта голос тоненький

Почув шотландський король:

«Два слова лише, володарю,

Тобі сказати дозволь:

Старість життя цінує,

Щоб жити, я все зроблю

І тайну трунку відкрию,—

Так він сказав королю.

Немов горобчик цвірінькав,

Мова лилася дзвінка:

«Відкрив би тобі таємницю,

Боюся лише синка.

Смерть його не лякає,

Життя не цінує він.

Не смію я честь продавати,

Як в очі дивиться син.

Зв’яжіть його міцно, владарю,

І киньте в кипучі нурти,

І я таємницю відкрию,

Що клявся повік берегти».

І хлопця скрутили міцно,

І дужий вояк розгойдав

Мале, мов дитяче, тіло,

І в буруни послав.

Крик бідолахи останній

Поглинули хвилі злі.

А батько стояв на кручі —

Останній пикт на землі.

«Владарю, казав я правду:

Від сина чекав біди,

Не вірив у мужність хлопця,

Який ще не мав бороди.

Мене ж не злякає тортура.

Смерть мені не страшна,

І вересового трунку

Зі мною помре таїна!»