Билини і балади

Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер Рукавичка (переклад М. К. Ореста)

Ждучи на грища й забави,

В звіринці своїм величаво

Король Франціск сидів;

Тіснились вельможі при троні,

А кругом, на високім балконі

Дам барвистий вінок процвів.

Король дав знак рукою —

І з ґрат сторожкою стопою

Виходить лев;

Але не лунає рев:

Пустелі друг

Зором німим обводить круг Арени —

І випростав з позіхом члени,

І гривою стряс густою,

І ліг самотою.

І знову владар маше рукою —

На знак царський

Тигр жаський

З клітки рине тісної

Скоком пружним;

Лева він бачить і виє,

Напружує шию,

Кола страшні вибиває хвостом

І лиже рот язиком;

І кроком несміло-пружним

Лева обходить він

І, волі невольний син,

Повнить арену риком

Хрипким і диким.

Погас його рев луною,

І осторонь хижий ліг.

І знову владар маше рукою —

І зів дверей вивергає їх:

Двох леопардів прудких;

В буянні мужнього палу

Тигра вони напали;

Той лапою б’є їх тяжкою,

І вже підводиться лев;

Його могутній рев

Прогримів — і став спокій;

І, не давши волі злобі рвачкій,

Люті лягли по короткім бою.

Нової жде битви вельможне гроно.

І раптом упала з балкона

Рукавичка красної дами

Між хижаками.

І мовить лицарю юна

Кунігунда, глузлива красуня:

«Щодня, щогодини, лицарю мій,

Присягаєтесь ви в любові своїй —

Принести рукавичку прошу я вас!»

І лицар Делорж поспішає

І враз збігає вниз безстрашно,

І кроком твердим

Ступає між звіром тим,

І бере рукавичку відважно. І, повні подиву й жаху німого, Лицарі й дами глядять на нього, А він, спокійний, назад іде — І гомін безмежний навколо росте На честь його перемоги. Кунігунда героя очима вітає — Той погляд щастя йому обіцяє — Але, зійшовши під крики бучні, Він рукавичку в лице їй кинув: «Подяки, дамо, не треба мені!» — Сказав і її покинув.