Билини і балади

Садко

А як то у славному у НовгородіЖив-був Садко та гусляр-молодець,А не було в нього скарбу-золота незліченного,А тільки ходив він по чесних бенкетах,Потішав він купців та бояр,Веселив їх на бенкетах чесних.

А ось тут над Садком трапилось лихо:Не кличуть Садка цілий день на бенкет почесний,А другий день не кличуть на бенкет почесний,А третій день не кличуть на бенкет почесний.А як Садку тепер нудьга та й узялася,Пішов Садко до Ільменю до озера,Та й сів він на синій на жаркий камінь,Та й почав грати він в гуслі яровчасті,Грав із ранку день аж до вечора.

А ввечері як пізнього часуХвиля в озері підіймалася,Вода з піском аж замутилася.Злякався Садко сидіти там,Обсів страх великий Садка,Пішов геть Садко від озера,Пішов Садко у Новгород.

А знову як минула ніч темна,А знову другого дняНе кличуть Садка на бенкет почесний,Другий день не кличуть на бенкет почесний,А третій день не кличуть на бенкет почесний.А як знову Садку нудьга та й узялася,Пішов Садко до Ільменю до озера,Та й сів він знову на синій та жаркий каміньІльменю та в озера.

Та й почав він знову грати в гуслі яровчасті,Грав із ранку день аж до вечора.А ввечері знову як пізнього часуХвиля в озері підіймалася,Вода з піском замутилася.Злякався знову Садко новгородський,Обсів Садка страх великий.Пішов знову геть від Ільменю від озера,Пішов Садко у своє місто.

А ось знову над ним трапилось те саме:

Не кличуть Садка на бенкет почесний,

А другий день знову

Не кличуть Садка на бенкет почесний,

А третій день не кличуть Садка на бенкет почесний.

А знову Садку нудьга та й узялася,

Пішов Садко до Ільменю до озера,

Та й сів він на синій жаркий камінь об озеро,

Та й почав грати в гуслі в яровчасті,

Та й знову грав він із ранку до вечора,

Хвиля в озері підіймалася,

Вода з піском замутилася.

Тут осмілився Садко новгородський,

Сидіти грати там об озеро.

А ось тут вийшов цар водяний з озера,Та й мовить сам цар водяний такеє слово:«Дякуємо тобі, Садко новгородський!Ти потішив нас тепер в озері:А в мене в озері був бенкет та почесний стіл,І всіх розвеселив ти в мене на бенкеті чесному,Гостей моїх улюблених.А я не знаю тепер, Садко, чим тебе і нагородити.Ступай, Садко, тепер у своє місто.Завтра покличуть тебе на бенкет почесний,Буде в купця столування та бенкет почесний,Багато буде купців на бенкеті, багато новгородських.Всі будуть на бенкеті напиватися,Всі будуть на бенкеті наїдатися,Хвастощами будуть хвалитися,Хто чим стане хвалитися,Хто чим стане величатися:Один буде хвастати незліченним золотим скарбом,Другий стане хвастати добрим конем,Третій буде хвастати силою, вдачею молодецькою,Інший буде хвастати молодецтвом своїм,А розумний та тямущий стане хвастатиСтарим батечком, старою матінкою,А безумний та дурний стане хвастатиСвоєю молодою жоною.

А ти, Садко, похвастай-но:

«Я знаю, що в Ільмені в озері

Є риба — пір'я золоте в неї».

А як купці та багатирі

З тобою стануть сперечатися,

Що немає риби такої

З пір'ям золотим —

Ти з ними бийся об заклад великий.

Закладай свою буйну голову,

А з них вимагай

Лавки в ряду в гостиному

З дорогими товарами.

Потім зв'яжіть невід шовковий,

Приїжджайте ловити до Ільменю до озера,

Закиньте три тоні в Ільмені в озері,

Я кожну тоню дам по рибині

З пір'ям золотим.

Отримаєш лавки в ряду гостиному

З дорогими товарами.

А потім будеш ти, купець Садко, новгородський,

Купець будеш багатий».

Пішов Садко у своє місто.

А ось другого дня

Покликали Садка на бенкет почесний

До купця та багатого.

А ось тут зібралось їх багато

До купця на бенкет почесний,

Купців багатих новгородських.

Всі тепер на бенкеті напивалися,

Всі на бенкеті наїдалися,

Хвастощами всі хвалилися.

Хто чим тут хвастає,

Хто чим на бенкеті величається:

Один хвастає незліченним золотим скарбом,

Другий хвастає добрим конем,

Третій хвастає силою, вдачею молодецькою.

