Перший катрен (Створення містичного простору). Поезія розпочинається з грандіозної метафори: на Місяць зійшов сум, а небесні істоти (ангели та серафими) наповнюють простір музикою і димом пахучих квітів. Тут звуки скрипок буквально тануть у «синіх пелюстках», що вказує на синестезію — злиття звуку, кольору та запаху. Це вводить героя в стан трансу, де він готовий до одкровення.
Другий катрен (Ретроспекція та трунок мрії). Ліричний герой згадує момент ініціації — «перший цілунок». Він називає мрію «гірким трунком» (напоєм), який він пив, п’яніючи від ідеалу. Це ключовий момент: мрія для символіста — це і благословення, і прокляття, бо вона навіки відриває його від простого людського щастя, змушуючи відчувати «печалі аромат», що обвіяв увесь світ.
Перший терцет (Занурення в реальність). Настрій сонета різко заземлюється. Герой постає як самотній блукач, що йде «без цілі», втопивши очі в «затоптаний брук». Це опис найнижчої точки його духу — повної апатії та смутку. Але саме цей контраст між небесною музикою ангелів і брудним каменем під ногами готує читача до раптового зламу сюжету.
Другий терцет (Явлення ідеалу). Відбувається диво: у «золотий вечір» на сірій вулиці з’являється Вона. Герой описує її не як людину, а як «фею злотокосу» з сонцем у волоссі. Вона приходить із його власних дитячих снів, роняючи «квітів сніг і зорі запашні». Це момент перемоги мрії над бруківкою, де примарний образ виявляється сильнішим і реальнішим за оточуючий світ.
