Йосип Бродський - Життя і творчість

(1940-1996)

«Бродський був великим поетом в епоху, коли великі поети не передбачені», — зауважив російський поет-постмодерніст Д, О. Прігов, коли дізнався про смерть Йосипа Бродського.

Йосип Олександрович Бродський народився в сім'ї ленінградських журналістів. До 15 років він навчався у школі, а потім працював, змінивши низку професій у геологічних експедиціях в Якутії і Казахстані, на Білому морі і Тянь-Шані, був фрезерувальником, геофізиком, санітаром, кочегаром, водночас займаючись літературою, «Я змінював роботу, — говорив він, — тому що якомога більше хотів знати про життя і людей».

У 1963 році Бродський звільнився з останнього місця роботи і почав жити виключно з літературної праці: поезії та перекладів. Того ж року в газеті «Вечірній Ленінград» вийшов фейлетон «Навкололітературний трутень», в якому Бродського звинувачували в дармоїдстві. А у липні 1964 року відбувся суд над поетом, який оголосив Бродського «дармоїдом». Поета висилають на 5 років у глухе село Норинське в Архангельській області. Проте за звільнення поета клопотали А. Ахматова, О. Твардовський, К. Чукотський, Д. Шостакович, Ф. Вігдорова, Ж.-П. Сартр та інші діячі літератури й мистецтва. Завдяки цьому заступництву Бродського було звільнено вже через півтора року. Він повертається в місто на Неві.

Бродський зростає як поет, але його твори майже не публікують (окрім чотирьох віршів і деяких перекладів). Проте його вірші стають добре відомими завдяки «самвидаву», їх заучували, виконували під гітару. На Заході ж виходять дві його збірки «Вірші й поеми» (1965) і «Зупинка в пустелі» (1970).

У1972 році поета примусили залишити батьківщину.

Бродський оселився в США, викладав російську літературу в американських університетах і коледжах, писав як російською, так і англійською. У період еміграції видаються його поетичні збірки «В Англії» (1977), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частини мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августа» (1983), «Уранія» (1987).

У жовтні 1987 року Шведська академія оголосила Йосипа Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури. Він став п'ятим російським Нобелівським лауреатом (слідом за Буніним, Шолоховим, Пастернаком і Солженициним),

28 січня 1996 року внаслідок чергового інфаркту в Нью-Йорку земний шлях поета обірвався. Похований Бродський у Венеції — місті, яке він найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів.

Творчість Йосипа Бродського зазвичай поділяють на два періоди.

Вірші раннього етапу, який завершується в середині 60-х років, прості за формою, мелодійні, світлі. «Перші 10-15 років своєї кар'єри, — згадував поет, — я користувався більш точними метрами, тобто п'ятистопним ямбом, що свідчило про певні ілюзії або про намір підпорядкувати себе певному контролю». Яскравими прикладами раннього Бродського є такі поезії, як «Пілігрими», «Різдвяний романс», «Станси», «Пісня».

У пізнього Бродського переважають мотиви самотності, пустоти, кінця, абсурдності, посилюється філософське і релігійне звучання, ускладнюється синтаксис. «В тому, що я пишу набагато більший відсоток дольника, інтонаційного вірша, коли мова набуває, як мені видається, певної нейтральності». Підтвердженням цього є його поезії «Стрітення», «На смерть другові», «Келомяккі», «Розвиваючи Платона», цикли «Частини мови» і «Кентаври».

В усіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє мовними засобами, у його віршах сполучається архаїка й арго, політична і технічна лексика, «високий штиль» і вуличні просторіччя. Для його поезії характерні парадокси, контрасти, поєднання традиційного й експериментального. За словами Бродського, він скористався порадою свого друга — поета Євгена Рейна, звести до мінімуму використання прикметників, роблячи акцент на іменники.

У своїх віршах Бродський орієнтувався як на російську, так і на англомовну традиції. Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчителями Й, Мандельштама, М. Цветаева і А. Ахматову, а також Роберта Фроста і Вістана Одена.