А розумний тепер хвастає

Старим батечком, старою матінкою,

А безумний дурний хвастає

Своєю молодою жоною.

А сидить Садко, нічим не хвастає, а сидить Садко, нічим не величається. А купці та новгородські багаті кажуть Садку такеє слово: «Що ж, Садко, сидиш, нічим не хвастаєш, що нічим, Садко, ти не величаєшся?»

А говорить Садко такеє слово: «Ай же ви, купці багаті новгородські! Чим мені, Садку, тепер хвастати, чим мені похвалятися? Немає в мене незліченного золотого скарбу, немає в мене прекрасної молодої жони, а мені, Садку, тільки одним є що похвастати: в Ільмені в озері є риба — пір'я золоте в неї».

А купці багаті новгородські почали з ним сперечатися: немає в Ільмені в озері риби такої, щоб пір'я золоте мала.

А говорив Садко новгородський: «Тоді закладаю я свою буйну головоньку, більше закласти в мене нічого». А вони кажуть: «Ми закладемо в ряду гостиному шість лавок купецьких, шість багатих». Та й заклали вони по лавці з дорогими та товарами.

Після того зв'язали невід шовковий, поїхали ловити в Ільмень до озера, закидали тоню в Ільмені в озері — рибу добули, пір'я золоте в неї. Закинули другу тоню в Ільмені в озері — добули другу рибину, пір'я золоте в неї. Закинули третю тоню в Ільмені в озері — добули рибину, пір'я золоте в неї.

Тепер купці новгородські багаті бачать — нічого вдіяти, виявилось правдою, як казав Садко новгородський, та й відступились вони від лавочок у ряду в гостиному, з дорогими та товарами.

Та й отримав тут Садко новгородський у ряду гостиному шість лавок з дорогими товарами, записався Садко в купці новгородські, та й став тепер Садко купець багатий.

Став торгувати Садко тепер, у своєму місті, та й почав їздити Садко торгувати по всіх землях, по далеких та містах та городах, та й почав отримувати барші великі.

Та ось після цього одружився Садко, купець новгородський багатий, та й ще після цього збудував він палати білокам'яні, та й зробив, Садко, у своїх він палатах, та й оздобив у теремах все по-небесному: як на небі сяє красне сонечко — у теремах у нього сяє красне сонечко; як на небі світить молодий ясний місяць — у нього в теремах молодий ясний місяць; як на небі сяють зірки часті — у нього в теремах сяють зірки часті. Так прикрасив Садко свої палати білокам'яні.

Та ось після цього Влаштував Садко столування та бенкет почесний, Всіх своїх купців багатих новгородських, Всіх своїх господ новгородських, І ще настоятелів своїх новгородських. А були настоятелі новгородські — Лука Зіновієв та Хома та Назар'єв, Та ще скликав він усіх мужиків новгородських, Та й повів Садко столування — бенкет почесний багатий. Тепер всі у Садка на бенкеті чесному, Всі у Садка напивалися, Всі у Садка тепер наїдалися, Хвастощами всі хвалилися. Хто чим на бенкеті хвастає, Хто чим на бенкеті величається: Один хвастає незліченним золотим скарбом, Другий хвастає добрим конем, Третій хвастає силою могутньою богатирською, Інший хвастає славним родоводом, Ще інший хвастає молодецтвом своїм. А розумний та тямущий хвастає Старим батечком та старою матінкою, А безумний та дурний хвастає Своєю молодою жоною. А встали тут настоятелі новгородські — Хома та Назар'єв, Лука та Зіновієв, та й встали вони на прудкі ноги, та й кажуть самі такеє слово: «Ай же ти, Садко, купець багатий новгородський! Про що ж і наскільки великий тримаєш з нами заклад, коли купиш товари новгородські, всі худі товари та добрі, щоб не було в продажі товарів у місті?»

А говорить Садко їм у відповідь такеє слово: «Ай же ви, настоятелі новгородські! Скільки треба — в мене вистачить закласти незліченного золотого скарбу».

А говорять настоятелі новгородські: «Ай же ти, Садко новгородський! Хоч вдар з нами на тридцять тисяч».

Вдарив Садко на тридцять тисяч.

А всі з бенкету чесного роз'їхалися, всі з бенкету чесного розійшлися, по своїх домах, по своїх місцях.

А ось Садко, купець багатий новгородський, другого дня встав вранці раненько, та й будив він свою дружинку хоробру, та й давав він дружинці стільки, скільки душа бажала незліченної золотої казни. Розпустив їх по вулицях торгових, а сам просто пішов у гостинний ряд, та й повикупив він товари новгородські, всі худі товари та добрі.

