Рецензія на «Тартюфа» Мольєра

Комедія Жана-Батиста Мольєра «Тартюф, або Ошуканець» (1664–1669) є еталоном високої комедії. Дотримуючись класицистичного канону «повчати розважаючи», Мольєр виводить на сцену не просто кумедні ситуації, а глибинний конфлікт між здоровим глуздом та фанатизмом. П’єса стала революційною, бо автор насмілився висміяти не просто особистий порок, а цілу соціальну систему — лицемірство, яке прикривається релігійними гаслами («тартюфівщину»).

Сюжетна логіка твору тримається на психологічній сліпоті Оргона. Він — людина заможна й недурна, проте в стані духовної кризи стає легкою здобиччю для Тартюфа. Причинно-наслідковий ланцюг подій веде від захоплення Оргона «святою» людиною до повної втрати ним батьківського та громадянського обов’язку. Оргон виганяє сина, зраджує доньку та передає ошуканцю скриньку з таємними паперами, що загрожує йому в’язницею. Кульмінацією стає знаменита сцена викриття, де Оргон під столом на власні вуха чує цинічні зізнання Тартюфа, адресовані його дружині Ельмірі.

Галерея образів: Від резонерів до субреток

Персонажі Мольєра — це не просто дійові особи, а чітко вибудувані типи характерів, що втілюють різні сторони людської натури:

• Тартюф: Символ свідомого, активного лицемірства. Він не вірить у те, що проповідує, але ідеально володіє мовою жестів та релігійною термінологією, щоб паралізувати волю своєї жертви. Його ім'я стало загальною назвою для брехунів.
• Оргон: Образ людини, що втратила критичне мислення. Його деспотизм щодо рідних є наслідком його власної внутрішньої несвободи. Він — дзеркало, у якому Тартюф бачить свою безкарну владу.
• Ельміра: Втілення розуму та жіночої мудрості. Вона протиставляє фанатизму Оргона тверезий розрахунок. Саме її витримка дозволяє виманити Тартюфа на відвертість і зняти з нього маску.
• Доріна: Класична субретка (розумна служниця). Вона — голос народного здорового глузду. Її гостре слово та іронія стають першою лінією оборони родини проти загарбницьких планів ошуканця.
• Клеант: Типовий резонер. Його роль — висловлювати авторську позицію про справжню, гуманну віру, яка є милосердною, на противагу агресивному святенництву маніпулятора.

Висновок

Комедія Мольєра залишається актуальною, бо вона вчить нас критичного мислення. Вона доводить: допоки існують люди, готові сліпо довіряти гучним гаслам, будуть існувати й Тартюфи. Проте, як показує досвід Ельміри та Доріни, світло розуму та сміливість називати речі своїми іменами здатні зруйнувати будь-яку пастку лицемірства.