Костянтин Симонов Чуєш, ти чекай мене... (переклад Ю. Гончаренка)

Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай

Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка

І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг

Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх.

І коли листів нема із далечини…

Інших вже не ждуть дарма — стомлені вони.

Повернуся, тільки жди

І не зич добра тим, хто каже далі йди і забудь, пора.

Хай повірять мати й син, що нема мене

Друзі втішаться отим «було і промине»,

Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина.

На помин душі

Та ні. Ти чекай одна.

Ти чеканням повернеш із смертельних лав

«Поталанило, еге ж?» — скаже, хто не ждав.

Не дано збагнути їм в літо вогняне

Як чеканням ти своїм вберегла мене.

Як вцілів я? Вижив як?

Знаємо без слів.

Просто ти чекала так, як ніхто не вмів.