Бродський спробував усвідомлено поєднати, здавалося б, непоєднувані речі: він схрестив авангард (з його новими ритмами, римами, строфікою, неологізмами, варваризмами, вульгаризмами тощо) з класицистичним підходом (величні періоди в дусі XVIII ст., ваговитість, неквапливість, формальна бездоганність), світ абсурду зі світом порядку.

Так, починаючи з вірша «Пілігрими» (1959) він зображує рух у просторі серед хаосу предметів. У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача:

Мимо ристалищ, капищ,

мимо храмов и баров,

мимо шикарных кладбищ,

мимо больных базаров,

мира и горя мимо,

мимо Мекки и Рима,

синим солнцем палимы

идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом зустрічається у «Великій елегії Джону Донну», «Столітній війні», у поезіях «Прийшла зима...» й «Ісаак і Авраам». Нерідко Бродський своїми «гіперпереліками» створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу. У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей, екзистенціального відчаю, втрати, розлуки, абсурдності життя і особливо — панівної смерті:

Смерть — это все машины,

Это тюрьма и сад.

Смерть — это все мужчины,

Галстуки их висят.

Смерть — это стекла в бане,

В церкви, в домах — подряд!

Смерть — это все, что с нами, —

Ибо они — не узрят.

Поезія Бродського інтертекстуальна. Нерідко в його віршах ми знайдемо чимало прихованих алюзій і ремінісценцій, а часом і неприхованих цитат із Данте і Донна, Шекспіра і Блейка, Гете і Шиллера, Кантемира і Державіна, Пушкіна і Лермонтова, Ходакевича і Одена. Головне, що поет, користуючись чужими фарбами, завжди залишається самим собою. Природно й те, що Бродський обирає твори таких поетів, що близькі йому чи то за духом, чи то за даним настроєм, чи то за складом поетичного таланту.

Специфічною рисою поетики Бродського є також самоцитування. Так, у творчості 90-х років зустрічається чимало цитат із власної поезії раннього періоду, насамперед 70-х років.

Трапляється в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий приклад — шостий сонет із циклу «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», у якому для вираження свого жорсткого і безжалісного погляду на людину, світ, кохання, різко трансформується текст пушкінського шедевру «Я вас кохав...»:

Я вас любил. Любовь еще (возможно,

Что просто боль) сверлит мои мозги.

Все разлетелось к черту на куски.

Я застрелиться пробовал, но сложно

С оружием. И далее — виски:

в который ударить? Портила не дрожь, но

задумчивость. Черт! Всё же по-людски!

Я вас любил так сильно, безнадежно,

как дай вам. Бог другими — но не даст!

Он, будучи на многое горазд,

не сотворит — по Пармениду — дважды

сей жар в крови, ширококостный хруст,

чтоб пломбы в пасти плавились от жажды

коснуться — «бюст» зачеркиваю — уст.

Від постмодерністської свідомості у Бродського присутні також іронія і самоіронія, змішання високого й низького, трагічного і фарсового, насиченість поетичних текстів образами попередніх істерико-літературних епох і культурними реаліями. Усі ці та інші ознаки постмодерністської лірики є, наприклад, у його творі

«Речь о пролитом молоке»:

Я сижу на стуле в большой квартире.

Ниагара клокочет в пустом сортире.

Я себя ощущаю мишенью в тире,

Вздрагиваю при малейшем стуке.

Я закрыл парадное на засов, но

Ночь в меня целит рогами Овна,

словно Амур из лука, словно

Сталин в XVII съезд из «тулки».

Однак поезія Бродського — зовсім не сума неотрадиціоналістських і постмодерністських художніх прийомів. Це справді висока поезія, сповнена і філософською напруженістю, і тонким ліризмом, і високою громадянською позицією, і моральними питаннями, і роздумами про місце поета у сучасному світі, і ствердженням високої місії поетичного слова.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.