«РОДИ́ЛАСЬ ВЧОРА ТИ» - Луїс де Го́нгор (1561-1627) - БАРОКО ЯК ЛІТЕРАТУРИЙ НАПРЯМОК - БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ

Іспанське бароко однозначно пов’‎язане з іменем талановитого поета Луїса де Го́нгори (1561-1627) — справжнього майстра сонета, основоположника однієї з найпопулярніших поетичних шкіл XVII ст. В межах цієї школи створювалися свідомо ускладнені поезії. Гонгора говорив, що його «темний» стиль покликаний будити розум читачів, а читання художньої літератури є важкою інтелектуальною діяльністю. Тому, щоб зрозуміти зміст твору, потрібно його кілька разів вдумливо прочитати, намагаючись проникнути у сутність образів і символів, почути мелодію кожної фрази, за вишуканими словами побачити довершені картини.

Луїс де Гонгора часто звертався до теми кохання, жіночої вроди, проте, на відміну від митців доби Відродження, у барокового поета ця тематика викликає не тільки радісно-піднесенні почуття. В сонеті «До троянди» образ пишної квітки (символ кохання, молодості й жіночої вроди) набуває трагічного забарвлення:

«РОДИ́ЛАСЬ ВЧОРА ТИ»

***

Родилась вчора ти — і завтра вмерти маєш.

Хто ж дав тобі життя на цю коротку мить?

Красою сяєш ти, щоб так недовго жить,

Щоб одійти в ніщо — так свіжістю палаєш!

Даремно ти себе надією втішаєш —

Ти маєш одцвісти, як одцвітають всі,

Приреченість лежить в самій твоїй красі,

Бо передчасно ти зів’‎янеш і сконаєш.

Як не зітне тебе твого садівника,

За звичаєм людським, безжалісна рука,—

Твій цвіт змітуть вітри, в суворості одверті...

На втіху чи на глум ти маєш розцвісти?

О, не народжуйся, адже зближаєш ти

Хвилиною життя мить неминучу смерті!

Переклад з іспанської Леоніда Первомайського

У творах поетів Відродження в’‎янення прекрасної квітки (жіночої вроди) є мудрою закономірністю в природі, яка дає нам час і для втіх юності, і для роздумів старості. У поезіях Луїса де Гонгори та його наступників мотив втрати молодості, привабливості тіла, пристрасності почуттів пробуджує жах не лише перед старістю, але й перед невідворотністю відходу «у землю, в тінь, у порожнечу, в дим».

Гонгора, співець кохання, як і багато його сучасників, написав чимало і сатиричних творів, сонетів та романсів, в яких з вражаючою відвертістю говорив про потворність реальної дійсності, яка так контрастує з довершеним світом «красивої неправди».

Як і поети-сучасники, Гонгора звертався до мотиву невідворотності долі, ув’‎язнення людини у цьому світі. Життя — це пута, які неможливо скинути, а долю неможливо змінити: