Билини і балади

Садко

(сказитель А. П. Сорокін)

У славному у Новгороді жив Садко-купець, багатий гість. А раніше в Садка майна не було — тільки гуслі яровчасті одні, по бенкетах ходив та грав Садко.

Садка день не кличуть на бенкет почесний, другий не кличуть на бенкет почесний, третій не кличуть на бенкет почесний — затужив Садко за тим.

Пішов Садко до Ільменю до озера, сів на білий жаркий камінь та й почав грати в гуслі яровчасті. Та ось в озері вода схвилювалася — злякався тут Садко, пішов геть від озера у своє місто.

Пішов Садко до Ільменю до озера, сів на білий жаркий камінь та й почав грати в гуслі яровчасті. Та ось в озері вода схвилювалася — показався цар морський, вийшов з Ільменю з озера, сам говорить такеє слово:

— Ай же ти, Садко новгородський! Не знаю, чим тебе й нагородити за твої за потіхи великі, за твою гру ніжну. Чи незліченним золотим скарбом? А то ступай у Новгород та вдар об великий заклад, заклади свою буйну голову та й вимагай у купців лавки товару червоного, та й сперечайся, що в Ільмені в озері є риба — золоте пір'я. Як вдариш об великий заклад — іди зв'яжи невід шовковий та приїжджай ловити в Ільмень-озеро. Дам три рибини — золоте пір'я. Тоді ти, Садко, щасливий будеш!

Пішов Садко від Ільменю від озера, прийшов Садко у своє місто, покликали Садка на бенкет почесний.

Тут Садко новгородський почав грати в гуслі яровчасті. Тут почали Садка підпоювати, почали Садку підносити, тут Садко почав похвалятися:

— Ай же ви, купці новгородські! Знаю диво-дивне в Ільмені в озері — є риба з золотим пір'ям в Ільмені в озері!

Тут купці новгородські говорять йому такеє слово: — Не знаєш ти дива-дивного, не може бути в Ільмені в озері риби з золотим пір'ям.

— Ай же ви, купці новгородські! Про що ж тоді б'єтеся зі мною об великий заклад? Вдаримо об великий заклад: я закладу свою буйну голову, а ви закладайте лавки товару червоного.

Три купці вийшли наперед, заклали по три лавки товару червоного. Тут зв'язали невід шовковий та й поїхали ловити в Ільмень-озеро. Закинули тоню в Ільмень-озеро — добули рибку, золоте пір'я в неї. Закинули другу тоню в Ільмень-озеро — добули другу рибку, золоте пір'я в неї. Третю закинули тоню в Ільмень-озеро — добули третю рибку, золоте пір'я в неї.

Тут купці новгородські віддали по три лавки товару червоного.

Почав Садко торгувати, почав отримувати барші великі. У своїх палатах білокам'яних влаштував Садко все по-небесному: на небі сонце — і в палатах сонце, на небі місяць — і в палатах місяць, на небі зірки — і в палатах зірки.

Потім Садко-купець, багатий гість, зазвав до себе на бенкет почесний тих мужиків новгородських і тих настоятелів новгородських — Хому Назар'єва та Луку Зіновієва. Всі на бенкеті наїдалися, всі на бенкеті напивалися, хвастощами всі хвалилися. Один хвастає незліченним золотим скарбом, другий хвастає силою-вдачею молодецькою, той хвастає добрим конем, інший хвастає славним родоводом, молодецтвом своїм молодим. Розумний хвастає старим батечком, безумний хвастає молодою жоною.

Говорять настоятелі новгородські: — Всі ми на бенкеті наїдалися, всі на почесному напивалися, хвастощами всі хвалилися. Що ж у нас Садко нічим не похвастає, що у нас Садко нічим не величається?

Говорить Садко-купець, багатий гість: — А чим мені, Садку, хвастатися, чим мені, Садку, величатися? В мене золота казна не вичерпується, кольоровий одяг не зношується, дружина хоробра не зміниться. А похвастати — не похвастати незліченним золотим скарбом: на своє незліченне золото повикуплю товари новгородські, худі товари та добрі!

Не встиг він слово вимовити, як настоятелі новгородські вдарили об великий заклад на незліченному золотому скарбі, на грошах тридцяти тисячах: щоб Садко повикупив товари новгородські, худі товари та добрі, щоб у Новгороді товарів у продажі більше не було.

Устав Садко другого дня раненько-рано, будив свою дружину хоробру, без рахунку давав золотої казни та розпускав дружину по вулицях торгових, а сам просто йшов у гостинний ряд — та й повикупив товари новгородські, худі товари та добрі, на своє незліченне золото.

