Зарубіжна література 8 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2008

ДЖОВАННІ БОККАЧЧО - ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

ДЖОВАННІ БОККАЧЧО - ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Як зорі є окрасою неба, так перлинки дотепів прикрашають оповідки.

Дж. Боккаччо

Де народився Джованні Боккаччо, достеменно невідомо. Він був сином заможного флорентійського купця. Його мати, імовірно француженка, померла рано, тож маленького Джованні виховував батько. Оскільки хлопчик був позашлюбним сином, то на значну частину спадку розраховувати не міг. Батько віддав хлопця на навчання до свого ділового партнера з Неаполя. Однак Джованні не цікавили торгівля й зиск — юнак прагнув справжньої освіти. Він почав відвідувати правничий факультет у Неаполі, щоб згодом стати юристом. Та й це не було йому до снаги. Справжньою наукою для молодого флорентійця, як і для багатьох його товаришів, стало вивчення грецької мови й захоплення античними авторами та сучасними італійськими поетами. Батько, людина загалом досить сувора й навіть груба, поблажливо ставився до вподобання сина і грошей для нього не шкодував. Тож не дивно, що здібний юнак невдовзі опинився при дворі неаполітанського короля. Там співіснували традиції середньовічної лицарської вишуканості й віяння Нової доби. Така атмосфера спонукала Боккаччо до літератури, і він почав писати.

Проте батько збіднів, тому юнакові довелося повертатися до Флоренції та самому дбати про себе. Спочатку Боккаччо мріяв знайти мецената, але нічого з того не вийшло. Займатися комерцією він не мав ні здібностей, ні бажання, тож пішов на державну службу — став одним із дипломатів Флорентійської республіки.

1348 р. у Європу прийшла «чорна смерть» — чума, яку багато хто сприймав як Божу кару й кінець світу. Дві третини Флоренції (у тому числі батька Джованні) «викосила» її безжальна коса. Саме тоді в Боккаччо виник задум «Декамерона», над яким він працював з 1350 по 1353 р. Це не просто збірка окремих новел, а твір, що має сюжетну й композиційну єдність, підкреслену подвійним обрамленням. «Декамерон» розпочинається й завершується авторським словом, своєрідними передмовою та післямовою. В обрамленні йдеться про сімох дам і трьох кавалерів, які усамітнилися за межами Флоренції, щоб перебути чуму. Задля розваги вони розповідали по одній історії на певну тему, яку визначав «господар» цього дня. Так, щовечора протягом десяти днів («Декамерон» — букв. десятиденних) розповідалося по десять оповідок, усього ж їх сто.

Через десять днів молоді флорентійці повернулися до міста й розпрощалися.

Протягом першого дня розповідалися історії «про що кому заманеться»; другого — «про таких, що, всякою лиха набравшись, негадано знаходять добру долю»; третього — «про тих, що кмітливістю своєю його бажали добули або що втратили повернули»; четвертого — «про тих, чия любов мала нещасливе закінчення»; п’‎ятого — «про те, як після різних сумних і нещасливих пригод закохані зазнають нарешті щастя»; шостого — «про тих, які дотепною відповіддю давали відсіч глузливому слову або бистроумністю і винахідливістю своєю од себе шкоду, небезпеку чи кривду одвертали»; сьомого — «про штуки, які чи то з кохання, чи то для власного рятунку витворяють жінки зі своїми чоловіками»; восьмого — «про різні штуки, що то раз у раз люди людям строять: жінки чоловікам, чоловіки ж інкам або чоловік чоловікові»; дев’‎ятого — «кожен розповідає по своїй уподобі, що кому любе»; десятого — «про тих, які вчинили щось доблесне або благородне чи то в любовних, чи в інших яких справах».

Парадокс: твір, який нині вважається головним у творчому доробку письменника, сучасниками визнаний не був. Петрарка, хоч і переклав латиною останню новелу збірки, говорив, що вона нудна, бо... занадто товста. Згодом «Декамерон» не раз потрапляв до індексу заборонених книг, бо головним його героєм є вулиця, людське суспільство з його вірою та забобонами, шляхетністю і підлістю, освіченістю і дурістю, вишуканістю і вульгарністю, міфами і дійсністю. Проте збірка пережила століття, і кожен читач може знайти в ній історію, яка зворушить його душу...

1350 р. Боккаччо познайомився з Петраркою, і це знайомство переросло в міцну дружбу. Щирістю і теплотою віє від заповіту Петрарки, у якому він відписав товаришеві гроші на шубу «для занять і нічної роботи»... В останні десятиліття життя Боккаччо створив біографії великих співвітчизників — Данте й Петрарки. Його захоплення божественним генієм Данте дало остаточну назву «Комедії» — «Божественна комедія». Саме Боккаччо за дорученням флорентійської комуни, наче спокутуючи гріх рідного міста перед вигнанцем Дайте, читав у університеті лекції про «Божественну комедію», пробуджуючи в душах молодих співгромадян гордість і за своє місто, і за його великих синів. Дізнавшись від Петраркипро людину, якій поет замовив переклад Гомерових поем, Боккаччо знайшов її, умовив переїхати до Флоренції і виклопотав спеціальну стипендію флорентійського університету для перекладу давньогрецьких авторів. Так у Європі виникла перша кафедра грецької словесності. І таких прикладів безкорисної просвітницької діяльності письменника можна навести безліч. Помер Боккаччо 21 грудня 1375 р. Останнє, над чим він працював, — коментарі до «Божественної комедії» Данте.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.