БЕЛЬГІЙСЬКИЙ ШЕКСПІР - Моріс Метерлінк Maurice Maeterlinck (1862-1949) - Про зміни в драматургії кінця XIX початку XX століття - Нове слово у драматургії кінця ХІХ - початку ХХ століття

Зарубіжна література 10 клас (рівень стандарту) - О. О. Іосаєва - Оріон 2018 рік

БЕЛЬГІЙСЬКИЙ ШЕКСПІР - Моріс Метерлінк Maurice Maeterlinck (1862-1949) - Про зміни в драматургії кінця XIX початку XX століття - Нове слово у драматургії кінця ХІХ - початку ХХ століття

Моє життя — це просто історія про людину з пером і папером.

Моріс Метерлінк

БЕЛЬГІЙСЬКИЙ ШЕКСПІР

"Однієї прекрасної недільної літньої днини на селі ми саме зібралися обідати. Мій батько вправно нарізав жирну домашню курку. Аж тут садом проходить поштар із кількома листами та газетою для мене. Я її розгортаю (це “Фіґаро”) і читаю великими літерами своє ймення: МОРІС МЕТЕРЛІНК. Я блідну, червонію, сонце сліпить очі. Батько питається: “Що тобі? Що там?” Мовчки передаю йому газету. Він переглядає статтю й повертає, без жодного слова. Дядько Гектор, прочитавши текст у нього з-за спини, пересипає з однієї руки до іншої уявну жменьку монет і змовницьки рече: “Еге ж, Морісе?” Потому обідаємо, ніби ніде нічого. Тільки смачнюща курка на тарілці в мене — холодним трупом”, — так іронічно у своїх спогадах змалював прихід слави лауреат Нобелівської премії з літератури, всесвітньо відомий бельгійський драматург Моріс Метерлінк. Та що так здивувало родину Метерлінків? Що було у статті? У найавторитетнішій паризькій газеті один із провідних літературних критиків Октав Мірбо проголосив: “Я не знаю, хто він. Я не знаю, скільки йому років, юнак він, а чи старець, бідняк чи багатій. Знаю тільки, що нема людини більш незнаної за нього. Знаю тільки, що він створив шедевр. Видано найгеніальніший твір нашого часу, твір, що дорівнявся та (чи стане сили сказати?) перевершив найкраще, що тільки є в Шекспіра”. Йшлося про “Принцесу Мален””, — першу п’єсу Метерлінка.

Моріс Полідор Марі Бернар Метерлінк народився 29 серпня 1862 року в старовинному бельгійському місті Ґенті, у заможній фламандській1 родині адвокатів. Його батько, Полідор, тримав нотаріальну контору, а у вільний час захоплювався садівництвом (на честь Полідора Метерлінка названо один із сортів персиків). Він був людиною дуже суворою, навіть жорсткою. Мати майбутнього драматурга, Матильда Ван ден Боні, походила із багатої і знатної сім’ї ґентських адвокатів. Це була невеликого зросту худорлява жіночка з приємним обличчям і доброю посмішкою, вона вела господарство й дбала про дітей (у Моріса було ще двоє братів і сестра). З дитинства Метерлінк володів французькою і нідерландською мовами; із домашніми вчителями він ще вивчав німецьку й англійську, а у 8 років уже читав Шекспіра. Найкращі дні свого життя, як стверджує сам письменник, він провів у заміському будинку неподалік Ґента. Великий сад із фруктовими деревами, запашними квітами й батьківськими вуликами, галасливі ігри з однолітками, магічний канал Тернезен, яким Моріс із братом прогулювалися на легеньких човниках, — залишили у пам’яті письменника світлі й приємні спогади.

1 Більшість населення Бельгії кінця XIX - початку XX ст. становили фламандці, які говорили нідерландською мовою, і валлони, які розмовляли французькою. Поширенішою, особливо серед заможних верств суспільства, була французька. На зламі століть французька мова переважала і в бельгійській літературі.

У 1874 році хлопець вступає до Ґентського єзуїтського коледжу. Під час навчання Моріс захоплюється поезією, читає авангардні журнали, разом із товаришами бере участь у поетичних турнірах. У 13 років він пише свої перші вірші, звичайно, у символістському дусі. Вони виходять сумними і похмурими, як і сам коледж. Біограф письменника Ансельма Гейне так напише про це: “Атмосфера темряви і смутку була як у середині, так зовні школи. Похмурий замок графів Фландрських, захололі канали... похмурі обриси в’язниці, непривабливі притулки для глухонімих — ось визначні пам’ятки тих місць, що згодом стали фоном... його символістських п’єс”.