А на другий день встав Садко, купець багатий новгородський, та й будив дружинку хоробру, та й давав стільки, скільки душа бажала незліченної золотої казни, а сам просто пішов у гостинний ряд — а там принавезено вже товарів багато, принаповнено товарів багато на ту на славу велику новгородську. Він повикупив знову товари новгородські, всі худі товари та добрі.

А на третій день встав Садко, купець багатий новгородський, та й будив він дружинку хоробру, та й давав скільки душа бажала дружинці незліченного золотого скарбу, та й розпустив дружинку по вулицях торгових, а сам просто пішов у гостинний ряд — а на славу велику новгородську підоспіли там товари московські, та й наповнився гостинний ряд дорогими товарами московськими.

А ось Садко тепер задумався: «А як же я ще повикуплю товари московські на ту на славу велику новгородську — підоспіють і товари заморські. Та й мені, Садку, не викупити товарів з усього білого світу. Краще нехай не я буду багатший, Садко купець новгородський, а нехай буде багатшим мене славний Новгород, що не зміг я повикупити товарів новгородських, щоб не було продажі в місті. Краще я віддам тридцять тисяч, заклад свій великий!»

Та й віддавав він тридцять тисяч, відступився від закладу великого.

А потім збудував тридцять кораблів, тридцять кораблів, тридцять чорних, та й склав він товари новгородські на чорні кораблі, та й поїхав торгувати купець багатий новгородський на своїх на чорних кораблях.

Поїхав він по Волхову, а з Волхову до Ладозького, з Ладозького виплив до Неви-ріки, а з Неви-ріки виїхав на синє море.

Та й їхав він по синьому морю, та й завернув він до Золотої Орди. Там продавав він товари новгородські, та й отримував барші великі, та й насипав він бочки сорокові червоного золота. Та й насипав він багато бочок чистого срібла, та ще насипав він багато бочок дрібного та крупного скатного перлу.

Та й поїхав він із-за Золотої Орди, та й виїхав тепер знову на синє море.

А на синьому морі зупинилися чорні кораблі, та й хвилею б'є та паруси рве, та й ламає чорні кораблі, а з місця не йдуть чорні кораблі.

А промовив Садко, купець багатий новгородський, до своєї дружинки хороброї: «Ай же ти, дружино хоробра! Скільки не їздили ми морем, а морському цареві данини не платили. Тепер данини вимагає морський цар в синьому морі».

А говорить Садко, купець багатий новгородський: «Ай же ти, дружино хоробра! Візьміть-но та кидайте в синє море бочку-сорокову червоного золота».

А ось дружина хоробра брала бочку-сорокову червоного золота, кидала бочку в синє море.

А все хвилею б'є, паруси рве, та й ламає чорні кораблі на синьому морі — все не йдуть з місця кораблі на синьому морі.

А знову промовив Садко, купець багатий новгородський, до своєї дружинки хороброї: «Ай же ти, дружинко моя хоробра! Мабуть мало цієї данини цареві морському в синьому морі. Візьміть-но та кидайте в синє море другу бочку чистого срібла».

А ось дружинка хоробра кидала другу бочку в синє море чистого та срібла.

А все хвилею б'є, паруси рве, та й ламає чорні кораблі на синьому морі, а все не йдуть з місця кораблі на синьому морі.

А ось говорив Садко, купець багатий новгородський, до своєї дружинки хороброї: «Ай же ти, дружино хоробра! Мабуть мало цієї данини в синьому морі. Беріть-но третю бочку крупного та дрібного скатного перлу, та й кидайте бочку в синє море».

А ось дружина хоробра брала бочку крупного та дрібного скатного перлу, кидала бочку в синє море.

А на синьому морі стоять чорні кораблі, хвилею б'є, паруси рве, та й ламає чорні кораблі — а все з місця не йдуть чорні кораблі.

А ось говорив Садко, купець багатий новгородський, до своєї дружинки хороброї: «Ай же ти, люба дружинко хоробра! Мабуть, морський цар вимагає живої голови від нас у синьому морі. Ай же ти, дружино хоробра! Візьміть-но та робіть жеребки собі дерев'яні. Всяк своє ім'я пишіть на жеребку, та кидайте жеребки на синє море. А чий жеребок піде до дна — тому йти від нас у синє море».

А в усієї дружинки хороброї жеребки тепер гоголем пливуть, а у Садка купця, гостя багатого — ключем на дно.

