Джозеф Редьярд Кіплінг Балада про Схід і Захід (переклад М. В. Стріхи)

Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох, Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог; Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів, Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!

Камаль з двадцятьма бійцями втік на заколотний кордон,

І лошицю Полковника він погнав у далекий горяний схрон:

Найкращу лошицю зі стайні вкрав, коли світати почало, Дзвінкі підкови в лахи запнув і скочив легко в сідло.

І запитав Полковничий син, що водив дозірців загін:

«Хто скаже мені, де Камаль тепер, де схованку має він?»

Мохамед Хан, Резальдарів син, йому відповів тоді:

«Хто знає нічного туману шлях, той Камалеві знає путі.

Як смеркне — проскаче він Абазай, Бонар на ранок промчить,

Та путь одна — через Форт Букло йому до рідних угідь;

Як поскачеш ти швидше на Форт Букло, аніж летітиме птах, — Поможе Бог, до провалля Джехай заступиш йому ти шлях.

Коли ж його не догониш там, назад скоріше вертай,

Бо скрізь чаїться Камалів люд за страшним проваллям Джехай.

Там праворуч — скала, і ліворуч — скала, а між ними — ні деревця.

Там ти почуєш, як клацне затвор, хоч ніде не видно стрільця».

На коня скочив Полковничий син, був гарячий кінь вороний — серце б’є, наче дзвін, шиї гордої згин як шибениця міцний.

Мчить юнак на коні, ось вже форт вдалині, і там чекає обід, Але як злодія хочеш догнати, тоді баритись не слід.

І знову вершник в погоню летить швидше пташиних зграй,

Жене він коня, і вже здоганя втікачів під проваллям Джехай,

Жене він коня, і вже здоганя лошицю й Камаля на ній. Курок пружний звів, лишень втікачів на постріл дістав вороний. Він вистрілив раз і вдруге ще, та кулі пішли убік.

«Мов солдат стріляєш! — гукнув Камаль.— Покажи, як їздити звик!»

У провалля Камаль повернув, і за ним син Полковника без вагань. Вороний, мов олень, вперед летів, та лошиця мчала, мов лань.

Вороний вудила свої закусив — нелегкою була гора,

А лошиця вуздечкою грала — так рукавичкою леді гра.

Праворуч — скала, і ліворуч — скала, і між ними — ні деревця,

І тричі клацнув рушниці затвор, і не видно було стрільця.

Місяць прогнали з неба вони, б’є зорю вже стукіт копит,

Вороний, мов зранений бик, біжить за ланню легкою вслід.

Спіткнувсь вороний і в гірський потік упав на всьому скаку;

Тоді Камаль повернув назад і звестися поміг юнаку.

Він вибив з руки його пістолет — там буть не могло борні,

«Надто довго життям, — промовив Камаль, — завдячуєш ти мені:

На двадцять миль тут скелі нема, нема тут жодного пня. Де б мій стрілець не цілив тебе, не ждала б де западня.

Якби я руку лишень підняв, як виїхав на бескет,

Прудконогі шакали уже б давно збіглися на бенкет;

Варто було б кивком голови подати умовний знак — і після учти не зміг би злетіти по горло ситий коршак!»

Йому відповів Полковничий син: «Що ж, нагодуй звірину;

Та перше розваж, яку сплатить муситимеш ціну.

Як тисяча шабель прийде сюди, щоб забрати мої кістки, — стільки за учту шакалів платить злодію не з руки!

Коні потопчуть твої поля, солдати твій хліб з’їдять, Худобу заб’ють, хати розберуть на паливо для багать. Коли влаштує тебе ціна і голодні твої брати, — Шакали ж собакам кревна рідня, — то клич, пес, їх сюди! Але як ціна зависока тобі, скінчимо усе до ладу: Лошицю батькові поверни, дорогу я й сам знайду!» За руку схопив Камаль юнака, і погляд його горів: «Не слід нам згадувати собак. Вовк вовка тут перестрів! Лошиця твоя. І краще я жертиму стерво гниле, Ніж тому, хто сміявся смерті в лице, заподіяти зможу зле». Йому відповів Полковничий син: «Я мусив честь берегти. В дарунок від батька лошицю візьми — бо справжня людина ти!» Та лошиця підбігла до юнака і ластитися почала;

«Нас двоє сильних, — сказав Камаль, — та вона до тебе пішла. Тож хай в дарунок від крадія тобі принесе вона Вуздечку коштовну, моє сідло, і срібні два стремена!» Тоді юнак пістолет подав йому рукояттю до рук: «У ворога ти відібрав один, а другий дарує друг!» Камаль промовив: «Дарунок твій лише за дарунок прийму. Твій батько сина до мене послав — я сина віддам йому!» Свиснув Камаль, і син його по схилу гори збіг вниз, — Як олень, легкий, міцний і стрункий, як готовий до бою спис. «Ось твій господар, — сказав Камаль, — він водить дозірців загін, Щитом йому стань, роби без вагань все те, що накаже він. Допоки я або смерть твоя не обірвуть цих пут назавжди, Всюди за ним крізь вогонь і дим оборонцем вірним іди.

Хліб Королеви їстимеш ти, тож її борони закон,

І, як треба, зруйнуй свого батька дім, щоб у спокої жив кордон. Кавалеристом відважним стань, тримайся твердо в сідлі. І Резальдаром зроблять тебе, а я, може, помру в петлі!» Очима зустрілися юнаки, і лжі не було в очах.

І братню клятву вони дали на солі і кислих хлібах. І братню клятву вони дали, розрізавши дерну настил, На рукоятці та лезі ножа, і на імені Господа Сил. Камалів син осідлав коня, лошицю — Полковничий син, І двоє вернулись у Форт Букло, звідки поїхав один. Загін дозорців зустріли вони, і двадцять шабель в ту ж мить зблиснули грізно, готові кров хлопця із гір пролити.

«Не руште його! — Полковничий син гукнув своїм воякам, — Бо той, хто вчора ворогом був, сьогодні товариш нам!»

Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох, Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог; Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів, Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!