Другого дня устав Садко раненько-рано, будив свою дружину хоробру, без рахунку давав золотої казни та розпускав дружину по вулицях торгових, а сам просто йшов у гостинний ряд — вдвоє товарів принавезено, вдвоє товарів принаповнено на ту на славу на велику новгородську. Знову викупав товари новгородські, худі товари та добрі, на своє незліченне золото.

Третього дня устав Садко раненько-рано, будив свою дружину хоробру, без рахунку давав золотої казни та розпускав дружину по вулицях торгових, а сам просто йшов у гостинний ряд — втроє товарів принавезено, втроє товарів принаповнено, підоспіли товари московські на ту на велику на славу новгородську.

Тут Садко задумався: «Не викупити товарів з усього білого світу — ще повикуплю товари московські, підоспіють товари заморські. Не я, виходить, купець багатий новгородський — багатший за мене славний Новгород».

Віддавав він настоятелям новгородським тридцять тисяч грошей.

На своє незліченне золото збудував Садко тридцять кораблів, тридцять кораблів, тридцять червоних. На ті кораблі червоні склав товари новгородські, поїхав Садко по Волхову, з Волхову до Ладозького, а з Ладозького до Неви-ріки, а з Неви-ріки на синє море.

Поїхав він по синьому морю, завернув до Золотої Орди, продавав товари новгородські, отримував барші великі, насипав бочки-сорокові червоного золота та чистого срібла, поїхав назад до Новгорода, поїхав він по синьому морю.

На синьому морі зібралась буря сильна, застоялися червоні кораблі на синьому морі — хвилею б'є, паруси рве, ламає корабликів червоних, а кораблі не йдуть з місця на синьому морі.

Говорить Садко-купець, багатий гість до своєї дружини хороброї: — Ай же ти, дружинко хоробра! Як ми весь вік по морю їздили, а морському цареві данини не платили. Видно, цар морський від нас данини вимагає, вимагає данини в синьому морі. Ай же, братці, дружино хоробра! Беріть бочку-сорокову чистого срібла, кидайте бочку в синє море.

Дружина його хоробра брала бочку чистого срібла, спускала бочку в синє море. Хвилею б'є, паруси рве, ламає корабликів червоних, а кораблі не йдуть з місця на синьому морі.

Тут його дружина хоробра брала бочку-сорокову червоного золота, спускала бочку в синє море. Хвилею б'є, паруси рве, ламає корабликів червоних, а кораблі все не йдуть з місця на синьому морі.

Говорить Садко-купець, багатий гість: — Видно, цар морський вимагає живої голови в синьому морі. Робіть, братці, жеребки дерев'яні, я сам зроблю на червоному на золоті, всяк своє ім'я підписуйте, та кидайте жеребки на синє море. Чий жеребок до дна піде — тому іти в синє море.

Робили жеребки дерев'яні, а сам Садко робив на червоному на золоті, всяк своє ім'я підписував, кидали жеребки на синє море. В усієї дружини хороброї жеребки гоголем по воді пливуть, а у Садка-купця — ключем на дно.

Говорить Садко-купець, багатий гість: — Ай же, братці, дружино хоробра! Ці жеребки неправильні. Робіть жеребки на червоному на золоті, а я зроблю жеребок дерев'яний.

Робили жеребки на червоному на золоті, а сам Садко робив жеребок дерев'яний, всяк своє ім'я підписував, кидали жеребки на синє море. В усієї дружини хороброї жеребки гоголем по воді пливуть, а у Садка-купця — ключем на дно.

Говорить Садко-купець, багатий гість: — Ай же, братці, дружино хоробра! Видно, цар морський вимагає самого Садка багатого в синьому морі. Несіть мою чорнильницю литу, перо лебедине, аркуш паперу гербового.

Несли йому чорнильницю литу, перо лебедине, аркуш паперу гербового. Він почав майно своє відписувати: частину майна відписав Божим церквам, інше майно — убогій братії, інше майно — молодій жоні, решту майна — дружині хоробрій.

Говорить Садко-купець, багатий гість: — Ай же, братці, дружино хоробра! Дайте мені гуслі яровчасті — зіграти мені востаннє: більше мені в гуслі не грати. Чи взяти мені гуслі з собою в синє море?

Бере він гуслі яровчасті, сам говорить такеє слово: — Зваліть дощечку дубову на воду — хоч я зваллюся на дошку дубову, не так страшно мені прийняти смерть у синьому морі.