Каже Садко такеє слово: «А ці жеребки є неправильні. Ви зробіть жеребки з червоного золота, а я зроблю жеребок дубовий. Та й пишіть всяк своє ім'я на жеребку, та й кидайте жеребки на синє море: а чий жеребок піде до дна — тому від нас іти в синє море».

А вся тут дружинка хоробра кидала жеребки на синє море, а в усієї дружинки хороброї всі жеребки тепер гоголем пливуть, а Садків жеребок — ключем на дно.

А знову говорив Садко такеє слово: «А ці жеребки є неправильні. Ай же ти, дружино хоробра! Та й робіть ви жеребки дубові, а я зроблю жеребок липовий. Та й будемо писати ми імена на жеребках, та й кидатимемо жеребки ми на синє море, тепер в останній раз: чий жеребок піде до дна — тому від нас іти в синє море».

А вся дружина хоробра робила жеребки дубові, а він робив жеребок собі липовий, та й всяк своє ім'я писав на жеребку, та й кидали жеребки на синє море. У всієї дружинки хороброї жеребки гоголем пливуть на синьому морі, а у Садка купця, гостя багатого новгородського — ключем на дно.

А ось говорив Садко такеє слово: «А видно, Садку тепер нічого не вдіяти, самого Садка вимагає цар морський у синьому морі. Ай же ти, дружинко моя люба хоробра! Візьміть-но та несіть-но мою чорнильницю литу, та несіть перо лебедине, та несіть мені паперу гербового».

А дружинка хоробро несла йому чорнильницю литу, несла перо лебедине, несла аркуш паперу гербового.

А ось Садко, купець багатий новгородський,

Сів він на стілець ременяний

До столика того дубового,

Та й почав він своє майно відписувати:

Відписував він майно Божим церквам,

Та й багато відписував майна братії убогій,

А інше майно відписував молодій жоні,

А решту майна відписав дружині він хоробрій.

А сам потім заплакав він,

Говорив він дружинці хоробрій:

«Ай же ти, дружино хоробра та люба!

Кладіть ви дошку дубову на синє море,

Щоб мені звалитися, Садку, на дошку,

Бо страшно мені прийняти смерть у синьому морі».

А ось ще взяв він із собою свої гуслі яровчасті,

Та й заплакав гірко, прощався він з дружинкою хороброю,

Прощався він тепер з усім та з білим світом,

Та й прощався він тепер

Зі своїм він із Новгородом.

Потім звалився він на дошку дубову, та й понесло Садка на дошці по синьому морю. А ось побігли чорні кораблі, немов полетіли чорні ворони, а ось залишився Садко на синьому морі.

А зі страху великого заснув Садко на тій дошці дубовій.

А ось прокинувся Садко, купець багатий новгородський, в Окіян-морі на самому дні, побачив — крізь воду сяє красне сонечко, та й з'явилася поруч палата білокам'яна. Зайшов він у палату білокам'яну — а сидить там у палатах цар морський тепер на стільці.

А говорить цар морський такеє слово: «А здрастуйте, купець багатий, Садко новгородський! Скільки не їздив ти по морю, а морському цареві данини не платив у синьому морі, а тепер сам весь прийшов до мене в подарунок. Кажуть, ти майстер грати в гуслі яровчасті — пограй-но мені в гуслі яровчасті».

А ось Садко бачить — в синьому морі нічого не вдієш:

Змушений він грати в гуслі яровчасті.

Та й почав грати Садко в гуслі яровчасті,

Та й почав танцювати цар морський тепер у синьому морі,

Та від нього захиталось все синє море,

Сходилась хвиля на синьому морі,

Та й почав він розбивати багато чорних кораблів на синьому морі,

Та й почало тонути багато народу в синьому морі,

Та й почало гинути майно в синьому морі.

А тут на синьому морі добрих людей чимало,

Та й людей православних чимало —

З бажання молятися Миколі Можайському,

Щоб вийніс їх Микола угодник із синього моря.

А ось Садка новгородського штрикнуло в плечо та в праве, Та й обернувся назад Садко, купець багатий новгородський — Стоїть тут старичок ззаду, білий та сивий, Та й говорив той старичок такеє слово: «А досить тобі грати, Садко, в гуслі яровчасті в синьому морі!»

А говорить Садко у відповідь такеє слово: «А тепер не своя моя воля в синьому морі, Змушує грати мене цар морський».

А говорив знову старичок такеє слово:

«А ти, Садко, купець багатий новгородський!

Струночки ти повирви,

Кілочки повиламуй,

Та скажи цареві морському:

Струн у мене не лишилося,

Кілочків у мене не знайшлося,

А більше грати мені ні на чому.