У 1881 році Метерлінк з успіхом закінчує коледж, своє подальше життя він мріє пов’язати з літературою, та батьки наполягають на кар’єрі нотаріуса. Сперечатися юнак не став, оскільки залежав від родини матеріально, і вступив на юридичний факультет Ґентського університету. Через чотири роки він отримав диплом доктора права. У 1885 році Метерлінк вирушив до Парижа — вдосконалювати свої знання з юриспруденції у Сорбонні. Нарешті, вирвавшись з-під батьківської опіки, Моріс отримав можливість присвятити себе улюбленій справі. За сприяння знайомого родини, письменника-символіста Жоріса Гюїсманса, у будинку якого мешкав юнак, Метерлінк близько сходиться з провідними французькими символістами. Серед них був і відомий поет Вільє де Ліль Адан, який, за зізнанням самого Метерлінка, найбільше на нього вплинув. Моріс вступає до популярного серед творчих людей товариства “Плеяда”, у літературному огляді якого друкує і свої перші твори.

Після закінчення навчання Метерлінк вимушений був повернутися у рідне місто. Деякий час він працює у батьківській фірмі, та більшість адвокатських справ, які вів Моріс Метерлінк, провалилися. Проте на літературній ниві йому щастить. Потайки від батька невдаха-юрист друкується у паризьких літературних журналах, видає свою першу збірку віршів “Теплиці” (1889) і драму “Принцеса Мален” (1889).

Успіх “Принцеси Мален” закріпили символістські п’єси “Неминуча”, “Сліпі” (обидві 1890), “Сім принцес” (1891), “Пелеас і Мелісанда” (1892). У цих творах автор висвітлює теми життя і смерті, сенсу людського існування; їм властиві недомовленість, натяки, містика, очікування чогось таємничого і жахливого. Метерлінк також пише “Маленькі драми для маріонеток” (1894). На переконання драматурга, ляльки краще, ніж люди, відтворюють символіку його творів.

В одному із ґентських театрів Метерлінк знайомиться з молодою і талановитою актрисою Жоржеттою Леблан. Ця жінка стане музою письменника майже на чверть століття. Разом із своєю супутницею життя драматург переїжджає з Ґента до Парижа, де продовжує творити: пише передмови до символістських видань, перекладає Шекспіра, вивчає праці містиків і природознавців, розводить бджіл на пасіці біля Булон- ського лісу. У ці роки з’являються природознавчі есеї письменника “Життя бджіл” (1901) та “Розум квітів” (1907). Продовжує творчі шукання письменник і на драматургічному терені, одна за одною виходять його п’єси “Аріадна та Синя Борода” (1896), “Монна Ванна” (1902), “Жуазель” (1903) та ін.

У 1908 році з-під пера Метерлінка з’являється філософська п’єса-казка “Блакитний птах” (“L’Oiseau bleu”), яка стала вершиною творчості і своєрідною “візитівкою” письменника. Це розповідь про двох дітлахів — брата і сестру, які вирушили у подорож у пошуках Блакитного птаха — птаха щастя. “Блакитного птаха” ставили у багатьох театрах світу. П’єса була такою популярною, що читачі навіть звернулися до автора із проханням продовжити історію головних героїв. Метерлінк відгукнувся і написав драму “Заручини” (1918).

Слава Метерлінка сягнула зеніту, та здоров’я похитнулося. Щоб відновити душевну рівновагу, драматург оселяється у Нормандії, у середньовічному абатстві Сен-Вандрій, розташованому серед густого лісу. Він активно займається спортом: бере уроки боксу, їздить на велосипеді, катається на ковзанах, опановує мотоцикл і автомобіль.

У 1911 році Морісу Метерлінку “за багатобічну літературну діяльність, і особливо його драматичні твори, що відрізняються багатством уяви і поетичною фантазією”, було присуджено Нобелівську премію. На жаль, через хворобу бельгійський драматург не зміг бути присутнім на церемонії.

Окрім Нобелівської премії, бельгійський драматург був удостоєний багатьох інших високих відзнак, серед яких графський титул, почесний ступінь доктора наук, державні нагороди. Метерлінку навіть запропонували стати членом Французької академії, однак драматург не прийняв пропозиції, бо для цього йому необхідно було відмовитися від бельгійського громадянства.

Коли Метерлінку виповнилося 52 роки, розпочалася Перша світова війна (1914-1918). І всесвітньо відомий драматург і лауреат Нобелівської премії, як справжній патріот, прагне записатися у військо, та через поважний вік йому було відмовлено. Щоб допомогти своїй країні, він пише патріотичні есеї, аналітичні статті, проводить антивоєнні конференції. Із своїми філософськими розвідками він подорожує по всьому світові. Усі зароблені кошти письменник віддав у фонд оборони. Друга світова війна (1939-1945) наздогнала Моріса Метерлінка, коли він був у Португалії. І знову, як у 1914 році, він виявив бажання піти до армії, та 77 років — вік ще поважніший, і письменнику запропонували зайнятися пропагандистською діяльністю. Метерлінк переїжджає до СІЛА. До Франції він повернувся тільки у 1947 році. Останнім твором, який написав письменник, стала книга спогадів “Блакитні бульбашки” (1948). 6 травня 1949 року Моріс Метерлінк відійшов у вічність.

