Поява тексту. Історія Корану починається близько 610 року в Ніч Могутності (Ляйлят аль-Кадр). Пророк Мухаммад усамітнився в печері Хіра, де від ангела Джибріля отримав перший наказ: «Читай!». Оскільки Мухаммад не вмів писати, він запам'ятовував почуте. Це призвело до того, що Коран тривалий час існував як усна традиція, що пізніше була зафіксована на папірусі та шкірі, ставши фундаментом ісламської цивілізації.
Будова та логіка. Книга складається зі 114 розділів — сур, які поділяються на вірші — аяти. Сури розташовані не за часом написання, а переважно за розміром (крім першої). Мекканські сури (ранні) — це палкі проповіді про віру, рай та пекло. Мединські сури (пізні) — це настанови щодо шлюбу, війни, спадщини та податків. Така структура дозволяє Книзі бути одночасно і духовним маніфестом, і правовим кодексом держави.
Кульмінація вчення. Центральною темою є неминучість Судного дня (Кіямат). Коран малює апокаліптичні картини: розверзання небес, кипіння морів та згортання сонця. Це не просто залякування, а логічний висновок з концепції «Халіфа» (намісника): людина отримала землю в управління від Бога, і в Судний день вона має відзвітувати за кожен свій вчинок, навіть розміром у порошинку.
Фінал та висновок. Коран завершується короткими сурами-молитвами, що закликають захищати душу від спокус та зла. Текст утверджує статус Корану як Фуркану — «Розрізнення» між істиною та брехнею. Книга закриває епоху пророцтв, пропонуючи людству фінальний «прямий шлях», який базується на п'яти стовпах віри та щоденному моральному зусиллі.