А тоді скаже тобі цар морський: „Чи не вгодно тобі, Садко, одружитися в синьому морі

На душечці на красній дівчині?”

Та й ти скажи йому тепер у синьому морі,

Скажи: „Цар морський, воля твоя тепер у синьому морі,

А що ти знаєш, те й роби.”»

А він скаже тобі тепер:

«Завтра готуйся-но, Садко, купець багатий новгородський,

Та вибирай дівчину собі до вподоби та до розуму.

Так ти дивися — перших три ста дівчат стадо пропусти,

Та й другий три ста дівчат стадо пропусти,

Та й третій три ста дівчат стадо пропусти.

А в тому стаді на кінці на останньому

Іде дівчина-красуня,

На прізвисько Чернава.

Отож ту Чернаву бери за дружину,

Та й тоді ти, Садко, щасливий будеш.

А як ляжеш спати першої ночі —

Дивися, не твори гріха ніякого

З тією дівчиною Чернавою.

Як прокинешся тут у синьому морі —

Будеш у Новгороді на крутому березі,

Над тією річечкою Чернавою.

А якщо скоїш гріх у синьому морі,

Залишишся навіки в синьому морі.

А коли будеш на Святій Русі,

У своєму місті —

Збудуй тоді церкву соборну

Миколі Можайському.

А я є Микола Можайський».

А ось пропав той старичок сивий.

А ось Садко, купець багатий новгородський, у синьому морі, та й струночки він повирвав, кілочки у гуслів повиламував, та й не став він більше грати в гуслі яровчасті.

А зупинився цар морський, не став танцювати він тепер у синьому морі, та й сам говорив цар такеє слово: «Що ж не граєш, Садко, купець багатий новгородський, у гуслі та яровчасті?»

А говорив Садко такеє слово: «А тепер струночки я повирвав, кілочки я повиламував, а в мене більше з собою нічого не лишилося».

А говорив цар морський: «Чи не вгодно тобі одружитися, Садко, в синьому морі на душечці на красній та на дівчині?»

А він у відповідь говорив йому: «А тепер воля твоя наді мною в синьому морі».

А ось говорив цар морський: «Ай же ти, Садко, купець багатий новгородський! Завтра вибирай собі дівчину-красуню до вподоби та до розуму».

А ось дійшло до ранку раннього, та й встав Садко, купець багатий новгородський, та й пішов вибирати собі дівчину-красуню, та й дивиться — стоїть вже цар морський.

А три ста дівчат повели мимо них, він перших три ста дівчат стадо пропустив, друге він три ста дівчат стадо пропустив, третє він три ста дівчат стадо пропустив. Та й дивиться — позаду іде дівчина-красуня, на прізвисько звуть Чернавою.

Ту Чернаву він уподобав, взяв за дружину. А ось говорив цар морський такеє слово: «А добре ти вмів одружитися, Садко, в синьому морі».

Та й тепер пішло в них столування та бенкет почесний у синьому морі. Та й минув у них бенкет та пир почесний, та й ліг спати Садко, купець багатий новгородський, у синьому морі з дівчиною красунею, у спальні він та теплій. Та й не вчинив з нею гріха ніякого, заснув міцним сном.

А ось прокинувся Садко, купець багатий новгородський, та й знайшов себе Садко у своєму місті, над рікою Чернавою на крутому березі.

А ось побачив — біжать по Волхову свої чорні кораблі, а дружинка хоробра поминає Садка в синьому морі, а Садка купця, гостя багатого, та жона його поминає Садка зі своєю дружиною хороброю.

А ось побачила дружинка,

Що стоїть Садко на крутому березі над Волховом,

Та й вся дружинка вона здивувалася,

Та й тому дивові подивувалася:

Залишили ми Садка на синьому морі,

А Садко попереду нас у своєму місті.

А ось зустрів Садко дружинку хоробру. Всі чорні тут кораблі. Та й привіталися вони, пішли до палат Садка купця багатого. Та й поздоровкався він зі своєю молодою жоною.

А тепер після цього повивантажив він з кораблів все своє майно. Та й викотив він усю свою незліченну золоту казну. Та й тепер на свою незліченну золоту казну збудував церкву соборну Миколі Можайському. Та й другу церкву збудував Пресвятої Богородиці.

А тепер після цього почав Господу Богу він молитися, та й у своїх гріхах прощення просити. А більше не став виїздити на синє море, та й почав проживати у своєму місті.

А тепер після цього тому всьому й слави співають.