Метерлінк якось висловився про себе: “У мене немає біографії”. Ймовірно, письменник мав на увазі, що зовнішні факти його життя є другорядними явищами, а читачі й дослідники мають цікавитися його духовними пошуками, тими зрушеннями у світогляді, які склали величну сторінку світової літератури й театру. Пропонуємо і вам долучитися до духовного світу бельгійського Шекспіра.

1. Які із фактів біографії бельгійського письменника вас вразили найбільше? Чому?

2. У яких жанрах писав Моріс Метерлінк? Які твори принесли йому успіх? Назвіть найвідоміший твір Метерлінка.

3. Наведіть факти із біографії Метерлінка, які свідчать про його патріотизм.

4. Якими нагородами було відзначено Моріса Метерлінка?

У творчій майстерні письменнику

МОРІС МЕТЕРЛІНК ЯК ТЕОРЕТИК І ПРАКТИК “НОВОЇ ДРАМИ”

Бельгійського драматурга Моріса Метерлінка вважають теоретиком і практиком нового театру. Основні положення своєї теорії він виклав у есеї “Трагізм повсякденного життя” (1896). Суть трагізму, на думку Метерлінка, полягає в “трагізмі повсякденності”, у “самому факті життя”. Завдання драматурга — зображати не виняткові події, де все вирішує випадок, а душевне життя людини, яка прагне до вищих сфер буття. Для спілкування з “вищою духовною сферою” слід оволодіти мистецтвом мовчання, навчитися вступати в “нечутний”, внутрішній діалог одне із одним (принцип “подвійного діалогу”). “Справжнє життя відбувається у мовчанні, — стверджує Метерлінк, — тиша занадто змістовна, тому люди, щоб врятуватися від лякливої тиші, зазвичай говорять про щось другорядне. Те, що хвилює їх найбільше, залишається недоказаним”. Зміст п’єс драматурга необхідно вловлювати між репліками, слово у Метерлінка втрачає своє безпосереднє значення. На перший план виходять символи, підтекст, настрої, ідеї, які дають можливість показати “внутрішню дію”, стан душі особистості, духовну атмосферу часу. У цьому Метерлінк дотримується засадничого принципу, який визначив “справжній метр символізму” — Стефан Маларме: “Назвати предмет — означає на три чверті позбавити твір тієї радості, яку завжди викликає процес вгадування; не назвати предмет, а натякнути на нього — ось справжнє призначення таємниці, яка захована у словах”.

Своєму театру Моріс Метерлінк дає назву — “театр статичний”, або “театр мовчання”.

Теоретичні положення “статичного театру” М. Метерлінк утілив у своїх ранніх п’єсах: “Принцеса Мален”, “Сліпі” (1890), “Пелеас і Мелісанда” (1892) та ін. У цих творах немає гострих конфліктів, пристрасних монологів, перевага надається красномовному мовчанню; герої занурені у свій внутрішній світ, перебувають під владою фатальних сил.

На початку XX століття Моріс Метерлінк змінив свої погляди. Теоретичне підґрунтя нового життєстверджувального театру він виклав у книзі “Потаємний храм” (1902). Метерлінк визнає, що у житті багато жорстокого й несправедливого, що ми не праві, коли постійно жаліємося на “байдужість всесвіту і називаємо його дивовижним і незрозумілим”. “Людина не стане величною й піднесеною тільки від того, що постійно думатиме про непізнане і нескінченне”, — зазначає письменник, наголошуючи на необхідності “активізації театру”, його наближенні до сучасних проблем. У цілому зберігши умовність символізму, Метерлінк шукає шляхи подолання приреченості людської долі, одухотворення дійсності, утвердження істини і в житті. Замість пасивності, що була притаманна персонажам ранньої драматургії, Метерлінк і в теорії, і в практиці стверджує “театр дії”. Герої його п’єс “Монна Ванна” (1902), “Блакитний птах” (1908), “Заручини” (1918) та інших вступають у боротьбу з фатальністю, захищають свої свободу і право на власне життя.

Зрушення, що відбулися у світогляді Моріса Метерлінка, не вплинули на загальну спрямованість його драматургії. Символізм залишився основою його творчості, як у період песимістичного містицизму, так і в період героїчного оптимізму.

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Твори Метерлінка стали відомі українському читачеві ще за життя відомого бельгійця. Так, Павло Грабовський перекладав вірші, а Леся Українка першою з українських митців звернулася до драматургічної спадщини письменника. У 1900 році вона переклала драму Метерлінка “Неминуча” та філософський есей “Оливне гілля”. Під впливом Метерлінка були сформовані літературно-естетичні погляди Ольги Кобилянської. Драматургія Метерлінка надихала й багатьох інших українських письменників. Так, в основу поеми Олександра Олеся “По дорозі в Казку” (1908) покладено драму Метерлінка “Сліпі”, а за мотивами “Блакитного птаха” Іван Кочерга написав драму “Пісня в келиху” (1910).

У різні часи окремі твори Моріса Метерлінка перекладали Микола Вороний, Микола Терещенко, Максим Рильський, Євген Тимченко, Марія Грінченко, Наталя Кобринська, Степан Грицюк, Дмитро Чистяк та інші.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.