Йосип Бродський - Життя і творчість

«Бродський був великим поетом в епоху, коли великі поети не передбачені», — зауважив російський поет-постмодерніст Д, О. Прігов, коли дізнався про смерть Йосипа Бродського.

Йосип Олександрович Бродський народився в сім'ї ленінградських журналістів. До 15 років він навчався у школі, а потім працював, змінивши низку професій у геологічних експедиціях в Якутії і Казахстані, на Білому морі і Тянь-Шані, був фрезерувальником, геофізиком, санітаром, кочегаром, водночас займаючись літературою, «Я змінював роботу, — говорив він, — тому що якомога більше хотів знати про життя і людей».

У 1963 році Бродський звільнився з останнього місця роботи і почав жити виключно з літературної праці: поезії та перекладів. Того ж року в газеті «Вечірній Ленінград» вийшов фейлетон «Навкололітературний трутень», в якому Бродського звинувачували в дармоїдстві. А у липні 1964 року відбувся суд над поетом, який оголосив Бродського «дармоїдом». Поета висилають на 5 років у глухе село Норинське в Архангельській області. Проте за звільнення поета клопотали А. Ахматова, О. Твардовський, К. Чукотський, Д. Шостакович, Ф. Вігдорова, Ж.-П. Сартр та інші діячі літератури й мистецтва. Завдяки цьому заступництву Бродського було звільнено вже через півтора року. Він повертається в місто на Неві.

Бродський зростає як поет, але його твори майже не публікують (окрім чотирьох віршів і деяких перекладів). Проте його вірші стають добре відомими завдяки «самвидаву», їх заучували, виконували під гітару. На Заході ж виходять дві його збірки «Вірші й поеми» (1965) і «Зупинка в пустелі» (1970).

У1972 році поета примусили залишити батьківщину.

Бродський оселився в США, викладав російську літературу в американських університетах і коледжах, писав як російською, так і англійською. У період еміграції видаються його поетичні збірки «В Англії» (1977), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частини мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августа» (1983), «Уранія» (1987).

У жовтні 1987 року Шведська академія оголосила Йосипа Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури. Він став п'ятим російським Нобелівським лауреатом (слідом за Буніним, Шолоховим, Пастернаком і Солженициним),

28 січня 1996 року внаслідок чергового інфаркту в Нью-Йорку земний шлях поета обірвався. Похований Бродський у Венеції — місті, яке він найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів.

Творчість Йосипа Бродського зазвичай поділяють на два періоди.

Вірші раннього етапу, який завершується в середині 60-х років, прості за формою, мелодійні, світлі. «Перші 10-15 років своєї кар'єри, — згадував поет, — я користувався більш точними метрами, тобто п'ятистопним ямбом, що свідчило про певні ілюзії або про намір підпорядкувати себе певному контролю». Яскравими прикладами раннього Бродського є такі поезії, як «Пілігрими», «Різдвяний романс», «Станси», «Пісня».

У пізнього Бродського переважають мотиви самотності, пустоти, кінця, абсурдності, посилюється філософське і релігійне звучання, ускладнюється синтаксис. «В тому, що я пишу набагато більший відсоток дольника, інтонаційного вірша, коли мова набуває, як мені видається, певної нейтральності». Підтвердженням цього є його поезії «Стрітення», «На смерть другові», «Келомяккі», «Розвиваючи Платона», цикли «Частини мови» і «Кентаври».

В усіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє мовними засобами, у його віршах сполучається архаїка й арго, політична і технічна лексика, «високий штиль» і вуличні просторіччя. Для його поезії характерні парадокси, контрасти, поєднання традиційного й експериментального. За словами Бродського, він скористався порадою свого друга — поета Євгена Рейна, звести до мінімуму використання прикметників, роблячи акцент на іменники.

У своїх віршах Бродський орієнтувався як на російську, так і на англомовну традиції. Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчителями Й, Мандельштама, М. Цветаева і А. Ахматову, а також Роберта Фроста і Вістана Одена.