Звалили дощечку дубову на воду, потім поїхали кораблі по синьому морю, полетіли мов чорні ворони.

Залишився Садко на синьому морі. Зі страху великого заснув на дощечці дубовій.

Прокинувся Садко в синьому морі, в синьому морі на самому дні. Крізь воду побачив — сяє красне сонечко, вечірня зоря і зоря ранкова.

Побачив Садко — в синьому морі стоїть палата білокам'яна. Зайшов Садко в палату білокам'яну: сидить у палаті цар морський, голова в царя мов копиця сінна.

Говорить цар такеє слово: — Ай же ти, Садко-купець, багатий гість! Вік ти, Садко, по морю їздив, мені, цареві, данини не платив, а тепер весь сам прийшов до мене в подарунок. Кажуть, майстер ти грати в гуслі яровчасті — зіграй же мені в гуслі яровчасті.

Почав грати Садко в гуслі яровчасті, почав танцювати цар морський у синьому морі, розтанцювався цар морський. Грав Садко добу, грав і другу, та грав іще Садко і третю — а все танцює цар морський у синьому морі. В синьому морі вода схвилювалася, з жовтим піском вода замутилася, стало розбивати багато кораблів на синьому морі, стало гинути майна чимало, стало тонути людей праведних чимало.

Як почав народ молитися Миколі Можайському — штрикнуло Садка в плечо в праве. — Ай же ти, Садко новгородський! Досить грати в гуслі яровчасті!

Обернувся, дивиться Садко новгородський — стоїть позаду старий сивий.

Говорив Садко новгородський: — В мене воля не своя в синьому морі, наказано грати в гуслі яровчасті.

Говорить старик такеє слово: — А ти струночки повирви, а ти кілочки повиламуй, та скажи: «В мене струночок не лишилось, а кілочків не знайшлось, ні на чому більше грати — зламалися гуслі яровчасті». Скаже тобі цар морський: «Чи не хочеш одружитися в синьому морі на душечці на красній дівчині?» Говори йому такеє слово: «В мене воля не своя в синьому морі». Знову скаже цар морський: «Ну, Садко, вставай уранці раненько, вибирай собі дівчину-красуню». Як станеш вибирати дівчину-красуню — перших триста дівчат пропусти, других триста дівчат пропусти, третіх триста дівчат пропусти. Позаду йде дівчина-красуня, красуня дівчина Чернавушка — бери ту Чернаву за себе заміж. Будеш, Садко, у Новгороді. А на своє незліченне золото збудуй церкву соборну Миколі Можайському.

Садко струночки в гуслях повидергав, кілочки в яровчастих повиламував.

Говорить йому цар морський: — Ай же ти, Садко новгородський! Що ж не граєш в гуслі яровчасті?

— В мене струночки в гуслях повидергалися, а кілочки в яровчастих повиламувалися, а струночок запасних не лишилося, а кілочків не знайшлося.

Говорить цар такеє слово: — Чи не хочеш одружитися в синьому морі на душечці на красній дівчині?

Говорить йому Садко новгородський: — В мене воля не своя в синьому морі.

Знову говорить цар морський: — Ну, Садко, вставай уранці раненько, вибирай собі дівчину-красуню.

Устав Садко уранці раненько, дивиться — йде триста дівчат красних. Він перших триста дівчат пропустив, і других триста дівчат пропустив, і третіх триста дівчат пропустив. Позаду йшла дівчина-красуня, красуня дівчина Чернавушка — взяв ту Чернаву за себе заміж.

Минув у них бенкет почесний, ліг спати Садко першої ночі, прокинувся Садко у Новгороді, над рікою Чернавою на крутому березі. Дивиться — а вже біжать його червоні кораблі по Волхову. Поминає жона Садка з дружиною в синьому морі: — Не бувати Садку із синього моря! А дружина поминає одного Садка: — Залишився Садко в синьому морі!

А Садко стоїть на крутому березі, зустрічає свою дружинку з Волхову.

Здивувалася тут його дружина: — Залишився Садко в синьому морі, а опинився попереду нас у Новгороді, зустрічає дружину з Волхову!

Зустрів Садко дружину хоробру та й повів у палати білокам'яні. Тут його жона зраділа, брала Садка за білі руки, цілувала в уста цукрові.

Почав Садко вивантажувати з червоних кораблів майно — незліченну золоту казну. Як повивантажував з червоних кораблів — збудував церкву соборну Миколі Можайському.

Не став більше їздити Садко на синє море, почав проживати Садко у Новгороді.