Бродський спробував усвідомлено поєднати, здавалося б, непоєднувані речі: він схрестив авангард (з його новими ритмами, римами, строфікою, неологізмами, варваризмами, вульгаризмами тощо) з класицистичним підходом (величні періоди в дусі XVIII ст., ваговитість, неквапливість, формальна бездоганність), світ абсурду зі світом порядку.

Так, починаючи з вірша «Пілігрими» (1959) він зображує рух у просторі серед хаосу предметів. У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача:

Мимо ристалищ, капищ,

мимо храмов и баров,

мимо шикарных кладбищ,

мимо больных базаров,

мира и горя мимо,

мимо Мекки и Рима,

синим солнцем палимы

идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом зустрічається у «Великій елегії Джону Донну», «Столітній війні», у поезіях «Прийшла зима...» й «Ісаак і Авраам». Нерідко Бродський своїми «гіперпереліками» створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу. У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей, екзистенціального відчаю, втрати, розлуки, абсурдності життя і особливо — панівної смерті:

Смерть — это все машины,

Это тюрьма и сад.

Смерть — это все мужчины,

Галстуки их висят.

Смерть — это стекла в бане,

В церкви, в домах — подряд!

Смерть — это все, что с нами, —

Ибо они — не узрят.

Поезія Бродського інтертекстуальна. Нерідко в його віршах ми знайдемо чимало прихованих алюзій і ремінісценцій, а часом і неприхованих цитат із Данте і Донна, Шекспіра і Блейка, Гете і Шиллера, Кантемира і Державіна, Пушкіна і Лермонтова, Ходакевича і Одена. Головне, що поет, користуючись чужими фарбами, завжди залишається самим собою. Природно й те, що Бродський обирає твори таких поетів, що близькі йому чи то за духом, чи то за даним настроєм, чи то за складом поетичного таланту.

Специфічною рисою поетики Бродського є також самоцитування. Так, у творчості 90-х років зустрічається чимало цитат із власної поезії раннього періоду, насамперед 70-х років.

Трапляється в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий приклад — шостий сонет із циклу «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», у якому для вираження свого жорсткого і безжалісного погляду на людину, світ, кохання, різко трансформується текст пушкінського шедевру «Я вас кохав...»:

Я вас любил. Любовь еще (возможно,

Что просто боль) сверлит мои мозги.

Все разлетелось к черту на куски.

Я застрелиться пробовал, но сложно

С оружием. И далее — виски:

в который ударить? Портила не дрожь, но

задумчивость. Черт! Всё же по-людски!

Я вас любил так сильно, безнадежно,

как дай вам. Бог другими — но не даст!

Он, будучи на многое горазд,

не сотворит — по Пармениду — дважды

сей жар в крови, ширококостный хруст,

чтоб пломбы в пасти плавились от жажды

коснуться — «бюст» зачеркиваю — уст.

Від постмодерністської свідомості у Бродського присутні також іронія і самоіронія, змішання високого й низького, трагічного і фарсового, насиченість поетичних текстів образами попередніх істерико-літературних епох і культурними реаліями. Усі ці та інші ознаки постмодерністської лірики є, наприклад, у його творі

«Речь о пролитом молоке»:

Я сижу на стуле в большой квартире.

Ниагара клокочет в пустом сортире.

Я себя ощущаю мишенью в тире,

Вздрагиваю при малейшем стуке.

Я закрыл парадное на засов, но

Ночь в меня целит рогами Овна,

словно Амур из лука, словно

Сталин в XVII съезд из «тулки».

Однак поезія Бродського — зовсім не сума неотрадиціоналістських і постмодерністських художніх прийомів. Це справді висока поезія, сповнена і філософською напруженістю, і тонким ліризмом, і високою громадянською позицією, і моральними питаннями, і роздумами про місце поета у сучасному світі, і ствердженням високої місії поетичного слова.